Танго

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Танго
The Tango *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Tango BuenosAires.jpg
Танго на вулицях Буенос-Айреса
Країна Аргентина Аргентина
Уругвай Уругвай
Тип Нематеріальна спадщина
Критерії R1, R2, R3, R4, R5
Ідентифікатор 00258
Регіон ЮНЕСКО Латинська Америка і Кариби
Історія реєстрації
Зареєстровано: 2009 (33 сесія)

Commons-logo.svg Танго у Вікісховищі
Танго
Стилістичні походження
Походження
район Ріо де Ла Плата[1]
Типові інструменти
Популярність Європа, Америка, Японія

Та́нго — жанр музики і танець, притаманний регіону Ла-Плата, і найбільш поширений у містах Буенос-Айрес (Аргентина) та Монтевідео (Уругвай). Письменник Ернесто Сабато говорить про «гібридне» становище танго[2]. За словами поета Едуардо Джорландіні, у ньому поєднуються негритянські корені[en], культура ґаучо, іспанські, італійські, африканські мотиви та етнічно строката суміш впливів, привнесених мігрантами з країн Європи.[3] Письменник Рікардо Горват цитує визначення дослідниці танго Беатіс Крісоріо: «Танго - продукт багатонаціональних впливів, як колоніальних (індіанських, африканських і креольських), так і емігрантських».[4] Відтоді танго зберігає статус одного з найпопулярніших жанрів музики, відомого в усьому світі.[5][6]

Ряд дослідників визначають шість основних стилів музики, які справили вплив на танго: кубинська абанера, кандомбе, андалузьке танго, мілонга, європейські мазурка й полька.[7][8]

Танго зчинило революцію в народному танці, створивши чуттєвий танок, в якому партнери обіймають одне одного, виражаючи глибокий емоційний зв’язок, як із власним тілом, так між обома тілами танцівників. Один із найбільших обожнювачів танго, поет Енріке Сантос Діссеполо, визначив його як «сумну думку, яку танцюють».[9]

З погляду музики, танго притаманна двох-(мотив і приспів) або трьохкомпонентна (дві частини, до яких додається тріо) структура. Його виконання може здійснюватися з використанням великої розмаїтості інструментів, з класичним переважанням секстету із двох бандонеонів, двох скрипок, піаніно і контрабаса. Бандонеон тут відіграє центральну, однак не виняткову, роль.

Багато слів до пісень танго написані ла-платським арґо, що зветься лунфардо[en], й у них ідеться про почуття й журбу, які відчувають місцеві чоловіки й жінки, особливо до речей, «що стосуються кохання».[10]

30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства.[5]

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «tango» було обране для позначення латинської літери «T» у міжнародному радіотелефонному фонетичному алфавіті. Його етимологія є предметом численних теорій, багато з яких є доволі суперечливими. Однією з найґрунтовніших праць у цій галузі є стаття Хосе Ґобельйо[es] «Суперечливе слово танго» (Tango, vocablo controvertido) (1976), у якій, власне, й висвітлюються контроверсійні підходи щодо визначення походження зазначеного слова [11]. Стрижневим елементом цієї запеклої дискусії є елемент цивілізаційний, іншими словами, питання про те, яку роль відіграли африканська, індіанська, латиноамериканська та європейська культури у формуванні цього слова. 1999-го року, міркуючи про цю цивілізаційну складову, Ґобельйо сказав:

Фахівці й досі сперечаються, що справило на виникнення танго більший вплив, - іспанська чи африканська складова. Утім ця дискусія є насправді марною, бо й іспанська складова тут несе в собі певну частку негритянської крові.
— Хосе Ґобельйо[12]

Дослідник Ектор Бенедетті[es] у своєму есеї «Про етимологію слова «танго» (2001)[13] проводить ґрунтовний огляд різноманітних теорій, що були сформульовані з цього приводу, та долі, що їх спіткали. Початок теоретичних дебатів щодо походження слова «танго» можна відстежити від словника Королівської академії 1914-го року видання, в якому вказувалося, що слово походить від латинського tangere (в подальших виданнях словника це твердження прибрали)[13].

