Таври

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Таври (плем'я))
Перейти до: навігація, пошук
Крим у II столітті н. е.
   Скіфи в Криму
   Таври

Таври, тавроскіфи (грец. Ταύροι, Ταῦροι, επίσης Σκυθοταύροι, Ταύροι Σκύθες, Ταυροσκύθες, Σκυθοταύροι, Ταύροι Σκύθες, лат. Taurus, Tauros) — плем'я, яке у I тисячолітті до н. е. заселяло гірську і підгірську частини Криму[1]; від гір що впираються в Понт, між Керкінітидою і «Херсонесом Скелястим» (Кіммерійський Боспор)[2]. Перші згадки про таврів — VI ст. до н. е., останні — I ст. н. е.. Імовірно назва таврів походить від кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», що може також відноситися до «горців» в цілому. Після одомашення биків періоду неоліту (7000-3000 р. до н.е.) на території етнічної України[3] у грецькій «Ταύροι»  та латинській «Tauros» — як «бик, бикі»[4] (міфологічний символ) пов'язували з ознакою в давнину войовничих людей, що жили грабунками в Таврії (V ст. до н. е.), за свідченням Геродота[5], і таке уявлення існувало й у 64 році до н. е. — 23 році н. е. за свідченням Страбона[6]. Тацит свідчив про назву землі таврів у 49 році нашої ери, оповідаючи про загибель частини римських воїнів з префектом когорти через кораблетрощу[7]. Не випадково заіснувала латиномовна назва сузір'я Тельця «Taurus», з яким у давнину ототожнювався Кримський півострів й прилеглі до нього області. Свого часу мала частина кімерійців стала відомою як таври[8] (грец. θεωρούνται ότι υπήρξαν παρακλάδι των Κιμμέριων), що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[8]. Після навали скіфів (див. «кімерійці») й асиміляції таврів[9] набули назву «тавроскіфи», а Кримський півострів отримав від них старовинну назву Таврія[10]. На таврів мала великий вплив грецька культура та релігія, якою вони переймалися[11]. Першим царем таврів Геродот називав Тоаса, котрий жив близько 1250 р. до н.е.

Хоча спочатку узбережжя Чорного моря було завойоване греками, а потім римлянами, але від таврів залишалася сильна військова загроза в регіоні: Участь у піратстві в Чорному морі, і набіги з їх бази в Балаклаві. І в II столітті до н. е. таври як і греки були васалами й союзниками скіфського царя Скілура, котрі спільно володіли всіма степами Криму, пониззям Дніпра та Південного Буга[12].

Існують гіпотези щодо походження таврів:

Імовірніше тевриски були частиною таврів (пізніше — тиверці),

Амміан Марцеллін у IV столітті нашої ери вказував, що до складу лютого племені таврів входять аріхі, напеї, сінхі (можливо «синди»)[17].

Перші згадки[ред.ред. код]

Уперше таври згадуються Геродотом (IV. 99,100,102,103,119). Вони фігурують серед тих племен, котрі відмовилися надавати допомогу скіфам у їхній боротьбі проти Дарія

119. Після цього повідомлення скіфів, що прибули сюди, царі племен стали радитися. Думки учасників розділилися: царі гелонів, будинів і савроматів прийшли до згоди й пообіцяли допомогти скіфам. Царі ж агафірсів, неврів, андрофагів, а також меланхленів і таврів дали скіфам таку відповідь: «Якби ви колись не нанесли образи персам і не почали війни з ними, тоді ми порахували б ваше прохання правильним й охоче допомогли б вам. Однак ви без нашої допомоги вторглись у землю персів і володіли нею, поки божество допускало це. Тепер це ж божество на їхній стороні, і перси хочуть відплатити вам тим же. Ми ж і тоді нічим не скривдили цих людей і тепер першими зовсім не будемо ворогувати з ними. Якщо ж перси вступлять і в нашу країну й нападуть на нас, то ми не допустимо цього. Але поки ми цього не бачимо, то залишимося в нашій країні. Нам здається, що перси прийшли не проти нас, а проти своїх кривдників»[18].

За Геродотом таври мешкали у гірській країні, що видається в море між Керкінітідою і Херсонесом Скелястим, тобто між Євпаторією та Керченським півостровом. Згадує варварські звичаї цього народу — приносити в жертву богині Партенос (Діві) мореплавців, які потерпіли на морі, й загалом еллінів, захоплених у відкритому морі. Заняття таврів Геродот обмежив розбоєм та війною.

