Сімонія Нодарі Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сімонія Нодарі Олександрович
Симония Нодари Александрович
Nodari Simoniya 2006.jpg
Сімонія Н. О. 2006 рік
Народився 30 січня 1932(1932-01-30) (87 років)
Тифліс, Грузія
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність історик
Галузь політологія, світова економіка
Відомий завдяки соціально-економічні дослідження на пострадянському просторі
Alma mater Інститут сходознавства РАН
Науковий ступінь доктор історичних наук, доктор політичних наук
Відомі учні Травніков О. І.
Заклад Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАН, Російська академія наук
Членство Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Орден Пошани
Орден Дружби
Звання професор

Симонія Нодарі Олександрович (нар. 30 січня 1932 року, Тифліс, Грузинська РСР) — російський політолог, вчений-сходознавець, академік і радник Російської академії наук (РАН), член Президії РАН, доктор історичних і політичних наук, кандидат економічних наук, професор[1][2]. Професор кафедри енергетичних і сировинних ринків факультету світової економіки та світової політики російського Національного дослідного університету «Вища школа економіки»[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Нодарі Олександрович 30 грудня 1932 року в Грузії, у місті Тбілісі[4]. У 19501954 роках навчався в московському Інституті сходознавства. 1955 року закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) Міністерства зовнішніх справ СРСР[3]. 1958 року закінчив навчання в аспірантурі МДІМВ[3]. 1959 року присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук[3]. З 1958 по 1988 роки працював у рідному Інституті сходознавства АН СРСР:

  • 19581968 — молодшим науковим співробітником;
  • 19681970 — старшим науковим співробітником;
  • 19701982 — завідувачем сектора методологічних проблем країн Азії і Північної Африки;
  • 19821987 — завідувачем відділу політичних і соціально-економічних проблем країн, що розвиваються[3].

Одночасно, з 1969 по 1987 роки працював у Інституті суспільних наук при ЦК КПРС у Москві. Спочатку доцентом, а з 1980 року професором політичних наук. У 19691979 роках працював запрошеним професором Новосибірського університету[3]. З 1974 року — доктор історичних наук[3]. 1982 року обрано член-кореспондентом академії наук СРСР[3]. У 19882000 роках працював заступником директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) РАН[3]. З 2000 по 2006 роки — директор інституту[3]. За сумісництвом обіймав посаду директора Центру порівняльних досліджень Росії та країн третього світу[3]. З 1998 року академік-секретар відділення міжнародних відносин, член Президії РАН.

Від 1985 року Нодарі Олександрович брав участь у семінарах та читанні лекцій з внутрішньої і зовнішньої політики Росії в Інституті миру (США), Фонду Карнеґі за міжнародний мир, університетах Меріленду (запрошений професор з 1987 року), Принстона, Брауна, Джонса Гопкінса (проект 1994 року з проблем Росії та країн СНД), Колумбійському, Вашингтонському, Нью-Мексико[3]. Брав участь у симпозіумах і конференціях з проблем безпеки: російсько-японських від 1982 року; тристоронніх (США, Росія, Японія) конференціях з проблем безпеки в азійському регіоні 19941995 років.

З 15 грудня 1990 року — член-кореспондент академії наук СРСР, відділення проблем світової економіки і міжнародних відносин; з 29 травня 1997 року — дійсний член РАН[4].

З 1990 по 1993 роки — віце-президент Європейської асоціації інститутів розвитку (EADI). З листопада 1991 по січень 1992 років працював запрошеним професором Школи міжнародної політики, економіки та бізнесу університету Айома Гаукін у Токіо[3]. З лютого 1992 року — член Наукової ради Міністерства закордонних справ РФ. З 1993 по 1996 роки — учасник дослідницького проекту з проблем безпеки в Росії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Горбачов-Фонду. З травня 1996 року по березень 1997 — запрошений професор Слов'янського дослідного центру університету Хоккайдо в Саппоро[3]. З квітня по вересень 1997 року — запрошений професор Лондонської школи економіки і політики[3].

Вільно володіє англійською, знає індонезійську та китайську мови[3].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 1994 по 1996 роки — член Наукової ради при Раді безпеки РФ[3]. З вересня 2000 року — член міжвідомчої комісії з міжнародних відносин Ради безпеки РФ[3]. З грудня 2001 по травень 2006 року — спеціальний представник президента Російської Федерації у зв'язках з лідерами африканських держав в рамках G8. Приймав участь у зустрічах лідерів Великої вісімки 2002 року в Кананаскісі (Канада), 2003 року в Евіані (Франція), 2004 року в Сі-Айленді (США), 2005 року в Гленіглісі (Велика Британія). З січня 2009 року по липень 2010 — член Керівного комітету РФ від міжнародної неурядової організації Управління швидкими змінами в Арктиці.

Член редакційних колегій журналів «Світова економіка і міжнародні відносини», «Схід».

Наукові праці[ред. | ред. код]

Основні напрямки наукових досліджень Сімонії Нодарі: СРСР і країни третього світу, історія і політика Росії від Середніх століть до сучасності, соціально-економічний розвиток сучасної Росії, міжнародний комуністичний рух, міжнародний національно-визвольний рух[3][4]. За роки наукових досліджень Нодарі Олександровичем було видано 17 книг і сотні статей та окремих авторських розділів у колективних працях. Багато його робіт були переведені на європейські та східні мови.

Найбільш відомі теоретичні роботи:

  • Страны Востока: пути развития. — М.: Главная редакция восточной литературы, 1975. — авторська монографія.
  • Эволюция восточных обществ: синтез традиционного и современного / отв. ред. Л. И. Рейснер, Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1984. — колективна праця.
  • Город в формационном развитии стран Востока / отв. ред. Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1990.
  • Что мы построили. — М.: Прогресс, 1991. — монографія про радянську Росію.

Обрані наукові публікації:

  • Новые тенденции на газовых рынках России // Год планеты: экономика, политика. безопасность (ежегодник). М., 2011.
  • Догоняющее развитие в эпоху глобализма // Что догоняет догоняющее развитие. Поиски понятия. М., 2011.
  • Социально-экономические аспекты глобального лидерства//Международные процессы. 2011. № 3.
  • The OPEC-Russia relationship: Current Status and Future Outlook // Energy Security in the Gulf: Challenges and Prospects. The Emirates Center for Strategic Studies and Research, 2010 .
  • Энергетическая политика ЕС // Мировая энергетика в условиях глобализации: вызовы для России. М., 2007.
  • Россия и СНГ: энергетическое сотрудничество vs. Соперничества // Экономические аспекты энергетического сотрудничества России с другими странами и безопасность. М., 2006.
  • Energy Cooperation as a Main Link in the Efforts to Bring Stability and Peace on the Korean Peninsula and the Asia Pacific // Energy, Regional Security, and the Korean Peninsula: Toward a Northeast Asian Energy Forum, Seoul, 2006.

Учні та аспіранти[ред. | ред. код]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:
Мартинов Владлен Аркадійович
Директор ИМЭМО РАН
20002006
Наступник:
Динкін Олександр Олександрович