Республіка Китай
Респу́бліка Кита́й, або Кита́йська Респу́бліка (кит. трад. 中華民國, піньїнь: Zhonghua Minguo, акад. Чжунхуа Міньґо, буквально «Кита́йська Респу́бліка»), відома також як Тайва́нь або Кита́йський Тайбей — острівна держава з обмеженим міжнародним визнанням у Східній Азії. У першій половині XX ст. була однопартійною країною, визнаною міжнародною спільнотою, що мала юрисдикцію над материковим Китаєм; проте з другої половини століття є демократичною державою, що контролює лише острів Тайвань і низку інших дрібних островів, хоча де-факто підтримує відносини з багатьма іноземними державами.
До 1949 року була єдиним міжнародно визнаним представником Китаю, і як така була членом-засновником ООН і одним із п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН. 1971 року Республіка Китай поступилася місцем в ООН Китайській Народній Республіці — з того часу ООН і велика частина світової спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем і Пенху.
Назва[ред. | ред. код]
Окрім офіційної назви держави у засобах масової інформації широко використовують метонімічні назви: Тайва́нь (кит. 臺灣) — від однойменної назви острова, що наразі контролюється урядом Китайської Республіки; Китайський Тайбей (кит. 中華台北) — від назви міста, у якому розміщується уряд республіки.
У деяких контекстах, зокрема в урядових публікаціях РК, назва пишеться як «Республіка Китай (Тайвань)», «Республіка Китай/Тайвань» або іноді «Тайвань (РК)»[5][6][7].
Історія[ред. | ред. код]
.svg)
Наприкінці XVI ст. на острів почалася імміграція китайців із прибережних провінцій Гуандун та Фуцзянь; 1624—1662 роки — у південній частині острова Тайвань існує колонія голландської Ост-Індської компанії, а в північній частині у 1626—1642 роках іспанська колонія; у 1662 році прихильник династії Мін Чжен Ченгун виганяє голландців з острова й засновує власне незалежне володіння; 1683 рік — острова захопили війська династії Цін;
Республіка Китай заснована 1912 року. Вона займала більшу частину материкового Китаю та Монголії. Наприкінці Другої світової війни, у рамках капітуляції Японії, Республіка Китай збільшила свою територію за рахунок групи островів Тайвань і Пенху. Коли 1949 року Китайська Національна Народна партія (Ґоміндан, кит. 國民黨, пін. Guómíndǎng) програла громадянську війну Комуністичній партії Китаю, уряд Республіки Китай переїхав на Тайвань (острів) до тимчасової столиці Тайбей, у той час як комуністи створили Китайську Народну Республіку (КНР) у материковому Китаї з центром у Пекіні. Відтоді Республіка Китай контролює Тайвань, Пенху, Цзіньминь, Мацзу та інші дрібніші острови. На початку холодної війни вона була визнана багатьма західними країнами та Організацією Об'єднаних Націй як єдиний законний уряд Китаю.
Націоналістичний уряд Китаю на чолі з Чан Кайші (Цзян Цзєши кит. 蔣介石, пін. Jiǎng Jièshí) втік на Тайвань після комуністичної революції в Китаї 1949 й домінував на острові, висловлюючи претензії на материкову частину до 1970-х, але його вже більше не визнавали США й західні держави як легітимний уряд Китаю після ухвали 1971 р. резолюції ООН про визнання права КНР на представництво в цій організації.
У 1975 Чан Кайші помер. Його син Цзян Цзін-го почав проводити політику поступової демократизації й «тайванізації».
У 1989 партія Ґоміндан перемогла на перших вільних виборах. 1991 року президент Лі Денхуей оголосив кінець стану громадянської війни з КНР; до чинної конституції 1947 року було внесено суттєві зміни, почато кампанію за одержання незалежності.