103. У таврів існують такі звичаї: вони приносять у жертву Діві потерпілих катастрофи мореплавців і всіх еллінів, кого захоплять у відкритому морі в такий спосіб. Спочатку вони вражають приречених дрюком по голові. Потім тіло жертви, за словами одних, скидають зі стрімчака в море, тому що святилище стоїть на крутому стрімчаку, голову ж прибивають до стовпа. Інші, погоджуючись, втім, щодо голови, затверджують, що тіло таври не скидають зі скелі, а віддають землі. Богиня, який вони приносять жертви, по їхніх власних словах, це — дочка Агамемнона Іфігенія. Із захопленими в полон ворогами таври вчиняють так: відрубані голови бранців відносять у будинок, а потім, застромивши їх на довгу тичину, виставляють високо над будинком, звичайно над димоходом. Ці висячі над будинком голови є, за їхніми словами, стражами всього будинку. Живуть таври розбоєм і війною[18].

Численні археологічні розкопи та згадки грецького історика Геродота свідчать про те, що таври займалися переважно скотарством, у долинах річок — хліборобством, а над морем — рибальством[1]. Хоч культурно відсталі — на рівні мідяної культури (їхні сусіди мали вже залізне знаряддя), таври будували й укріпляли міста, відбивали з успіхом довший час напади ворогів, зокрема римлян[1]. Коли сусідні з ними південні скіфи під тиском сарматів змушені були відступити у Кримські гори, дійшло до змішання таврів зі скіфами[1], які відомі історії під назвою тавроскіфів. Таври дали також назву Кримському півострову, який довгий час називався Тавридою, Таврикою або Таврією.

Мова[ред.ред. код]

Крім таврів у Тавриді в IX–VII століттях до н. е. жили носії іранської мови кімерійці, у протоці між Тавридою й Синдикою (сучасна Тамань), у античних авторів — Кіммерійський Боспор. Мала частина яких лишилася в Таврії й асимілювалася зі скіфами після VII століття до н. е. у сприянні іранської мови скіфів (див. «Скіфська мова»), з-за чого виникла їх нова назва «тавроскіфи». У кінці IV ст. до н. е. скіфи зазнали поразки від правителя Фракії Лісімаха, фракійці і кельтські племена галатів тіснили скіфів із заходу, у наслідку чого занепало тавроскіфське господарство та частина землі й племені тавро-скіфів опинилася під впливом влади кельтів і фракійців. Після навали зі сходу у Північне Причорномор'я іраномовних сарматів у II–I ст. до н. е. скіфський союз племен Скіфія остаточно увійшов до складу Сарматії. Пізніші дослідження лінгвістів підтвердили присутність в українській мові слів іраномовного походження та участь скіфів, сарматів у етногенезі українців.

Близько VII століття до н. е. на північному березі Чорного моря заіснували грецькі колонії з носіями грецької мови («Греки в Україні»).

З розвитком торгівлі зустрічалися носії семітської мови з IV ст. до н. е. — II ст. н. е. (див. «Історія євреїв в Україні», «Кримчаки», «Караїми в Україні»).

У 218–201 рр. до н. е. носії слов'янської мови плем'я теврисків (нориків) мігрували через Карпатські гори до регіону річок Дністра, Південного Богу (див. «бужани»), Пруту у басейн Чорного моря (див. «тиверці», «уличі»).

Близько 60 року до н. е. відбулася додаткова міграція носіїв слов'янської мови теврисків з їх союзниками кельтським племенем боїв (див. «бойки») у сусідство з даками): через східну Європу у долину річки Тиси до басейну Чорного моря.

У повідомленні античного географа V століття нашої ери (Псевдо-Аріан, «Періпл Чорного моря») «таврську мову» названо готською (див. «Кримськоготська мова», «Кримські готи», «Готська мова», «Готи»): період III ст. — ІХ ст. н. е.. А від слова «гот» повстало в румунській назва гуцулів (див. «Гуцули»).

Висновок
Різні джерела різних народів у різні історичні періоди зафіксували події очевидно з реальним життям на Таврії під різними датами про різні племена, тому слід вважати на етногенез з асиміляцією племен у даному регіоні та на об'єктивне формування врешті антів (див. Антський союз), у котрих достеменно відомо науці була більша група слов'янських племен з рештками готів, греків та іранців[19].

Археологія[ред.ред. код]

На певному етапі існування таври відповідають археологічній Кизил-кобинській культурі.

