Талергоф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Талергоф 1917 року, місце, де проходили таборові страти

Талергоф, (німInterniertenlager Thalerhof, 4 вересня 1914 — 10 травня 1917 рр.) — концентраційний табір, один з перших у Європі в XX столітті, закладений австро-угорською владою 4 вересня 1914 р. на початку Першої світової війни, в піщаній долині, біля підніжжя Альп в районі м. Граца (Штирія).

Сюди депортували переважно жителів Австро-Угорської імперії, переважно українців, які були жителями Галичини та Буковини і симпатизували Російській імперії. Також іноді потрапляли й національно свідомі українці; щодо звільнення доктора Василя Маковського клопотав Митрополит Андрей Шептицький.[1][2]

Історія табору[ред.ред. код]

Першу партію галичан та буковинців-«русофилів» депортували в Талергоф солдати Грацького полку 4 вересня 1914 року.

Повішені в'язні табору. Зліва направо: Роман Березовський, Лев Кобилянський, Пантелеймон Жабяк

До зими 1915 р. в Талергофі не було бараків, люди лежали на землі без даху над головою в дощ і морози[3]. На початку війни з Росією військова влада Австро-Угорщини під враженням невдач на фронті та в атмосфері воєнного психозу й терору (десятки українців повішено), інтернувала до табору жителів Галичини та Буковини. До арештів спричинилася адміністративна влада, що в Галичині була майже повністю в руках поляків, на Буковині — румунів, які використали нагоду для ослаблення українського руху. Тому в Талергофі, крім осіб москвофільської орієнтації, потрапило чимало національно свідомих українців.

У офіційному рапорті Шлеера від 9 листопада 1914 року повідомлялося, що у Талергофі в той час перебувало з 5700 русофілів, з них близько 1,915 осіб були лемками, зі 151 селища на Лемківщині.[4]

У листопаді 1916 — 2 717 (у тому ч. 85 % українців; 76 % селян, 7 % греко-католицьких священиків); від 1914 до 1916 зареєстровано 14 000 в'язнів. Суворий режим, сваволя адміністрації, голод і нестерпні санітарні умови (епідемія плямистого тифу) спричинили велику смертність серед в'язнів (зареєстровано 1 767 смертей; насправді їх було більше; лише між 17 січня і 31 березня 1915 померло 524 особи). Табір був закритий 10 травня 1917 р. під тиском світової громадськості після смерті Франца Йосифа останнім австро-угорським імператором Карлом І.

По війні москвофільські кола в Галичині створили культ мартирології москвофілів у Талергофі («Талергофські з'їзди» 1928 і 1934, «Талергофські збірники», як символ народних страждань та стійкості його було відображено у низці літературних творів того часу — «Блудные огни» Юліяна Яворського, поема «Талергоф» Івана Федоріва-Федорички тощо).

Відомі в'язні[ред.ред. код]

Перепоховання жертв[ред.ред. код]

Останки загиблих в'язнів було перепоховано на цвинтарі міста Фельдкірхен-бай-Грац, оскільки на попередньому місці поховання та розташування табору збудовано аеропорт «Грац».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]