Відповідно до Конституції, Республіка Китай не відмовилася від своїх претензій на весь Китай, хоча активно не заявляє про них на міжнародній арені. Політичні сили Республіки займають різні позиції у питанні проголошення суверенітету Тайваню. Обидва колишні президенти Республіки, Лі Денхуей і Чень Шуйбянь, дотримувалися думки, що РК є суверенною і незалежною державою, окремою від материкового Китаю, тому необхідності в офіційній декларації незалежності немає. З іншого боку, президент Ма Їнцзю висловив думку, що РК є суверенною і незалежною країною, яка має у своєму складі як Тайвань, так і материковий Китай.
Головні події[ред. | ред. код]
- 1945: Капітуляція Японії у Другій світові війні. Тайвань стає частиною Республіки Китай.
- 1947: Повстання тайванців проти Ґоміньдану. Запровадження воєнного стану.
- 1949: Поразка Ґоміньдану у громадянській війні у Китаї. Масова втеча прихильників Чан Кайші на Тайвань.
- 1971: Республіка Китай поступається місцем в ООН Китайській Народній Республіці.
- 1987: Воєнний стан на Тайвані скасовано. Починається демократизація країни.
- 2000: Президентом стає представник Демократичної партії Чен Шуйбян.
Географія[ред. | ред. код]
Лежить на острові Тайвань. Острів, також знаний як Формоза (від порт. Ilha Formosa — «гарний острів»), розташований у південній частині Східної Азії, на південь та схід від континентального Китаю. На сході і південному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході і Східнокитайським морем на півночі. Площа острова становить 35 801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км[8]. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними і субтропічними лісами.
Республіка Китай також володіє Охрідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.
Політика[ред. | ред. код]
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Республіка Китай є демократичною країною з президентсько-парламентською формою правління і загальним виборчим правом.
Очільник держави — президент Цай Інвень (蔡英文) з 2016 року), очільник уряду — Вільям Лай (賴清德) з 2017 року[9]; політична система — демократія, що розвивається.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
.png)
.png)
.png)
Міста центрального підпорядкування
Міста провінційного підпорядкування
Республіка Китай ділиться на дві провінції (кит. 省, пін. shěng, шен) і п'ять міст центрального підпорядкування (кит. 直轄市, пін. zhíxiáshì, чжисяши). Провінції, своєю чергою, діляться на повіти (кит. 縣, пін. xiàn, сянь) і провінційні муніципалітети (кит. 市, пін. shì, ши).
Провінції[ред. | ред. код]
Провінції (кит. трад. 省, піньїнь: shěng, палл.: шен) є скоріше реліктом адміністративного поділу всього Китаю. У Китайській республіці існує дві провінції.
| Назва | Китайська писемність | Площа (км²) | Населення (чол.) | Столиця | |
|---|---|---|---|---|---|
| Тайвань | 臺灣省，台灣省 | 26 330,9577 | 9 242 980 | Чжунсинсиньцунь | 中興新村 |
| Фуцзянь | 福建省 | 180,4560 | 107 308 | Цзиньчен | 金城鎮 |
Міста центрального підпорядкування[ред. | ред. код]
Міста центрального підпорядкування (кит. трад. 直轄市, пиньинь: zhíxiáshì, палл.: чжисяши) виділені з провінцій. У Китайській республіці існує п'ять міст центрального підпорядкування.
| Назва | Китайська писемність | Прапор | площа (км²) | населення (чол.) | Дата |
|---|---|---|---|---|---|
| Гаосюн | 高雄市 |  |
2 946,2527 | 2 769 072 | 1.1.1979 |
| Новий Тайбей | 新北市 |  |
2 052,5667 | 3 849 492 | 25.12.2010 |
| Тайбей | 臺北市，台北市 |  |
271,7997 | 2 622 933 | 1.7.1967 |
| Тайнань | 臺南市，台南市 | .svg) |
2 191,6531 | 1 873 681 | 25.12.2010 |
| Тайчжун | 臺中市，台中市 |  |
2 214,8968 | 2 629 323 | 25.12.2010 |
| Таоюань | 桃園市 |  |
1 220,9540 | 2 092 977 | 25.12.2014 |
Міста провінційного підпорядкування[ред. | ред. код]
У провінції Тайвань існує три міста провінційного підпорядкування.
| Назва | Китайська писемність | Прапор | площа (км²) | населення (чол.) |
|---|---|---|---|---|
| Синьчжу | 新竹市 |  |
104,1526 | 415 344 |
| Цзілун | 基隆市 |  |
132,7589 | 384 134 |
| Цзяї | 嘉義市 |  |
60,0256 | 272 390 |
Повіти[ред. | ред. код]
Всього на Тайвані існують 13 повітів.