На території міста Херсонеса були знайдені надгробки із зазначенням причини смерті, що покійний був убитий таврами, а на території Боспорського царства на деяких надгробках було написано, що сам померлий був тавром.

У знайденому в Херсонесі декреті на честь Діофанта полководця царя Мітрідата VI, що відноситься до II ст. до н. е., згадано, що таври живші біля Херсонесу, були ними підкорені. Судячи з низки написів початку I ст. цар Боспору Аспург підпорядкував багато навколишніх племен, у тому числі й таврів.

Задовго до асиміляції зі скіфами (в утворення «тавроскіфи») таври вже у V ст. до н.е. ставали навіть членами міських громад грецьких колоній Північного Причорномор'я[4].


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Могильники[ред.ред. код]

Могильники містять кам`яні ящики, в які клали небіжчиків, зазвичай, у скорченому вигляді. Могильники були в вигляді склепів, які використовували довгий час. Кістки попередніх поховань прибирали ( залишали лише черепи).Ранньому періоду притаманні горщики, оздоблені гладеньким валиком. В могилі ховалі декілька небіжчиків. з середини 7 ст. до н.е. стає поширеним прокреслений орнамент, поєднаний з рельєфним. Кам`яні ящики іноді перекривали насипом. У похованнях у великій кількості трапляються бронзові речі - прикраси, браслети, підвіски та інше, іноді-зброя.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г стор. 3123, том. 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 966-7155-02-1
  2. Геродот IV, 99 (рос.)
  3. стор. 31, том 11, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р. ISBN 5-7707-4048-5
  4. а б в г д е Зализняк Л. Л., Археология Украины: «Тавры» (рос.)
  5. Ηροδότου Ιστορίαι Δ'. (гр.)
  6. Страбон VI, 4, 2 (рос.)
  7. Тацит XII, 17 (рос.)
  8. а б в стор. 1036, том 3, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-4052-3
  9. Таврический Национальный Университет им. Вернадского, Краткий толковый словарь по этнографии Крыма: «Тавры» (рос.)
  10. Πλίνιος ο πρεσβύτερος, H. N. 4.85 (гр.)
  11. Βλ. Ευριπίδη, Ιφιγένεια εν Ταύροις. (гр.)
  12. Tauri. (2008). In Encyclopædia Britannica. ανάκτηση 18 Οκτωβρίου, 2008, from Encyclopædia Britannica (англ.)
  13. КИЗИЛ-КОБИНСЬКА КУЛЬТУРА, «Лексика - українські енциклопедії та словники»
  14. Лесков А. М. Горный Крым в І тысячелетии до нашей эры. К., 1965 г. (рос.)
  15. Plinio il vecchio, Naturalis Historia. A. Mocsy, Noricum, Londra & Boston 1974, p. 26-27. (італ.)
  16. стор. 17-18, Павел Йозеф Шафáрик, И. Бодянский, «Славянские древности»: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин, г. Москва, 1838 г. (рос.)
  17. Аммиан Марцеллин XXII, 8, 33 (рос.)
  18. а б Геродот, Історія, Книга четверта, Мельпомена
  19. стор. 34, том 11, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р. ISBN 5-7707-4048-5

Джерела[ред.ред. код]

  • Храпунов І. М. Таври // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 15. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • стор. 17-18, Павел Йозеф Шафáрик, И. Бодянский, «Славянские древности»: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин, г. Москва, 1838 г. (рос.)
  • К. К. Когонашвили. «Краткий словарь истории Крыма». Справочное издание. — г. Симферополь, изд. «Бизнес-Информ», 1995 г. (рос.)
  • Иванчик А. И., Киммерийцы, г. Москва, 1996 г. (рос.)
  • Крис X. И., «Кызыл-кобинская культура и тавры», г. Москва, 1981 г. (рос.)
  • Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Выпуск II. — г. Симферополь, 1991 г. — 284 с. (рос.)
  • Материалы к этнической истории Крыма VII в. до н.э. // Сб. научных трудов. — г. Киев: изд. «Наукова думка», 1987 г. — 212 с. (рос.)
  • Кравченко Е. А. Кизил-кобинська культура у Західному Криму. — Київ: ІА НАН України, 2010. — 276 с.
  • Кравченко Э. А, Горбаненко С. А., Горобец Л. В., Кройтор Р. В., Разумов С. Н., Сергеева М. С., Яниш Е. Ю. От бронзы к железу: хозяйство жителей Инкерманской долины (по материалам исследований поселений Уч-Баш и Сахарная Головка). — Киев: ИА НАН Украины, 2016. — 318 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]