Тампль
Тампль | |
---|---|
48°51′55″ пн. ш. 2°21′44″ сх. д. / 48.86528° пн. ш. 2.36222° сх. д. | |
Тип | замок |
Країна | Франція |
Розташування | Париж |
Тампль у Вікісховищі |
Тампль (фр. Tour du Temple) — середньовічна фортеця в Парижі, що розташовувалась на території сучасних округів II і III.
Замок заснував 1222 року Губерт, скарбник ордену тамплієрів (храмовників). Не минуло й століття після завершення будівництва, коли в 1312 року Філіпп Вродливий відібрав замок і заточив до нього останнього магістра ордена Жака де Моле. 1315 року Тампль був також місцем ув'язнення першого міністра Франції Ангеррана де Маріньї[ru].
Його син, Філіпп Довгий, віддав замок Клеменції, вдові свого попередника Людовика Сварливого, в обмін на Венсенський замок (Клеменція померла в Тамплі у віці 35 років). У XVIII столітті замок перебудовано, і в ньому мешкали то принц Конті, то малолітній герцог Ангулемський. У замку-палаці проходили бали та концерти, якось там виступав Моцарт.
Після революції Тампль, вже як в'язниця, замінив Бастилію. В очах монархістів Тампль став символом «страти» французької монархії та місцем паломництва, тому в 1808—1810 роках, за вказівкою Наполеона I, фортецю зруйнували. Нині на її місці розташовані сквер та станція метро.
За часів Французької революції Тампль слугував в'язницею французьких королівських сімей. В'язнями Тампля були:
- Король Людовік XVI, якого 21 січня 1793 гільйотиновано на площі Революції (нині площа Згоди);
- Королева Марія-Антуанетта — дружина Людовика XVI, яку 1 серпня 1793 року направлено з вежі замку до в'язниці Консьєржері, звідки вона також пішла на гільйотину;
- Мадам Єлизавета, яка була ув'язненою у вежі протягом 21 місяця, після чого направлена в Консьєржері, і наступного дня обезголовлена;
- Людовік XVII — син Марії Антуанетти та Людовіка XVI, який помер у вежі 8 червня 1795 року у віці 10 років;
- Принцеса Марія Тереза, яку утримували у вежі протягом 3 років та 4 місяців; потім її викупили австрійцями.
- Тампль // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)