1957-го року історик Рікардо Родріґес Молас[es] дослідив мови привезених до Аргентини рабів, що в більшості своїй належали до етнічних груп Конго, Гвінейської затоки та південного Судану[14] [15], і знайшов у них слово «танго», яке означало «місце зустрічі» і вживалося, як в Африці, так і в колоніальній Америці. Тож Родріґес Молас зробив висновок про те, що слово «танго» має африканські корені. Інші тісно споріднені з танго слова, як от «мілонга» і «кан’єнґе», так само мають африканське походження [16][17].

Родріґес Молас цитує донесення Мануеля Вернса (одного з чиновників буенос-айреського кабільдо[es]), датоване 1789-им роком, у якому слово «танго» вживається на позначення зустрічей рабів, на яких вони танцювали:

Заборонялося проведення подібних танців і сходин, званих танго, адже на меті в них стояло ніщо інше, як грабунки й підбурювання негрів до здобуття волі та скидання ярма рабства.[16][18]

В ті ж часи в Монтевідео слово «танго» вживалося з подібним значенням. Уругвайський музикознавець Лауро Аєстаран[ru] цитує у своїй фундаментальній праці «Музика Уругваю» (La música de Uruguay) постанову кабільдо Монтевідео від 26 вересня 1807-го року, видану губернатором Франсіско Хав’єром де Еліо[ru]:

Про тамбо, негритянські танці. Категорично забороняється проведення негритянських танців, які з численних причин є шкідливими, в межах міста та поза ними. Порушників цієї постанови карати місяцем громадських робіт.
— Рішення кабільдо Монтевідео, за обопільною згодою з губернатором Франсіско Хав’єром де Еліо від 26 вересня 1807-го року. [19]

Примітно, що зазначене рішення віце-короля де Еліо було зареєстроване в переліку актів кабільдо за словом «танго». Річ у тім, що у віце-королівстві Ріо-де-ла-Плата терміни «тамбо» і «танго» використовувалися як синоніми, й позначали вони місця, де збиралися на танці негри.[19]

Головне через загальне рівнозначне використання слів «тамбо» і «танго» дослідник Оскар Ескалада з Університету Ла-Плати, стверджує, що це слово походить від кечуанського tampu, яке конкістадори «іспанізували» до “tambo”, що згодом стало синонімом до «танго»[20].

Саме ці «тамбо» і «танго», що перетворилися на окремі об’єднання за етнічними ознаками в рамках афро-лаплатської спільноти з часу скасування рабства 1813-го року дали початок академіям, мілонгам, піріґундінам і канґуелам, з яких і сформувалося танго у другій половині ХІХ ст..

Із дещо іншим значенням слово «танго» з’явилося в Андалузії в середині ХІХ ст. і позначало воно жанр музики, який ще називається танго-фламенко або андалузьке танго[ru]. У танго-фламенко, своєю чергою, прослідковуються афрокубинські (а саме абанера) та африканські впливи. Як абанера, так і танго-фламенко повпливали найбільшою мірою на виникнення танго як жанру музики[13].

Зрештою, враховуючи загальноприйняте використання в регіоні Ла-Плата ще з колоніальних часів виразів «танго-тамбо» разом із виразом «андалузьке танго», виникла так звана теорія подвійного проникнення, згідно з якою слово танго у XVIII-XIX cст. вживалося в цій місцевості на позначення місць, де збиралися на танці негри, а згодом, у другій половині ХІХ ст., воно проникло з Куби-Андалузії і цього разу позначало танець і музичний жанр[19][13].

Історія[ред.ред. код]

Географія виникнення[ред.ред. код]

Дослідники сперечаються про те, де виникло танго. Предтечі танго у період його зародження (1860-1895) існували в таких аргентинських містах, як Буенос-Айрес, Авельянада, Саранді[es] й Росаріо та в уругвайському місті Монтевідео.

Характерно, що танго зародилося в річкових портах Аргентини й Уругваю, що розташовані на осі ріки Ла-Плата, на берегах якої стоять Буенос-Айрес і Монтевідео, столиці обох країн, але поширювалося воно не лише в них, але й у інших річкових портах регіону, таких як Росаріо, місті в аргентинській провінції Санта-Фе.

