Таврійська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Таврійська губернія
Coat of Arms of Tavria Governorate.png

Герб
Flag of Crimea 1918.png

Прапор
Таврійська губернія.jpg
Центр Сімферополь
Існування 20 жовтня 1802
Площа 35 060 (1897)
Населення 1 447 790 осіб (1897)
Густота 41.3 осіб / км²
Попередники Новоросійська губернія
Наступники Таврійська округа

Таврі́йська губе́рнія (рос. Таврическая губерния) — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, існувала з 8 (20) жовтня 1802 по 18 жовтня 1921.

Центр — Сімферополь.

Губернія охоплювала весь Кримський півострів (5 повітів: Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський та Ялтинський — разом 25 600 км² і 740 000 мешканців у 1914 році, з яких українці становили меншість) та частину Степової України (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти — разом 35 060 км², 1,76 млн мешканців) з українською більшістю.

Склад губернії[ред.ред. код]

Спочатку губернія ділилася на 7 повітів: Дніпровський повіт, Євпаторійський повіт, Мелітопольський повіт, Перекопський повіт, Сімферопольський повіт, Тмутороканьський повіт, Феодосійський повіт. 1820 року Тмутороканьський повіт відійшов до області Війська Чорноморського. 1838 утворений Ялтинський повіт і 1843 року — Бердянський повіт.

Станом на 1897 складалася з 3 «материкових» і 5 «кримських» повітів; на півострові також існували такі адміністративні одиниці, як Севастопольське градоначальництво і Керч-Єнікальське градоначальництво.

Історія[ред.ред. код]

Освоєння Кримського півострова Російською імперією викликало масову еміграцію кримських татар. Слідом за татарами з півострова потягнулися греки та вірмени. Переселення було призупинено лише у 1804 герцогом де Рішельє. Вважається, що під час цієї першої хвилі з Російської імперії (Криму) до Османської імперії виїхало від 80 до 300 тис. осіб.

Друга, більша хвиля еміграції мусульманського населення розпочалася після закінчення Кримської війни. Причиною були її наслідки. Перш за все, з початком військових дій перервався продаж аграрної продукції по старих каналах, що відкинуло економіку Криму на багато десятиліть назад. Військові перевезення призвели до масової загибелі тяглової худоби, компенсація за яку урядом майже не виплачувалася. «За пару волів платили ціну одного, але, скільки б волів ні було б взято у господаря, компенсація не могла перевищувати ціни двох голів». Коли селяни під час примусових робіт їли з військового котла, то за це з них брали гроші набагато вищі, ніж будь-коли.

Складовою частиною імперської політики була й відверта національна дискримінація. Коли господарство входило у зону військових дій, то з подушної податі (яка приблизно дорівнювала 10 рублів) робилася деяка знижка. Для росіян вона дорівнювала 7 рублям, а з татар — тільки 1,1-1,7 рубля. Злигодні татарського господарства залишалися такими ж самими, якими вони й були. Збитки та розорення татарських господарств були кінцевою метою російських політиків. Існували й інші побори. Так, якщо при обшуку татарських господарств у господарів знаходили будь-яку зброю (у тому числі й холодну — кинджал), то винного «кували в залізо», а потім за звільнення вимагали викуп.

Ще на початку Кримської війни, восени 1854 року, тодішній військовий міністр видав наказ, в якому говорилося, що імператор «звелів переселити від моря всіх мешканців магометанського віросповідання, що мешкають на узбережжі, до внутрішніх губерній». Виконати наказ влада не змогла через окупацію Криму, але сам намір багато про що говорить.

