Січ (студентська організація)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Січ» — назва українських студентських організацій, що діяли у 2-й половині 19 ст. і 1-й половині 20 ст. у Львові, Чернівцях, Ґраці й Відні. Найтривалішою і найактивнішою була заснована 1868 «Січ» у Відні.

«Січ» у Львові[ред. | ред. код]

Найстаршою поміж ними була «Січ» у Львові (1861–1863) яка була створена з об'єднання студентських товариств «Союз» (з 1875) і «Молода Україна» (з 1900).

«Січ» у Чернівцях[ред. | ред. код]

«Січ» у Чернівцях проіснувала від 1902 до 1923, зосереджуючись головно на культурному-освітному діяльності серед українців Буковини; видавала «Бібліотеку», неперіодично брошури українознавства та гумористичну газету «Січове Слово» (1904).

«Січ» у Ґраці[ред. | ред. код]

Засноване 1895 студентське земляцтво «Русь» у Ґраці 1910 було перейменоване на Українське Студентське Товариство «Січ — Ґрац»; воно об'єднувало після 1918 близько 50, по 1945 — близько 200 студентів й активно діяло до кінця 1940-х pp.; орган — журнал «Студентський Прапор» (1947–1948).

«Січ» у Відні[ред. | ред. код]

«Січ» віденська, одна з найстарших українських студентських організацій, заснована 9 січня 1868 у Відні. Засновниками й першими голови «Січ» віденської були А.Вахнянин і Ю.Целевич; у наступні pоки товариство очолювали М.Подолинський, І.Пулюй, І.Горбачевський, Я.Окуневський, І.Куровець, М.Кордуба, В.Старосольський, Р.Перфецький, З.Кузеля, О.Бачинський, Р.Залозецький, Д.Равич, Б.Лончина та ін.

Кількість членів «Січ» віденської мінялася залежно від політичних подій: 1868 — 27, 1880 — близько 38, 1890 — 40, 1898 — 30, 1901 — 02 — понад 70, 1915 — 16 — бл. 200, 1922 — 327, на початок 1930-х pp. — 46, 1941 — понад 100, 1943 — понад 200; чимало членів «Січ» віденської стали пізніше відомими ученими і суспільно-політичними діячами.

«Січ» віденська, як перше українське студентське товариство народовецького напряму, відіграло видатну роль в історії української національного відродження під Австрією.

У 1870-х pp. «Січ» віденська брала активну участь у поширенні ідей М.Драгоманова, а за головування О.Терлецького — соціалістичного руху, за що й була тимчасово розв'язана (1877); згодом «Січ» віденська відстоювала майже завжди заг.-укр. політ. позиції. З ініціативи «Січ» віденська, як проф. студентської організації, 1881 у Коломиї відбулося перше заг. віче гал. і бук. студентства.

У 1901–1902 «Січ» віденська активно підтримала сецесійний рух крайового студентства.

З поч. 1900-х pp. «Січ» віденська діяльно включилася у боротьбу за укр. університет у Львові; 1913 — організувала Стрілецьку Дружину для підготовки у військ. справі, у 1914–1918 — допомагала в акціях Союзу Визволення України та Бойової Управи УСС; 1917 — проголосила ухвалену заг. зборами резолюцію з вимогою об'єднання всіх українських земель в одну українську державу, внаслідок чого знову була тимчасово розпущена.

На початок 1930-х pp. «Січ» віденська розгорнула широку протестаційну акцію проти польских погромів і пацифікації у Східні Галичині.

З кіл «Січі» вийшла ідея створення централі українських студентських організацій, що нею став заснований 1922 ЦЕСУС. «Січ» віденська вела, крім праці в ділянці самоосвіти, також культурно-освітню роботу серед українців у Відні і під час воєнних подій харитативну працю серед поранених вояків українців і депортованих з українських земель робітників.

«Січ» віденська розгорнула невелику видавничу діяльність у 1870-х pp. (популярні книжечки для народу) і у 1920–1924 (журнал «Молоде Життя», журнал Драгоманівської Громади при «Січі» віденської «Наш Світ», гумористичний журнал «Єретик»); заходами «Січ» віденської були видані для відзначення річниць товариства окремі альманахи під назвою «Січ» (1898 і 1908) та «Над синім Дунаєм» (1932).

Упродовж свого існування «Січ» віденська провела велику працю для ознайомлення чужинців з Україною і помноження її прихильників.

Проіснувала до 1947 (1941 її перетворено на філію Націоналістичної Організації Українського Студентства — НОУС, але назву «Січ» збережено), коли після совєцької окупації Відня був вивезений на Сибір останній голова С.Наклович, і майже всі члени товариства покинули Відень.

Джерела та література[ред. | ред. код]