У спільній заяві Аргентини та Уругваю до ЮНЕСКО про визнання танго нематеріальною спадщиною людства зазначається:

Танго зародилося серед представників найнижчих верств населення обох міст [Буенос-Айреса та Монтевідео] як вияв експресії, народженої від злиття афроаргентинської та афроуругвайської культур, автентичної креольської культури та культур європейських мігрантів. Будучи плодом цього культурно-мистецького схрещення, танго на сьогодні вважається однією з найголовніших ознак ла-платської ідентичності.
—З анкети на визнання танго нематеріальною культурною спадщиною людства[21]

Існують різноманітні дослідження, у яких вчені намагаються визначити в якому саме місці виникло танго. Деякі джерела вказують на те, що спочатку воно виникло в Буенос-Айресі, інші, що в його передмістях, Монтевідео чи навіть Росаріо[1][22][23][24][25][26]. У прилеглих до Буенос-Айреса містах, таких як Авельянада чи Саранді, що входять до передмістя «Барракас-аль-Суд» («Південні бараки»), також реєструють деякі предтечі танго[27]. Портові міста, в яких зародилося танго, були не лише місцями, в які стікалися до Аргентини та Уругваю мільйони мігрантів між 1850-им та 1930-им, але й також експортними центрами в рамках експортно-сільськогосподарської економічної моделі, які обидві країни організували в середині ХІХ ст..

Танго ­­- музика соціального злиття[ред.ред. код]

Відомо, що арго танго лунфардо[es] містить у собі чимало виразів італійського та африканського походження, що ритм танго та його ностальгійний настрій ріднить цей танець із кубинською хабанерою, і що «танго, мілонга[es]і кандомбе[es]» є частиною однієї музичної родини, що поєднує африканське коріння та звичаї ґаучо, які мігрували до міського середовища. Тим не менше, танго неможливо сплутати з жодним іншим танцем чи жанром музики, рівно, як і відслідкувати його прямого предка. Ернесто Сабато казав, що кожна деталь у танго є гібридною, що кожен новий і оригінальний вираз є наслідком винятково потужного руху мас людей. Говорячи на цю ж тему, музикант Хуан Карлос Касерес[es] дає такий опис походження танго:

У творенні танго вирішальну роль відіграли три хвилі негритянських впливів: одна з них – кандомбе із Ріо-де-ла-Плати, друга – європейський контрданс, що на Кубі перетворився на хабанеру, і третя – мілонга, що походить із Бразилії, і яку принесли на вулиці Буенос-Айреса солдати війська Уркіси. Ці три елементи злилися між собою в танго. Згодом до них доєдналися й інші емігрантські впливи, перетворивши танго на перший синкретичний музичний жанр. Буенос-Айрес був останнім портом на світі: митці та моряки прибували до нього, приносячи всю ту музику, яку вони зустрічали на своєму шляху. А довге перебування кораблів у кожному з портів давало час на контакт і культурний взаємообмін із тамтешніми мешканцями.
[28]

Друга половина ХІХ ст., епоха виникнення танго, в соціокультурному плані відзначається великими хвилями міграції, як внутрішньої, так і з-за кордону, що скеровувалися тоді в цей регіон. Основна маса мігрантів складалася з осіб чоловічої статі. Цей факт значною мірою повпливав на форму стосунків між чоловіком і жінкою[29].

Ця музика мала глибоке вкорінення у народ, її відкидали вищі верстви суспільства і забороняла католицька церква, через що вона розвивалася у найбідніших районах (на околицях), портах, борделях і в’язницях, куди стікалися мігранти та місцеві мешканці, які були в основному індіанського та негритянського походження. Там вільно зливалися різні музичні форми (буенос-айреське кандомбе, уругвайське кандомбе,[23] паяда[es], мілонга, андалузьке танго[ru], мазурка, полька, вальс, сарсуела, сайнете[es] тощо), які мали найрізноманітніше походження (африканські, гаучанські, колоніально-іспанські, італійські, єврейські, німецькі, польські, кубинські тощо), і які зрештою і сформували танго. За різними оцінками, цей перехідний період тривав близько сорока років, поки нарешті в останнє десятиліття ХІХ ст. не викшталтувався окремий жанр музики зі своєю власною ідентичністю.

Етапи розвитку танго[ред.ред. код]

Історики танго визначають декілька великих стилістичних віх еволюції цього жанру, щодо родових ознак яких досягнуто загальної згоди, проте щодо хронологічних меж яких досі точаться суперечки.