Імперський уряд був зацікавлений в тому, щоб татари від'їжджали з кримської землі. Генерал Е. Тотлебен: «Його величність дозволив собі сказати, що не тільки не потрібно стримувати татар у переселенні, а розглядати цей випадок як надзвичайно сприятливий для звільнення від них краю». Це також підтверджує й висловлення генерал-губернатора Г. Жуковського, який в одному з своїх звітів писав: "Ваше сіятельство, Милостивий государ, Граф Олександр Григорович. На лист Вашого сіятельства від 29 вересня маю честь повідомити, що в засіданні Комітету по заселенню Криму, яке було у мене в будинку 20 серпня, під моїм головуванням, дійсний статський радник Генгроссі, пояснюючи ціль свого відрядження, між іншим сказав, «що Государю Імператору незручно утримувати татар і що Його Величність вважає дивитися на виселення їх як на факт сприятливий, тому, що вони не здатні до землеробства, розвиток і удосконалювання якого в Криму дуже бажаний. Вашого сіятельства покірніший слуга Григорій Жуковський. 2./Х.1860 р.».

Політика, яку проводив імперський уряд, призвела до того, що татарське населення знову мусило покидати власну батьківщину — територію Криму. З 1860 по 1862 рр. за кордон емігрувало 192 тисячі татар. Потім з Перекопу пішли ногайці, які там кочували. Разом з ними загальна кількість емігрантів за три роки становила 231 000 чоловік, в тому числі переважна більшість ногайців. Насправді емігрувало значно більше — багато татар йшли, не вимагаючи від уряду надання їм паспортів, тобто без реєстрації. Це різко зменшило кількість населення на півострові (майже наполовину) та змінило його національну структуру. Як свідчив пізніше колишній директор департаменту виконавчої поліції Косоговський, «більше 2/3 татарського населення вже не існувало в Криму». Згідно з статистичними даними, на початку 1863 р. в Криму залишалося лише 103 тис. кримських татар.

Наприкінці 1850-х — на початку 1860-х у Криму залишилося 690 покинутих татарських селищ, в 315 з них не було жодного мешканця. В самому лише Перекопському повіті з 320 селищ обезлюдніли 287. Приблизно 60 тисяч татар загинуло на шляху до Османської імперії. Такий стан речей зберігався в Криму й надалі.

Натомість замість емігрантів територію Криму продовжували у величезній кількості заселювати вихідці з інших частин Російської імперії. За сторіччя до Таврійської губернії приїхало до 200 тис. нових переселенців. У 1861—1886 кількість населення Таврійської губернії збільшилась за рахунок приїзду переселенців ще на 156 тисяч осіб.

Еміграційна хвиля змінила етнічний склад Таврійської губернії. Численність росіян, українців і білорусів (під загальною назвою «руських») на початок 1860-х становила 370,5 тис., татарського населення — 100 тис., німців — 45,7 тис., болгар — 21,4 тис., євреїв — 14,3 тис., греків — 13,3 тис., вірмен — 6,3 тис. осіб. Загальна численність населення досягла 573 тис. осіб.

Таврійська губернія у 1917—1920 роках[ред.ред. код]

Після Лютневої революції у Російській імперії монархічна влада на місцях впала· Губернськими комісарами від Тимчасового уряду Росії були в 1917 році Я·Т·Харченко; Н·Н·Богданов; В·І·Біанкі· УЦР своїм Третім Універсалом оголосила 3 материкові повіти губернії частиною УНР· Цим було покладено початок розділенню губернії на Крим і материкову частини· У Криму в 1917—1918 роках було кілька урядів: Кримська Народна Республіка кримських татар; Радянська Соціалістична Республіка Тавриди російських більшовиків і місцевий губернський уряд· У квітні 1918 року територія губернії була звільнена від російських більшовиків об'єднаними союзними військами Німецької імперії; Австро-Угорської імперії і УНР· Материкові повіти увійшли до складу УНР; а потім — УД; а в Криму утворився Кримський крайовий уряд· В УД була сторена Таврійська округа. 15 листопада 1918 року в Криму на зміну урядові генерала Сулькевича прийшов уряд С.Крима, який одразу ж визнав над собою владу білих росіян на чолі з Денікіним. Одночасно Німеччина почала вивід своїх військ з Криму і України, а в Україні спалахнуло повстання Директорії УНР проти гетьмана Скоропадського. В Криму в листопаді-грудні 1918 висадились війська держав Антанти (Франції, Великої Британії, Італії та Греції).

