Тайвань (острів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тайвань
Taiwan NASA Terra MODIS 2022-07-21.jpg

Карта
LocationTaiwan.svg
Географія
23°46′ пн. ш. 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д. / 23.767; 121.000Координати: 23°46′ пн. ш. 121°00′ сх. д. / 23.767° пн. ш. 121.000° сх. д. / 23.767; 121.000
Континент Азія
Місцерозташування Південна Азія
Акваторія Східнокитайське море, Південнокитайське море, Філіппінське море, Тайванська протока
Площа 35882,6258 км² (39-те місце)
Довжина 394 км
Ширина 144 км
Берегова лінія 1239,5756 км
Найвища точка Юйшань, 3952 м (4-те місце)
Країна
Республіка Китай Китайська Республіка
Адм. одиниця Провінція Тайвань
Тайвань (провінція Китайської Народної Республіки)
Республіка Китай
Населення 23 269 633 особи (2016)
(8-ме місце)
Тайвань. Карта розташування: Республіка Китай
Тайвань
Тайвань
Тайвань (Республіка Китай)

CMNS: Тайвань у Вікісховищі

Тайва́нь (рідко Тайва́н[1]; спрощ.: 台灣; кит. трад.: 臺灣; піньїнь: Táiwān; певедзі: Tâi-oân) — острів у Східній Азії. Керується урядом Республіки Китай, яка також володіє Орхідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.

Окрім Республіки Китай, на володіння островом претендує комуністичний уряд Китайської Народної Республіки (див. два Китаї). Найбільше місто — Новий Тайбей[2]. Розташований у південній частині Східної Азії, на південний схід від континентального Китаю. На сході і північному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході і Східнокитайським морем на сході. Площа острова становить 35.801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км[3]. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними і субтропічними лісами.

Традиційна європейська назва — Формо́за (порт. Formosa, МФА[fuɾ.ˈmo.zɐ][4] «Красива»).

Загальний огляд[ред. | ред. код]

Острів витягнутий з півночі на південь на 394 км, ширина близько 140 км, площа 35 834 км².

Східні береги часто обривисті, західні пологі. Протяжність берегової лінії — 1566 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[6][7].

Уздовж усього острова тягнуться вкриті лісами Тайванські гори (найвища точка — гора Юйшань, 3952 м); на півночі — група згаслих вулканів, на заході — прибережна рівнина (тут мешкає 90 % населення острова).

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат на півночі субтропічний, на півдні — тропічний мусонний. Сума опадів на рівнинній частині — 1500—2500 мм, у горах понад 5000 мм. У серпні і вересні часті тайфуни.

На Тайвані із червня по серпень триває сезон дощів. Для північної частини острова характерна висока хмарність упродовж усього року. На півдні 90 % річних опадів випадає під час сезону дощів.

Кліматограма (Північ)
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
83
 
 
19
14
 
 
170
 
 
20
14
 
 
180
 
 
22
16
 
 
178
 
 
26
19
 
 
235
 
 
29
22
 
 
326
 
 
32
25
 
 
245
 
 
34
26
 
 
322
 
 
34
26
 
 
361
 
 
31
25
 
 
149
 
 
28
22
 
 
83
 
 
24
19
 
 
73
 
 
21
16
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 2405,1 мм.

Джерело: Central Weather Bureau
Кліматограма (Центр)
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
36
 
 
22
13
 
 
88
 
 
22
14
 
 
94
 
 
25
16
 
 
135
 
 
28
20
 
 
225
 
 
30
23
 
 
343
 
 
32
24
 
 
246
 
 
33
25
 
 
317
 
 
33
25
 
 
98
 
 
32
24
 
 
16
 
 
30
22
 
 
19
 
 
27
18
 
 
26
 
 
24
14
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 1641,9 мм.

Джерело: Central Weather Bureau
Кліматограма (Південь)
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
16
 
 
24
16
 
 
21
 
 
25
17
 
 
39
 
 
27
19
 
 
70
 
 
29
22
 
 
197
 
 
31
25
 
 
415
 
 
32
26
 
 
391
 
 
32
26
 
 
417
 
 
32
26
 
 
242
 
 
31
26
 
 
43
 
 
30
24
 
 
19
 
 
28
21
 
 
16
 
 
25
17
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 1884,9 мм.

Джерело: Central Weather Bureau
Кліматограма (Схід)
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
43
 
 
23
17
 
 
48
 
 
24
17
 
 
43
 
 
25
19
 
 
74
 
 
28
21
 
 
157
 
 
30
23
 
 
248
 
 
31
25
 
 
281
 
 
32
26
 
 
308
 
 
32
26
 
 
299
 
 
31
25
 
 
236
 
 
29
23
 
 
78
 
 
27
21
 
 
42
 
 
24
18
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 1857 мм.

Джерело: Central Weather Bureau

Річки[ред. | ред. код]

Річки острова — гірські і багатоводні. Використовуються для зрошення і гідроенергетики. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 67 км³[7]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 3820 км² зрошуваних земель[7].

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Вологі тропічні ліси з великою видовою різноманітністю (понад 3000 видів, з яких понад 1500 ендемічні —  Chamaecyparis formosensis, ялиця Кавакамі Abies kawakamii, Cinnamonum camphora).