На початках учені виділяють ранній – народно-анонімний етап, який розвивався в негритянських спільнотах і на берегах річки Ла-Плата («орильєра» від ісп. orilla – берег). За ним слідує етап, на якому танго сформувалося як жанр (так звана «Стара гвардія»[es], ісп. Guardia Vieja), набуло власної ідентичності, почало виконуватися професійними музикантами та здобуло широке суспільне та географічне розповсюдження. Період «Старої гвардії» ділиться, своєю чергою, на зародковий етап, що займає два останні десятиліття ХІХ ст., та етап стилістичного оформлення під час перших двох десятиліть ХХ ст..

На місце «Старої гвардії» прийшла «Нова гвардія»[es] (ісп. Guardia Nueva), або «доба де Каро[es]», під час якої танго набуває зрілості, витонченості та міжнародного поширення. Результатом цієї еволюції став так звана «Золота доба танго», що тривала протягом 40-их років ХХ ст. та частково впродовж наступного десятиліття.

Після золотої доби танго визначення подальших етапів розвитку стають розмитішими; починають говорити про «кризу танго», «авангардне танго» та «нове танго». У загальних рисах можна визначити дві великі епохи, що йдуть після золотої доби: перша – «п'яццолівська епоха» і друга – сучасна, яку ще можна назвати «танго-ф’южн».

З метою впорядкування, використовуючи приблизні назви та дати, згідно з інформацією Музею Танго, що є частиною Національної академії танго Республіки Аргентини, можна виділити такі етапи розвитку танго:

  • Зародження танго (до 1895-го)
  • «Стара гвардія» (1895-1925)
    • I. Народження (1895-1909)
    • II. Формалізація (1910-1925)
  • «Нова гвардія» (1925-1950)
    • I. Трансформація (1925-1940)
    • II. Сорокові роки: піднесення (1940-1955)
  • Авангард: модернізація (1955-1970)
  • Сучасний період (1970-2000)
    • I. Універсалізація (1970-1985)
    • II. Незміність (1985-2000)
  • Новітній період (2000 - по сьогодні)

Старе афролаплатське танго[ред.ред. код]

«Федеральне кандомбе» («Candombe federal») Мартіна Бонео[es] (Аргентина, 1836). Негритянські збори «танго», кандомбе[es] і карнавал були тим середовищем, у якому еволюціонувало танго, зливаючись протягом чотирьох десятиріч із розмаїтими музичними й культурними формами, аж поки не отримала свою власну ідентичність наприкінці ХІХ ст. у період «Старої гвардії».

 Корені танго сягають собою часів «танго» і «кандомбе» африканських рабів, коли Буенос-Айрес і Монтевідео перебували під колоніальним правлінням Іспанії[30]. З колоніальних часів «танго» називали музичні зустрічі в негритянських спільнотах Ла-Плати, які сформувалися внаслідок работоргівлі. Представників цих спільнот викрадали в Африці на південь від Сахари, головним чином із територій сучасних Анголи, Мавританії та Гвінеї, і насильно відправляли морем до Америки[31]. Буенос-Айрес та Монтевідео були для Іспанської імперії важливими центрами торгівлі невільниками, і тому в них виникли численні негритянські спільноти, що мали свої місцеві особливості.

1813-го року було проголошено «свободу утроб[es]» (діти, що народжувалися в рабів ставали вільними), а з часів війни за незалежність від Іспанії у другому десятилітті ХІХ ст. розпочався процес скасування рабства, який практично завершився до середини століття. В Уругваї рабство повністю скасували 1846-го року, а в Аргентині – 1853-го, втім у Буенос-Айресі воно проіснувало до 1860-го.

«Танго». Олія. Автор – Педро Фіґарі[ru] (Уругвай, 1861-1938). Танго виникло як танець у академіях або мілонгах[es] в негритянських спільнотах Ла-Плати.
Компадріто[es], що танцює надворі танго-кан’єнґе[es], світлина 1907-го року. Компадріто були ключовими особами у творенні танго. Вони зайняли в міському середовищі те місце, яке в сільському займали ґаучо, і, будучи частиною академій та мілонг, привнесли до хореографії танго свої власні рухи та кроки.

До середини ХІХ століття, як в Аргентині, так і в Уругваї, гаучо та індіанці були основним населенням у сільській місцевості, тоді як у міському середовищі значною меншиною були негри та мулати. У ті часи до найбільш заселених районів Буенос-Айреса та Монтевідео ринули мільйони мігрантів, в основному чоловічої статі, різних національностей та мов, переважно італійці й іспанці, але також і французи, німці, поляки, британці, росіяни, вірмени, араби та євреї різних країн, що припливли з протилежного кінця океану. Ця урбаністична революція, в якій перемішалися етноси, культури й мови, й у якій негри були «господарями будинку», і призвела до виникнення танго. Даніель Відар[es] сприймає танго, як «естуарій», з якого витікають розмаїті етнічні та культурні річки[32].