У березні 1919 р. Радянська Росія захопила материкову частину колишньої Таврійської губернії, а в квітні 1919 і Крим (за винятком Керченського півострова). У Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка в складі Радянської Росії. Материкова ж частина колишньої Таврійської губернії увійшла до складу УРСР, теж в складі Радянської Росії. У червні 1919 р. російські білогвардійські війська перейшли в наступ проти російських більшовиків з Керченського півострова і 24 червня зайняли м.Сімферополь, а в липні 1919 р. і материкові повіти колишньої Таврійської губернії. Під владою білих росіян Денікіна Таврійська губернія була відновлена у своїх дореволюційних межах оскільки російські білогвардійці притримувались старої російської імперської політики ще царського зразка. Губернаторами Таврійської губернії за влади білих росіян були:

У січні — лютому 1920 р. війська Радянської Росії витіснили білогвардійців з материкових повітів і вони знову увійшли до складу УРСР, але в червні 1920 білі росіяни на чолі з Врангелем відібрали їх назад. Врешті-решт у жовтні — листопаді 1920 р. війська червоних росіян розбили війська білих росіян, взявши 17 листопада 1920 р. всю територію колишньої Таврійської губернії під свій контроль. Материкова частина остаточно увійшла до складу УРСР, а Кримський півострів залишався Таврійською губернією в складі РСФСР до листопада 1921 р., коли замість неї була створена Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка в складі РСФСР.

Населення[ред.ред. код]

Населення українська російська татарська німецька єврейська болгарська грецька польська білоруська вірменська
Сімферопольський повіт 141 717 10 132 42 833 62 876 5 812 9 254 1 449 2 422 1 713 611 3 011
Бердянський повіт 304 718 179 177 55 303 770 23 870 8 889 31 843 560 211 1 323 201
Дніпровський повіт 212 241 156 151 42 180 506 2 691 6 298 15 28 556 3 005 47
Євпаторійський повіт 63 211 13 345 11 107 26 992 7 588 1 576 6 1 015 202 165 472
Мелітопольський повіт 384 239 211 090 126 017 1 284 20 154 16 063 1 952 346 2 416 3 340 373
Перекопський повіт 51 393 11 316 11 743 12 266 11 718 1 320 11 229 147 199 61
Ялтинський повіт 73 260 2 024 19 879 43 256 329 969 15 3 954 463 209 624
Феодосійський повіт 115 858 13 304 34 974 44 431 4 909 2 932 5 840 4 630 728 586 2 417
Керч-Єнікальське г / н 43 698 7 037 24 370 2 563 294 4 429 59 2 015 877 93 709
Севастопольське г / н 57 455 7 545 36 057 1 910 940 3 688 70 2 849 2 799 195 467
Таврійська губернія 1 447 790 611 121 404 463 196 854 78 305 55 418 41 260 18 048 10 112 9 726 8 938
Населення українська російська татарська німецька єврейська болгарська грецька польська білоруська вірменська
Сімферопольський повіт 141 717 7,1 % 30,2 % 44,4 % 4,1 % 6,5 % 1,0 % 1,7 % 1,2 % 0,4 % 2,1 %
Бердянський повіт 304 718 58,8 % 18,1 % 0,3 % 7,8 % 2,9 % 10,4 % 0,2 % 0,1 % 0,4 % 0,1 %
Дніпровський повіт 212 241 73,6 % 19,9 % 0,2 % 1,3 % 3,0 % 0,3 % 1,4 %
Євпаторійський повіт 63 211 21,1 % 17,6 % 42,7 % 12,0 % 2,5 % 1,6 % 0,3 % 0,3 % 0,7 %
Мелітопольський повіт 384 239 54,9 % 32,8 % 0,3 % 5,2 % 4,2 % 0,5 % 0,1 % 0,6 % 0,9 % 0,1 %
Перекопський повіт 51 393 22,0 % 22,8 % 23,9 % 22,8 % 2,6 % 0,4 % 0,3 % 0,4 % 0,1 %
Ялтинський повіт 73 260 2,8 % 27,1 % 59,0 % 0,4 % 1,3 % 5,4 % 0,6 % 0,3 % 0,9 %
Феодосійський повіт 115 858 11,5 % 30,2 % 38,3 % 4,2 % 2,5 % 5,0 % 4,0 % 0,6 % 0,5 % 2,1 %
Керч-Єнікальське г / н 43 698 16,1 % 55,8 % 5,9 % 0,7 % 10,1 % 0,1 % 4,6 % 2,0 % 0,2 % 1,6 %
Севастопольське г / н 57 455 13,1 % 62,8 % 3,3 % 1,6 % 6,4 % 0,1 % 5,0 % 4,9 % 0,3 % 0,8 %
Таврійська губернія 1 447 790 42,2 % 27,9 % 13,6 % 5,4 % 3,8 % 2,8 % 1,2 % 0,7 % 0,7 % 0,6 %
Мапа населення губернії за рідною мовою, 1897 р.

