Тактовик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тактови́к — міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти.
Прихильники музичного погляду на тактовик (або ж тактометр) виводять його від поняття «такт» (лат. tactus — дотик рукою, в музиці — дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) — одиниця музичного ритму, невелика частина музичного руху, яка включає в себе один ударний момент (акцент) і один або кілька неударних. Розмір такту вказується при нотному ключі: 4/4, 3/4, 6/8 і т.д. Один і той же музичний такт може включати різну кількість складів словесного тексту в вокальній музиці, не порушуючи метра, за простим математичним принципом: 4=2+2=3+1=1+1+1+1=1,5+0,5+2 і т.д.
Античне віршування передбачало таке виконання твору, в якому співи речитативом чи музичний супровід відігравали, очевидно, значну роль. Антична віршова стопа нагадує музичний такт, бо при однаковій кількості мор вона може включати різну кількість складів, заміняти одну стопу іншою тієї самої довжини (наприклад, дактильспондеєм: —UU=——), бо обидві ці стопи мають по чотири мори і т.п.
Аналогічне явище спостерігаємо в сучасній метричній східній поезії. До тактово-музичної організації метра близьке і народне віршування. Українська коломийка може розглядатися в багатьох випадках як рядки з чотирьох тактів, кожен з яких включає в себе чотири склади; але кількість складів може скорочуватися до трьох, двох і навіть одного, тільки більш протяжних, від чого рівномірність тактів не порушується. Наприклад:
1. Ку-че-ря-ва|Ка-те-ри-на|чіп-ля-ла-ся|до Мар-ти-на,
Ой Мар-ти-не,|доб-ро-ді-ю,|сва-тай ме-не|у не-ді-лю.
2. А я те-є|дів-ча люб-лю,|що бі-ле, як|гу-ся,
Во-но ме-не|по-ці-лу-є,|тіль-ки при-ту|лю-ся
3. Ко-зак ко-ня|на-пу-вав,|дзю-ба во-ду|бра-ла
4. За го-ра-ми|го-ри,|хма-ро-ю по|ви-ті,
За-сі-я-ні|го-рем,|кро-ві-ю по|ли-ті...
Можливі й інші варіанти коломийок та шумок, аналіз ритму яких потребує користування поняттям «такту».
Це стосується не тільки коломийок та коломийкового розміру, проміжного поміж силабікою і силабо-тонікою, а й танцювальних пісень та літературних творів, що тяжіють до тонічної основи. Музичність тактовика має відчуватися на слух: хай то буде нерівноскладова весільна пісня «Ой глянь, дівчино, через калач...», чи шедевр тичининського «кларнетизму» — «Арфами, арфами...», чи фольклорна стилізація І. Драча:

Ой чи то я Леда, ой чи то я Лада,
Аж на мене біл лебедик з небесонька пада
(«Балада про двох лебедів»).

Джерело[ред.ред. код]

  • Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 671-673