В часи цієї людської «повені» і навіть дещо раніше в районах проживання афролаплатських спільнот почали формуватися так звані «академії», «мілонги» чи «канґели», які слугували місцем зустрічі, танців та розваг для тих мільйонів робітників, які стікалися у ці міста-порти. Туди стікалися й «компадріто», нащадки гаучо, які мігрували до міст, індіанки, яких насильно переселяли після завоювання пустелі, або ж які шукали кращої долі, ніж у себе вдома, й емігранти з-за океану, як от італійці, які ці місця стали називати «піринґундинами».

Найдавніша з академій, буенос-айреська Пардос і Моренос, датується приблизно 1830-ими роками. Поступово академії та мілонги стали множитися. Пов’язано це основною мірою з продажем напоїв у знаменитих «кімнатах індіанських крамарок» і будинках розпусти, що почали відкривати з 1870-их.

Саме в цих місцях інтимної близькості між чоловіками й жінками і виникло танго як особлива форма танцю: пара в закритій позиції, у пристрасних тісних обіймах, обличчя й тіла перебувають у нерозривному контакті, кожен танцівник рухається автономно, але чоловік «вказує» і веде, а жінка «відповідає» на його вказівки.

Італійські катеринники разом зі своїми катеринками розповсюджували танго, надавши йому дещо плаксивого звучання, яке згодом перейняв на себе бандонеон.

Танцювальні обійми стали першим кроком до творення танго. Почерпнувши дещо від вальсу, який у першій половині ХІХ ст. набрав моди і сколихнув вищі щаблі англійського суспільства непристойністю партнерів, що обіймалися[33], та мазурки, обійми у танго передбачали ще тісніший контакт між обличчями й тілами танцівників. У таких обіймах творці танго – народні маси, яких називали «неграми», «мулатами», «індіанцями», «компадріто», «креолами»[Примітка 1] - почали додавати до танцю інші хореографічні елементи, притаманні танго-кан’єнґе[es], такі як «корте»[es] і «кебрада»[es]. У результаті виник пристрасний танок, який докорінно змінив танцювальну манеру в усьому світі.[34].

Ґобельйо зазначає, що танок із такими ознаками почав виникати в Аргентині після поразки Хуана Мануеля де Росаса у 1852-му році, коли були заборонені вуличні паради кандомбе[12]. Відтак, загнані у свої «танго» представники афроаргентинської спільноти почали символічно відтворювати зупинки та зміни руху, які відбувалися під час парадів, та рухи тіла, характерні для кандомбе, але цього разу в парах. 1862-го року в Буенос-Айресі задокументовано затримання чотирьох молодиків і двох дівчат із сумнівного будинку за «танці та залицяння»[35] .

Протягом наступних десятиліть цей танець почав шукати музику та ритм, який би його підтримував, й ось наприкінці сторіччя з’явився оригінальний жанр, який ідеально підходив новому танцю, і який разом із ним отримав назву «танго»[12]. Тому вчені стверджують, що танго починалося як танець, який «згодом переріс у спів»[36][36][37].

В академіях або мілонгах місцеві жінки, негритянки, мулатки, метиски й індіанки відігравали важливу роль у творенні танго, будучи гостинними господинями, хореографами й танцівницями[38][39]. Історики Ектор і Луїс Батеси стверджували, що жінки-творці танго відкидали традиційну пасивну роль, і натомість «були жінками з кинджалом на стегні, які добре знали, як ним користуватися»[34]. До них доєднувалися «компадріто», представники міського середовища, який ще називали «спішеними ґаучо» та музики, які в основному належали до негритянських спільнот[40][12].