Мовний склад населення повітів Таврійської губернії за даними перепису 1897 р.[1]

Розподіл населення в містах губернії за мовою
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Їдиш Татарська Грецька Вірменська Інша
Сімферополь 6.9 % 45.7 % 15.9 % 19.7 % 1.7 % 3.9 % 6.2 %
Бахчисарай 0.6 % 7.3 % 1.6 % 86.0 % 3.8 % 0.3 % 0.4 %
Карасубазар 1.7 % 16.4 % 9.3 % 64.0 % 1.3 % 6.2 % 1.1 %
Бердянськ 15.5 % 66.1 % 10.5 % 1.1 % 1.6 % 0.3 % 4.9 %
Ногайськ 15.8 % 58.5 % 12.6 % 2.1 % 11.0 %
Оріхів 70.4 % 9.5 % 16.2 % 3.9 %
Олешки 21.7 % 69.5 % 8.2 % 0.2 % 0.4 %
Євпаторія 6.4 % 26.3 % 8.4 % 49.4 % 5.1 % 1.9 % 2.5 %
Мелітополь 8.8 % 42.8 % 40.1 % 3.3 % 0.4 % 1.3 % 3.3 %
Перекоп 8.0 % 48.4 % 12.6 % 23.9 % 3.6 % 3.5 %
Ялта 4.3 % 66.2 % 6.7 % 3.3 % 9.1 % 2.4 % 8.0 %
Феодосія 7.7 % 46.8 % 11.4 % 18.8 % 5.3 % 3.7 % 6.3 %
Старий Крим 5.0 % 35.0 % 0.4 % 16.8 % 24.4 % 11.9 % 6.5 %
Керч 8.0 % 57.8 % 12.9 % 6.7 % 5.3 % 2.0 % 7.3 %
Єнікале 5.3 % 75.7 % 4.6 % 12.2 % 2.2 %
Севастополь 13.7 % 63.5 % 6.9 % 3.4 % 2.9 % 0.8 % 8.8 %
Балаклава 1.4 % 40.3 % 0.7 % 1.7 % 51.4 % 0.4 % 4.1 %
По губернії 10.4 % 49.1 % 11.8 % 17.2 % 3.6 % 2.2 % 5.7 %

За гетьманату (квітень-грудень 1918)[ред.ред. код]

Охоплювала 3 континентальні повіти: Дніпровський, Мелітопольський і Бердянський повіти. 5 повітів Криму були тимчасово не під українською владою, яку планувалось відновити. Згодом з трьох континентальних повітів була створена Таврійська округа.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.