Збройні сили[ред. | ред. код]
Складаються з сухопутних військ, військово-морських сил і військово-повітряних сил.
Призовний вік і порядок комплектування: всі громадяни Китайської Республіки чоловічої статі, віком 19-35 років, в обов'язковому порядку, призиваються на дійсну військову службу строком на 1 рік (з 2009 року; раніше — 14 місяців); допускається добровільна служба для жінок; служба у ВПС для жінок обмежується лише небойовими посадами; граничний вік для військовослужбовця армійського резерву — 30 років; Міністерство оборони Китайської Республіки заявило про свій намір, починаючи з 2010 року, скоротити число призовників до збройних сил, шляхом збільшення чисельності солдатів професійної служби на 10 % щорічно, призов раніше буде здійснюватися для проходження альтернативної служби, або 3-4 місячного курсу військової підготовки. (2009)
Військові витрати — відсоток від ВВП: 2,2 % (2006) — 75-те місце в світі.
Економіка[ред. | ред. код]
.jpeg)
Будучи одним із чотирьох «азійських тигрів», вона є 26-ю за величиною економікою у світі. Новітні технології відіграють ключову роль у промисловості країни.
У Республіці Китай на високому рівні перебувають свобода слова, охорона здоров'я, освіта, економічні свободи тощо.
Експорт (вивіз): текстиль, сталь, пластмаси, електроніка, продукти харчування.
Населення[ред. | ред. код]
Чисельність і розміщення[ред. | ред. код]
Населення Тайваню станом на 2011 рік оцінювалося в 23 415 126 осіб (оцінка)[10]. На 2022 рік населення 23 580 712 осіб (оцінка) [11]. Оскільки площа Тайваню становить 35 980 км², то щільність населення дорівнює 644,5 осіб на км². Це 15-те місце в світі за щільністю населення, і друге в Азії (після Бангладеш), якщо не брати до уваги держав з територією меншою, ніж у Тайваню. Західне узбережжя острова заселено набагато щільніше, ніж східне. Приріст населення в 2006 році склав 0,61 %.
Велика частина населення Тайваню живе в міських агломераціях. Найбільші з них Новий Тайбей (6 607 115 осіб), Гаосюн (2 752 008), Тайчжун — Чжанхуа (2 161 327), Таоюань (1 814 437), Тайнань (1 237 886), Сіньчжу (671 464) та Цзяї (373 417). Усі вони розташовані на західному узбережжі острова Тайвань. Найбільші міста (станом на 2009 рік: Тайбей (2 620 273), Гаосюн (1 526 128), Тайчжун (1 067 366), Тайнань (768 891), Сіньчжу (396 983), Цзілун (390 299), Цзяї (272 718).
Етнічний склад і мови[ред. | ред. код]
98 % населення Тайваню — етнічні китайці (хань), 2 % — аборигени-«гаошань» (найдавніше населення острова Тайвань), що говорять тайванськими мовами австронезійської сім'ї. Офіційна мова — китайська (гоюй), але більшість населення говорить на інших діалектах китайської, тайванській і хакка. Мови аборигенів не мають офіційного статусу і поступово зникають. Тайвань використовує традиційні китайські ієрогліфи.
Релігія[ред. | ред. код]
94 % населення є послідовниками буддизму, даосизму і конфуціанства, менш 4,5 % — християнства або ісламу.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Республіку Китай визнали 23 держави з сумарним ВВП, що складає лише 28 % від ВВП самої Китайської Республіки[12].
