Сінден-дзукурі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макет резиденції аристократа у стилі сінден-дзукурі (Кіотський музей культури).
1. Спальний палац (寝殿) 6. Служниця (侍所)
2. Північні хороми (北対) 7. Галерея (渡殿)
3. Вузький павільйон (細殿) 8. Галерея воріт (中門廊)
4. Східні хороми (東対) 9. Павільйон рибалки (釣殿)
5. Північно-східні хороми (東北対)
Галереї Святилища Іцукусіма, збудованого Тайрою но Кійоморі у стилі сінден-дзукурі.

Сінден-дзукурі (яп. 寝殿造り, しんでんづくり, «спально-палацовий стиль») — стиль житлових споруд японських столичних аристоратів 10 — 12 століття періоду Хей'ан. Його особливістю є симетричне розташування головних будівель аристократичного маєтку та пустування простору поміж будівлями. Використовувався для будівництва резиденцій можновладців у Кіото, буддистських храмів і синтоїстських монастирів.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Столична резиденція японського аристократа будувалася на широкій площі, розміром 120 м². У плані вона нагадувала українські букви «Н» або «П».

Головною будівлею резиденції виступав прямокутний у плані «спальний палац» (寝殿, сінден), який зводився по середині і розміщувався горизонтально, з заходу на схід. Обабіч нього будувалися рівновіддалені комплекси додаткових споруд, які називалися «протилежні хоромів» (対, тай). Зазвичай, вони розміщувалися під прямим кутом до «спального палацу», з півночі на південь, і з'єднувалися із ним критими безстінними «однопросвітними галереями» (透渡殿, суківата-доно) і «двопросвітними галереями» (渡殿, вата-доно). У центральній частині галереї, яка зв'язувала «протилежні хороми» на заході зводилися вхідні ворота, а сама галерея називалися «галереєю воріт» (中門廊, тюмонро). Від неї на південь йшов коридор до Павільйону рибалки (釣殿, цурі-доно). Таким чином, усі будівлі розташовувались таким чином, що у південній частині резиденції утворювався внутрішній двір. У ньому проходили різні церемонні, прийом слуг тощо. На півдні цього двору зводився японський сад, зі штучним ставком і островами, що поєднувалися невеликими мостами. Уся резиденція обводилася глиняним муром (築地, цуйдзі). Вхід до неї розташовувася на заході і сході.

Головним приміщенням «спального палацу» і «протилежних хоромів» була центральна велика «материнська кімната» (母屋, моя), довкола якої розташовувалися внутрішні нефи (廂, хісасі) і зовнішні нефи (孫廂, маґо-хісасі). Нефи не мали стін, але були оточені дерев'яними решітчатими ставнями (蔀戸, сітомідо) або пласкими навісними дверями (妻戸, цумадо). Їх слід було відкривати у день для провітрювання приміщення, завдяки чому центральна кімната і нефи утворювали єдиний простір. Виняток становила «кімната-мазанка» (塗篭, нуріґоме), яка була оточена з усіх сторін глиняними стінами і мала двері. Її використовували як спальню або комору.

Начиння кімнат «спального палацу» і «протилежних хоромів» складали ширми (屏風, бьобу), бамбукові завіси (簾, сударе), переносні розсувні дверцята (衝立障子, цуйтате-сьодзі), стінки-завіси (壁代, кабесіро), переносні завіси (几帳, кітьо), солом'яні мати (畳, татамі) і підстилки (円座, ендза), різноманітні ларчики, підставки і столики. Усі речі були невисокого і невеликого розміру, оскільки життя в кімнатах палацу проходило, переважно, сидячи. Відсутність великих і важких меблів давало можливість швидко пристосовувати житловий простір для різних ситуацій.

Стиль сінден-дзукурі був запозичей самураями, на основі якого виник стиль «садиби військового» буке-дзукурі.

Джерела і література[ред.ред. код]

  • 太田博太郎監修 『カラー版 — 日本建築様式史』, 美術出版, 1999.

Посилання[ред.ред. код]