Таганча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Таганча
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Канівський
Рада/громада Таганчанська сільська рада
Код КОАТУУ
Облікова картка Таганча 
Locator Dot2.gif
Розташування села Таганча
Основні дані
Засноване 1451
Населення 1413
Площа 668,5 км²
Поштовий індекс 19052
Телефонний код +380 4736
Географічні дані
Географічні координати 49°33′58″ пн. ш. 31°15′49″ сх. д. / 49.56611° пн. ш. 31.26361° сх. д. / 49.56611; 31.26361Координати: 49°33′58″ пн. ш. 31°15′49″ сх. д. / 49.56611° пн. ш. 31.26361° сх. д. / 49.56611; 31.26361
Середня висота
над рівнем моря
115 м[1]
Відстань до
обласного центру
32 (фізична) км
Найближча залізнична станція Таганча
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради с. Таганча
Сільський голова Пождема Олександр Степанович
Карта
Таганча is located in Україна
Таганча
Таганча
Таганча is located in Черкаська область
Таганча
Таганча

Тага́нча — село в Україні, в Канівському районі Черкаської області. Центр сільської ради, до якої ще входить с. Поташня (від центру с/р 3 км).

Географія[ред.ред. код]

У селі бере початок річка Мартинка, права притока Росави.

Історія[ред.ред. код]

Ще з давніх часів існує легенда, в якій говориться, що колись прийшла у ці краї королева з народом та багатствами великими і заснувала тут замок із садами навкруги, зігнавши сюди багато людей зі своїми військами, а коли прийшли татари, то збудувала городок, у якому і витримала осаду. Залишається лише здогадуватися, що від тих часів і пішла назва села, яка у перекладі з татарського означає «трикутник».

Таганча — це дійсно прадавнє село, розкидане по пагорбах та підгір'ях, яке ще у 1451 році отримали у власність Івашко та Петро Григорович від Київського князя Олелька.

У 1494 році нащадки Івашка та Петра, відповідно Кузьма Івашкович та Івашко Петрович, стриєчні брати судилися перед королівським судом за села-вислуги батьків Тоганче, Товарів та отчину Григорів. Івашко Петрович пред'явив раніші листи від київського воєводи Мартина Гаштолтовича і боярина київського Єрша про справедливий поділ маєтків : Івашку Григоровичу тоді дістався Товарів, а Івашку Петровичу - Таганче. Тож король і підтвердив це рішення. За умови, що дідизну Григорів брати триматимуть навпіл

У 1679 році за гетьманування Івана Самойловича всі мешканці села були переселені на Лівобережжя, а село, щоб не дісталося полякам, було спалене дотла. Та не зважаючи на таку руїну, у 1741 році воно вже нараховувало 130 дворів, а згодом перетворилося у крупне промислове містечко з прогресивними ідеями та новими на той час технологіями. Так, у 1806 році власником села Йосипом Понятовським тут було засновано першу в Україні суконну фабрику, якій у 1876 році у Лондоні було присуджено золоту медаль за якість тканин.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Таганчеської волості Канівського повіту Київської губернії, мешкало 2823 осіб, налічувалось 553 дворових господарства, існували православна церква, костел, 2 єврейських молитовних будинки, школа, лікарня, 5 постоялих дворів, 2 лавки, паровий і вітряний млини, цегельний завод й суконна фабрика[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4507 осіб (2190 чоловічої статі та 2317 — жіночої), з яких 3543 — православної віри, 953 — юдейської[3].

За радянських часів, у листопаді 1917 року, після повалення царату у селі разом з представниками восьми сіл волості утворено перший Ревком на чолі із С. В. Гавриленком та С. К. Федоренком. Із 1923 по 1930 роки село Таганча було районним ценром, а 1930-го року увійшло до складу Канівського району. Ще у 1921 року на базі панської економії «Калинове» було створено підсобне господарство для дитячого будинку сиріт, батьки яких загинули у часи Громадянської війни. У 1926 році у селі створено 3 ТСОЗи, що об'єднали 68 бідняцьких господарств, які уже наступного року одержали перший трактор, за кермо якого сів А. Я. Замлілий — колишній селянин-бідняк.

Економіка[ред.ред. код]

У 1929 році ТСОЗи об'єдналися у колгосп «Згода», який із 1934 року став називатися імені Кірова, а у лютому 1963 року, після об'єднання із поташнянським колгоспом — імені Петровського. 1 червня 2000 року колгосп перестав існувати. На його базі тепер створено сільгосптовариство з обмеженою відповідальністю (СТОВ), та декілька одноосібних господарств.

Особистості[ред.ред. код]

В селі народились:

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • В урочищі Королевіне біля Таганчі розташовано курган Х—ХІ століття з князівським похованням за християнським обрядом. Вірогідно цей курган був могилою київського князя Ярополка Святославича[4].
  • На південній околиці села знаходиться заповідне урочище місцевого значення Південне Таганчанське.
  • Заповідне урочище місцевого значення Козацьке.
  • З 1972 по 1984 поблизу села існував Таганчанський Парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва.

Джерело[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Погода в Україні
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-88)
  4. Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000. — С. 5.