Сіракава Хідекі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хідекі Сіракава
яп. 白川 英樹
Hideki Shirakawa reconstructed.jpg
Народився 20 серпня 1936(1936-08-20) (85 років)
Токіо, Японія
Місце проживання Префектура Токіо[d]
Такаяма
Маньчжурська держава
Тайванське генерал-губернаторство
Країна Flag of Japan.svg Японія
Національність Японія
Діяльність хімік, інженер, професор, науково-педагогічний працівник
Alma mater Токійський технологічний Інститут
Галузь органічна хімія
Заклад Університет Цукуби
Науковий керівник Shū Kanbarad
Членство Академія наук Японії
Відомий завдяки: розробив методи отримання електропровідних полімерів
Родичі Такахасі Наоко
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (2000), Орден Культури (2000)

CMNS: Сіракава Хідекі у Вікісховищі

Хідекі Сіракава (яп. 白 川 英 树 Сіракава Хідекі, ромадзі:Hideki Shirakawa; нар. 20 серпня 1936 року, Токіо, Японія) - японський вчений-хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2000 рік спільно з Аланом Хігером і Аланом Мак-Діармідом з формулюванням «за відкриття провідності у полімерах».[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 серпня 1936 року в Токіо, третя дитина лікаря Хатзутару і дочки буддистського священика Фуйуно, у яких було 5 дітей. Сім'я багато разів змінювала місце проживання, але в 1944 році, до кінця війни, осіла в маленькому місті Такаяма (так званому «маленьким Кіто») на острові Хонсю. З 3-його класу початкової школи і до закінчення коледжу Ширакава провів тут.

Його вища освіта почалася в Токійському технологічному інституті в 1957, в якому він завершив роботу над дисертацією в травні 1966. В інституті Ширакава освоїв хімію полімерів, садівництво та електроніку.

У листопаді 1979 році Сіракава перейшов до Інституту матеріалознавства університету Цукуби, де став професором. У березні 2000 пішов у відставку і відійшов від активної наукової діяльності.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Nobel Prize in Chemistry 2000 (англійською). Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2010-10-12. 

Література[ред. | ред. код]

  • Shirakawa H., McDiarmid A., Heeger A. Twenty-five Years of Conducting Polymers. / / Chem. Commun. 2003. P. 1-4.
  • Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е. Л. Нобелевские премии по химии за 100 лет. — СПб.: Гуманистика, 2003. 872 с.

Посилання[ред. | ред. код]