Тайкури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Тайкури
Герб Тайкурів Прапор Тайкурів
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Громада Корнинська сільська громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1570
Населення 619
Площа 1,84 км²
Густота населення 336,41 осіб/км²
Поштовий індекс 35351
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°31′55″ пн. ш. 26°22′15″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
253 м
Водойми річка Безіменна
Відстань до
обласного центру
14 км
Відстань до
районного центру
14 км
Відстань до
центру громади/сільради
12 км
Найближча залізнична станція Рівне (станція)
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 35304, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Корнин, вул. Центральна, 41
Сільський голова Горбатюк-Василейко Роман Олексійович
Карта
Тайкури. Карта розташування: Україна
Тайкури
Тайкури
Тайкури. Карта розташування: Рівненська область
Тайкури
Тайкури
Мапа
Мапа

CMNS: Тайкури у Вікісховищі

Тайкури́ — село в Рівненській області, що знаходиться на південний схід від обласного центру Рівне, Україна.

Населення понад 1000 ос. (в 1980-х рр. понад 2000).

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Безіменна. В 14 кілометрах на південь від Рівного.

Етимологія[ред. | ред. код]

Точного походження назви села Такури не визначено, але існує дві основні версії:[1]

  • від імені ченця Тайкура, що за переказами жив в печері на місцевих пагорбах;
  • від словосполучення «Тайні гори» (у польській вимові буде як «Тайне Ґури», адже при набігах татар у них ховалися місцеві жителі).
Тайкури, Наполеон Орда, XIX століття

Історія[ред. | ред. код]

Тайкурський замок на мапі Зигмунда Герстмана

Перша згадка про Тайкури датується 1570 роком. В 1583 році село належало І. Шпановському; після весілля Теодори Шпановської (Чапличівної) з Юрієм Вишневецьким відійшли до впливового князівського роду Вишневецьких. Князь побудував кам'яний замок, залишки якого залишилися і понині. З 1614 року отримало магдебурзьке право від Сигізмунда ІІІ. Після отримання містечком магдебурзького права його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя, також зафіксували міський герд із зображенням святого Юрія Змієборця, як знак оборонного містечка від набігів татар на Волинь. Місто активно ополячувалося, що призвело до знищення міських установ, замку і польського населення військом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни. Але після укладення Зборівського договору Тайкури мусили залишитися за Річчю Посполитою. Вже у 1650 році власником Тайкурів стає рід Сапегів, але невдовзі переходять у власництво Чолганських, а вже на початку XVIII століття до Пепловських. Біля підніжжя північного нахилу замкової гори, зберіглися руїни готичного костелу св. Лаврентія, збудованого одним з дідичів, Лаврентієм Пепловським в 1710 році, і закритим та зруйнованим радянською владою. Також у 1731 році на кошти поміщика Яна Павла Пепловського тут була побудована Покровська церква, яка є діючою до сьогодні. На початку XVIII століття Тайкури переходять до Пепловських.[1][2][3] 1778 року граф Юзеф Мьончиньський продав свою частку маєтностей у Тайкурах, Мирополі на Волині А. С. Млодзєйовському.[4] Вже з 1822 власниками містечка стає рід Ілінських. У 1825 році у Тайкурському замку трапилася велика пожежа, через що його назавжди покинули власники і у ньому більше ніхто не мешкав, у 1876 році його віддали на матеріали євреям, кінцевого занепаду він зазнав під час Першої світової війни.[1]

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Фортеці, замки, палаци - «Замок у с.Тайкури» - Тайкури. rivne.travel (uk-UA). Процитовано 23 листопада 2020. 
  2. Туристичні перлини Рівненщини: Замок в с. Тайкури | Рівняни (укр.). Процитовано 23 листопада 2020. 
  3. Тайкури. castles.com.ua. Процитовано 23 листопада 2020. 
  4. Szczygielski W. Miączyński Józef herbu Suchekomnaty (1743—1793) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 561. (пол.)
  5. Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczennika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 509 il. — S. 209. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  6. Hłupanin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 79. (пол.) — S. 79. (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]