Близько 1854-го року в Буенос-Айресі з’явилася Академія мулатки Кармен Ґомес. Також згадуються й імена інших танцівниць, доволі часто у словах різних танго, ¬ Морени Авґустини, Клотильди Лемос, метисок Рефусіло, Флори, Аделіни, Чорної Троянди, Марії Баскійки, мулатки Марії Селесте, Ньяти Аврори, Ньяти Росаури, Літунки та багатьох інших[40][41][39][39]. Серед чоловіків, які створили танго, згадуються такі танцівники, як чорношкірі Котонґо й Бенґела, піаніст Алехандро Вілела, відомий як Мулат Алехандро[41]. В Монтевідео визначними були імена Мулатки Деолінди, танцівник Пінтін Кастельянос, Чорнява Сікста і Негр Іларіо, співак, гітарист і паядор[40].

Серед тих танцюристів і музикантів в академіях почали виділятися найперші композитори танго. Наприкінці 1870-их там з’явиться сантьяжець Касіміро Алькорта[es] (1840-1913), знаний, як Негр Касіміро, вільновідпущеник музиканта Амансіо Алькорти[es], одного з найперших академічних композиторів країни[42]. Касіміро створив перший ансамбль танго разом із кларнетистом Мулатом Сінфоросо, до яких час від часу долучалися різні гітаристи задля створення правильного ритму й такту танго [43]. Цей гурт виступав з 1870-их до початку 1890-их. Вважається, що цей дует написав та виконав багато ранніх танго, які сьогодні фігурують, як анонімні, адже в ті часи не було прийнято підписувати свої твори. Протягом наступного десятиліття Касіміро напише «Брудну мушлю»[es] (ісп. «Concha sucia»[Примітка 2]), еталон досконалості тогочасного танго. Крім того, разом зі своєю партнеркою Пауліною він сформував знамениту танцювальну пару. Хосе Ґобельйо називає його батьком танго[44].

Найголовнішими районами Буенос-Айреса, в яких зароджувалося танго були Сан-Тельмо[en], Бальванера[en], Монсеррат[ru], Ла-Бока (за легендою в цьому районі на розі вулиць Суареса та Некочеа й зародилося танго[45]), Барракас[es], Сан-Кристобаль[ru], і Палермо. В Монтевідео танго виникло на вже зниклій вулиці Єрбаль[es] у південній частині старого міста[en] та в районі Ґоес[es][46].

Поза колом афролаплатських академій 1857-го року іспанський музикант Сантьяґо Рамон виділяє значний андалузький вплив, який своєю чергою також спирався на афрокубинські й африканські корені[47], у творення однієї з перших відомих йому пісень із духом танго - «Tomá mate, che» («Випий мате, че») – прототанго з ла-платським текстом і чисто андалузьким музичним оформленням. Ця пісня є частиною п’єси Буенос-айреський ґаучо, яку ставив театр Ла-Вікторія[24]. До цих найбільш ранніх пісень слід віднести прототанго «Bartolo tenía una flauta» («Мав Бартоло флейту») або просто «Bartolo», створене на основі стародавньої андалузької мелодії XV ст., а також монтевідейське тангове кандомбе «El chicoba»[47].

1874-го року було задокументовано перше андалузьке танго[ru], створене в Аргентині, яке набуло всенародного поширення. Йдеться про «El queco» («Ель Кеко» (арготизм на позначення борделю)) андалузької піаністки Елоїзи де Сільви[es], яку визнано першою жінкою-композитором танго, яка до своєї смерті 1943-го року написала більше ста пісень, серед них і декілька танго[48]. У тексті цієї пісні, написаної у вільному андалузькому стилі, йдеться про «чінас» (ісп. «китаянки», аргентинські дівчата індіанського чи африканського походження), які працювали повіями в борделях[24].

Ресторан «У Гансена»[es], світлина приблизно 1895-го року. Одне з перших історичних місць, пов'язаних із виникненням танго. Він розташовувався в Палермо, навпроти місця, де зараз стоїть планетарій[es].

1876-го року набуло популярності кандомбе[es] «Ель меренґенґе», яке називали танго, і яке зчинило фурор на негритянському карнавалі Буенос-Айреса[24], який святкували у лютому того року. 1877-го року в районі Палермо відкрився ресторан «У Гансена»[es], перший із низки ресторанів, кабаре і пивниць, в яких танцювали танго і до яких не цуралася заходити молодь із вищого світу[49][50][51].

Наприкінці 1870-их танго (музика й танець) почало набирати свого питомого вигляду. На початках воно сильно нагадувало кубинську хабанеру й андалузьке танго й не мало при цьому власної визначеної форми. Музика мала другорядне значення, і співаки часто виконували народні пісні, самби і чакарери. Співали у стилі мілонги на діалекті сіл та околиць, а вірші, покладені на ці пісні носили зазвичай дещо вульгарний зміст, через що часто-густо обурювалися вищі щаблі ла-платського суспільства.