На нижніх частинах схилів — вологі вічнозелені ліси з панданусів, пальм, бамбуку, ліан; вище — широколистяні листопадні і змішані ліси з камфори, кипарисів, ялини, ялиці, деревоподібних папоротей, та ін.

На висоті 3300 м ліси заміщаються поясами кущів рододендрону і високогірними луками. Прибережні рівнини зайняті полями рису, батату, плантаціями цукрової тростини, ананасів та ін. Уздовж узбережжя — місцями мангрові ліси.

У минулому в гірських лісах траплялося багато ендемічних видів — лазурова сорока, тайванський чорний ведмідь, плямистий олень, прісноводний лосось і багато інших.

Природні ресурси[ред. | ред. код]

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Природні ресурси: невеликі родовища золота, міді, кам'яного вугілля, природного газу, вапняку, мармуру та азбесту.

Землеробство[ред. | ред. код]

Понад половину території острова займають ліси і чагарники, переважно в гірських районах, 24 % — орні землі (в основному на рівнині), 15 % території використовується для інших потреб. 5 % території займають пасовища, 1 % — багаторічні культури.

Екологічний стан[ред. | ред. код]

До найбільш серйозних екологічних проблем відносяться забруднення повітря, забруднення води промисловими водами і каналізацією, зараження джерел питної води, незаконне вивезення тварин, занесених до Червоної книги, а також забруднення радіоактивними відходами. Загрозу здоров'ю населення і місцевих лісах становлять кислотні дощі. На думку місцевих вчених, понад половина кислотних опадів потрапляє на острів з материкової частини Китаю під час періоду мусонів.

Стихійні лиха[ред. | ред. код]

Населення острова часто потерпає від землетрусів і тайфунів. 21 вересня 1999 в центрі острова стався землетрус, в результаті якого загинуло більше 2 тисяч осіб. До людських жертв і значних руйнувань призводять і селеві потоки і зсуви, що виникають унаслідок проливних дощів.

Національні парки[ред. | ред. код]

Парк Кендін

На острові налічується 17 заказників, 20 біосферних заповідників, 8 національних парків:

  1. Янміншань
  2. Юйшань
  3. Тароко
  4. Кендін
  5. Сюеба
  6. Шейпа
  7. Цзіньмень
  8. Тайдун

34 лісових резерватів (загальна площа 452 тис. га). Створено 13 особливих ландшафтних зон: Північного узбережжя, Північно-Східного узбережжя, Східного узбережжя, затоки Дапен, Маулін, Сіраю, гори Алішань, Жіюетань (Озеро Сонця і Місяця), Південного узбережжя, Острови Пенху, Східна рифтова долина Хуадун, гори Саншань, Островів Мацзу.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Тайваню
Аборигени Тайваню

Історія острова Тайвань сягає десятків тисяч років. Вважається, що раптова поява культури, заснованої на сільському господарстві приблизно в 3000 році до нашої ери, відображає прибуття предків сучасних корінних народів Тайваню. З кінця 13-го до початку 17-го століть китайці поступово вступали в контакт з Тайванем і почали там оселятися. Південна частина острова, названа португальськими дослідниками Формозою, була колонізована голландцями в 17 столітті, а іспанці побудували поселення на півночі. Ці європейські поселення супроводжувалися прибуттям хокло, включаючи хакка.

У 1662 році Коксінґа, вірний династії Мін, який втратив контроль над материковим Китаєм у 1644 році, переміг голландців і створив базу на острові. Його війська зазнали поразки від династії Цін у 1683 році, і частини Тайваню все більше інтегрувалися в імперію Цін. Після першої японо-китайської війни 1895 року Цін поступився Тайванем разом із Пенху Японській імперії. Тайвань виробляв рис і цукор для експорту до Японської імперії, а також служив базою для японського вторгнення в Південно-Східну Азію та Тихий океан під час Другої світової війни. Японська імперська освіта була реалізована на Тайвані, і багато тайванців також воювали за Японію під час війни.

Метою сучасного Руху за незалежність Тайваню є офіційне проголошення незалежності та суверенності «Тайванської держави»

У 1945 році, після завершення бойових дій у Другій світовій війні, націоналістичний уряд Республіки Китай на чолі з Гоміньданом взяв під свій контроль Тайвань. У 1949 році, після втрати контролю над материковим Китаєм під час громадянської війни в Китаї, уряд Республіки Китай відійшов на Тайвань, а Чан Кайші оголосив воєнний стан. Гоміньдан керував Тайванем (разом з островами Кінмень, Уцю та Мацзу на протилежному боці Тайванської протоки) як однопартійною державою протягом сорока років, до демократичних реформ у 1980-х роках, які призвели до перших в історії прямих президентських виборів (1996). У післявоєнний період Тайвань пережив швидку індустріалізацію та економічне зростання, відоме як «тайванське диво», був відомий як один із «чотирьох тигрів».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вісник Академії Наук УРСР. Київ, 1951. С.5.
  2. 內政部戶政司. 人口統計資料. www.ris.gov.tw (zh-TW). Архів оригіналу за 16 грудня 2017. Процитовано 10 вересня 2017. 
  3. Wayback Machine. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 10 вересня 2017. 
  4. European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription
  5. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. а б в Taiwan, Geography. Factbook.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]