Останній офіційний гарнізон США покинув Тайвань у 1979 році, коли Вашингтон переключив формальне дипломатичне визнання з Тайбея на Пекін, хоча в торішніх повідомленнях ЗМІ йшлося про невеликі розгортання[13].
Міжнародні відносини[ред. | ред. код]
Відносини зі США[ред. | ред. код]
Відносини з Україною[ред. | ред. код]
| Українсько-тайванські відносини | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
 Республіка Китай |
 Україна | ||||
| |||||
Українсько-тайванські відносини носять обмежений характер. Оскільки 1992 року Україна в рамках політики одного Китаю встановила дипломатичні стосунки з Китайською Народною Республікою (Китаєм), це виключає визнання Республіки Китай.
В Україні відсутній представницький офіс Тайваню, тому консульські питання вирішує представництво у Варшаві. Для громадян України обов'язковою умовою для відвідування Тайваню є наявність у закордонному паспорті тайванської візи.
22 квітня 2022 року Тайвань анонсував значну допомогу для України[14]. Востаннє країни співпрацювали на такому рівні 1957 року[15]. Напередодні, 15 березня МЗС Тайваню оголосило про допомогу розміром 11,5 млн доларів для українських біженців[16][17][18][19].
Ukraine+Taiwan Forum — українська неурядова платформа, частина ЛДЛУ, має на меті адвокацію українсько-тайванських відносин.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- В. Ю. Константинов. «Двох Китаїв» концепція // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т. 1. — 760 с. ISBN 966-316-039-X
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Процитовано 26 вересня 2021.
- ↑ Звіт загального статистичного аналізу, Перепис населення та житла. Національна статистика, Китайська Республіка (Тайвань). Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ а б в г База даних прогнозів світової економіки, квітень 2022 року. IMF.org. Міжнародний Валютний Фонд. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Через невизначений статус Республіки, ООН не вносить її до своїх статистичних даних. За підрахунками місцевої влади ІРЛП становить 0.916 у 2019 році, -https://www.dgbas.gov.tw/public/Data/112116036FDX2D8F3.pdf
- ↑ Office of President of the Republic of China (Taiwan). Office of President of the Republic of China (Taiwan). Процитовано 15 липня 2015.
- ↑ About Taiwan. Taiwan.gov.tw. Процитовано 16 червня 2020.
- ↑ President Tsai interviewed by BBC. Office of the President of the Republic of China (Taiwan). 18 січня 2020. Процитовано 16 червня 2020. «Well, the idea is that we don't have a need to declare ourselves an independent state. We are an independent country already and we call ourselves the Republic of China (Taiwan)»
- ↑ Wayback Machine. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 10 вересня 2017.
- ↑ Rbc.ua. Прем'єр Тайваню пішов у відставку на тлі падіння президентського рейтингу. РБК-Украина (укр.). Процитовано 10 вересня 2017.
- ↑ CIA The World Factbook, TAIWAN. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 листопада 2015.
- ↑ The World Factbook - Taiwan. www.cia.gov. Процитовано 24 липня 2022.
- ↑ Міжнародний валютний фонд, [1]. Дані 2008 року.
- ↑ Тайвань підтвердив присутність американських військових на острові. Українська правда (укр.). Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Taiwan donates US$8 million to Ukraine - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (амер.). Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна. Історична правда. Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ Reuters (16 березня 2022). China says Taiwan 'taking advantage' of Ukraine as island sends more aid. Reuters (англ.). Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ Taiwan raises US$32 million relief funds for Ukrainian refugees in a month - Focus Taiwan. focustaiwan.tw (амер.). Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ News, Taiwan (7 березня 2022). Taiwan raises NT$300 million donations for Ukraine in 5 days | Taiwan News | 2022-03-07 18:23:00. Taiwan News. Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ Україна подає приклад: Тайваню потрібно більше ППО. ФОКУС (укр.). 10 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
| |||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
|
