Талаат-паша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Талаат-паша
осман. طلعت پاشا
тур. Mehmed Talat Paşa
Talaat.jpg
Народився 1 вересня 1874(1874-09-01)[1]
Кирджалі, Османська імперія[2]
Помер 15 березня 1921(1921-03-15)[3][1] (46 років)
Берлін, Ваймарська республіка[2]
Поховання Стамбул
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Діяльність політик
Знання мов турецька
Посада Великий візир Османської імперіїd
Партія Committee of Union and Progressd
Конфесія іслам

Мехмед Талаат-паша (осман. طلعت پاشا, тур. Mehmed Talat Paşa; 1 вересня 187415 березня 1921) — османський державний діяч, міністр внутрішніх справ Османської імперії (1913—1917), Великий візир Османської імперії (1917—1918), один з головних організаторів масової депортації і геноциду вірмен, військовий злочинець. Був одним з лідерів младотурецької партії «Єднання і прогрес».

Біографія[ред. | ред. код]

Мехмет Талаат-паша народився в 1874 році в місті Кирджалі (нині Кирджалійська область Болгарії), в сім'ї слідчого. За походженням — помак. За смагляву зовнішність політичні опоненти іноді називали Талаата циганом. Закінчив вищу школу в Едірне. Свою діяльність розпочав службовцем телеграфної контори, де, будучи учасником боротьби проти абдулгамідівськой тиранії, приєднався до Младотурецького руху. У 1893 році був заарештований за велику політичну активність. Був звільнений через два роки і висланий в Салоніки, де очолив місцеве відділення младотурецкой партії і вступив в масонську ложу «Македонія Ризорт», засновану депутатом меджлісу Емануелем Карасо. У 1898-1908 роках працював листоношею в Салоніках, ставши згодом головою місцевої поштової служби.

«Великий візир Талаат-паша до революції був маленьким телеграфним чиновником і входив в революційний комітет. Як чиновник він перехопив урядову телеграму, яка доводела йому, що революційні прагнення відкриті і гра програна, якщо зараз же не виступити. Він затримав телеграму, попередив революційний комітет і переконав його негайно ж виступити. Це вдалося...» — писав австрійський дипломат Оттокар Чернін.

Після Младотурецького перевороту 1908 року був обраний депутатом меджлісу.

У 1909-1912 роках Талаат був міністром внутрішніх справ. У 1910 році Талаат провів через Меджліс скасування «Закону по співтовариства» і заборонив формування співтовариств за національною ознакою. По всій імперії були закриті всі національні клуби, а в Бітольськомі вілаєті місцевий сатрап Шевкет Тургут-паша провів звірячу Роззброювальну акцію. Мирне населення піддавалося знущанням, частина керівників Союзу Болгарських конституційних клубів була заточена в тюрмах Малої Азії, а інші колишні революціонери ВМОРО вбиті.

У 1911 році Талаат стає членом партії «Єднання і прогрес». В подальшому обіймав пост міністра пошти і телеграфу (1912), під час Балканських воєн (1912-1913) служив в армії.

Талаат був одним з головних організаторів державного перевороту 23 січня 1913 року, коли Енвер-паша особисто застрелив військового міністра Назим-пашу, щоб через рік зайняти його місце. А Талаат-паша вдруге обійняв посаду міністра внутрішніх справ, тепер одночасно будучи головою ЦК партії младотурків. Талаат-паша запроваджував у життя політичну доктрину османізма — насильницької туркізаціі нетурецьких народів імперії, був затятим прихильником панісламізму і, в ще більшій мірі, пантюркізма. Маючи далекосяжні задуми по Кавказу, Криму і Туркестану, Талаат брав участь в розробці військово-політичного проекту «Туран Йолу» (Дорога в Туран).

«Талаат-паша приємно і лукаво зауважив одного разу, що пантюркізм може привести нас до Жовтого моря!» — писала в своїх мемуарах младотурецька дама Халіде Едіб Адивар. У 1914 році Талаат-паша увійшов до складу младотурецького «тріумвірату» (разом з Енвер-паша і Ахмед Джемаль-паша), незабаром здійснив депортацію і геноцид вірменського населення. За свідченням німецького чиновника, якого Перша світова війна застала в анатолійській області Муш: «Ще в кінці жовтня 1914 року, коли для турків почалася війна, турецькі чиновники почали відбирати у вірмен все, в чому турки потребували для ведення війни. Їхнє майно, їх гроші — все було конфісковано. Пізніше кожен турок міг увійти в вірменський магазин і взяти те, що він потребував чи що хотів би мати.»

Установка на геноцид була дана в шифрованого телеграмі Енвер-паші від 27 лютого 1915 р конкретні ж заходи по «остаточної ліквідації» вірмен були прописані в секретній директиві Талаат-паші і Енвер-паші від 15 квітня 1915 р Геноцид вірменського населення почався в анатолійському місті Зейтун 24 квітня 1915 р

У своїх мемуарах (опублікованих в 1946 році) Талаат-паша визнавав факт насильницької депортації і знищення вірмен, але мотивував це виключно захистом «національних інтересів» турків і прагненням перешкодити «створення Вірменської держави в прикордонних з Росією вілаєтах». 7 жовтня 1918 року Талаат-паша визнав крах політики младотурків і відмовився від влади, потім втік до Німеччини, де жив під ім'ям «Алі-Салі-бей». Надзвичайний трибунал, який відбувся в 1919 р в Константинополі, заочно засудив Талаата до смертної кари за військові злочини і за «знищення вірменського населення імперії».

Талаат був застрелений вірменським патріотом Соґомоном Тейліряном в Берліні 15 березня 1921 року, в рамках операції «Немезіс» партії «Дашнакцутюн» (покарання винуватців вірменського геноциду) — причому ім'я Талаата стояло в списку операції під № 1. Берлінський суд виправдав Тейліряна як особу, яка діяла в стані афекту. На цьому процесі німецький адвокат Тейліряна, зокрема, сказав: «Талаат-паша, Енвер-паша, Джемаль-паша і Назим-бей, які іменували себе «захисниками ісламу», насправді були атеїстами!»

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У відеогрі Zombie Army Trilogy, в замку Адольфа Гітлера Фольтершлосс висять портрети історичних постатей, які прославились своєю жорстокістю. Серед них є і портрет Талаат-паші.

Література[ред. | ред. код]

  • Петров, Тодор, Билярски, Цочо (съставители), «ВМОРО през погледа на нейните основатели», Военно Издателство, София, 2003, стр. 175.
  • Гасанова Э. Ю., «Идеология буржуазного национализма в Турции» // Баку, изд. АН АзССР, 1966 г.; Козубский К. Э., «Под копытом» // Общеказачья газета «Станица», Москва, № 2(26), декабрь 1998 г.
  • Алан Мурхед. Борьба за Дарданеллы. Решающее сражение между Турцией и Антантой. — М.: Центрполиграф, 2004. — С. 11. — 383 с. — ISBN 5-952-40729-3.
  • Andrew Mango. Ataturk: The Biography of the Founder of Modern Turkey. — Overlook Press, 2002. — С. 67. — ISBN 158567334X, 9781585673346.
  • Taner Timur, Türkler ve Ermeniler: 1915 ve Sonrası, İmge Kitabevi, 2001, ISNB 9789755333182, p. 53.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Енциклопедія Брокгауз
  2. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #124813798 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. SNAC — 2010.