Протягом 1880-их відбувається помітна еволюція танго, що на думку деяких авторів свідчить про початок нового етапу, так званої «Старої гвардії», коли власне почало викшталтовуватися танго, однак інші відсувають цю подію на пізніший час, доки не з’явилися перші партитури. В те десятиліття часто плутали танго й мілонґу, хоча обидва танці вже тоді стали витісняти хабанеру[47]. Тоді ж почали множитися різноманітні танго: «Señora casera» («Хатня господиня») (невідомий автор, 1880)), «Andate a la Recoleta» («Гайда до Реколети» (невідомий автор, 1880)), «El porteñito» («Маленький буенос-айрець», Ґабріель Дьєс, 1880)), «Танго №1» (Хосе Мачадо, 1883), «Dame la lata» («Змусь мене нудьгувати» (Хуан Перес, 1883)), «Qué polvo con tanto viento» («Від  сильного вітру багато пилу» (Педро М. Кіхано, 1890))[52][25].

1884-го року Касіміро Алькорта[es] написав найперше популярне танго «Concha sucia[es]»(«Брудна мушля») з порнографічними та розпусними словами. За три десятиліття Франсіско Канаро[ru] змінить слова й назву на «Cara sucia» («Брудне обличчя»), зробивши це танго напрочуд урочистим. Касіміро також написав танго «La yapa» («Чайові»), яке потім записали на платівку, й «Entrada prohibida» ("Вхід заборнений»), яку згодом приписували собі брати Тейссейре[23][40]. У ті ж роки паядор Ґабіно Есейса[es] вводить мілонґовий контрапункт, який пов’яже мілонґу й кандомбе[47].

У ті часи ансамблі танго зазвичай складалися з гітари, скрипки та флейти. Протягом наступних років флейту витіснило піаніно, а потім бандонеон, що надалі становитимуть «типовий оркестр танго». Тоді ж значне місце займала й катеринка, ручний програвач, який відіграв значну роль у початковому поширенні танго.

Танець[ред.ред. код]

Еволюція[ред.ред. код]

Хореографія[ред.ред. код]

Кроки[ред.ред. код]

Базові кроки танго.

Більшість фігур в аргентинському танго є різними варіаціями звичайних кроків, які названі іспанськими словами.[53]

  • Baldosa, бальдоса (ісп. плитка) - "квадрат": правою назад, вліво, два вперед, вправо, перенести вагу.
  • Barrida.
  • Boleo
  • Cadena invertida.
  • Caída.
  • Cadencia (Vaivén).
  • Calesita.
  • Cambios de dirección.
  • Cambio de lado.
  • Cambio de frente.
  • Caminata sincopada.
  • Castigada.
  • Contramolinete
  • Contratiempos básicos con ochos.
  • Cunita y sacada.
  • Colgada
  • Doble molinete.
  • Doble contramolinete.
  • Doble ocho.
  • Enrosque.
  • Firulete.
  • Ganchos (desde fuera, desde dentro, en ocho atrás o adelante)
  • Ganchos continuos sobre el mismo pie
  • Gancho mutuo
  • Gancho y caminata sincopada.
  • Ganchos con respuesta.
  • Giro con barrida y boleo.
  • Giro con quebrada o gancho.
  • Giro con sacada y parada.
  • Giro con sacada, aguja y ocho cortado.
  • Giro con traspié y boleo.
  • Giro de izquierda con barrida y boleo.
  • Giro de izquierda y derecha.
  • Giro en ochos.
  • Giro simple.
  • Giro y salida a la izquierda.
  • Lápiz
  • «La cajita».
  • «La cunita».
  • «La mordida».
  • Media americana
  • Media cadena con boleo.
  • Media luna
  • Molinete
  • Molinete quebrado.
  • Mordida (Sandwichito)
  • Mordida invertida.
  • Mordida lineal continua.
  • Ocho atrás
  • Ochos adornados.
  • Ochos cortados.
  • Orillero (Milonguero)
  • Pasada
  • Paso básico sincopado.
  • Pasos básicos con sacada y boleo.
  • Picado/s
  • Planeo
  • Puente y calesita.
  • Sacada con giro.
  • Sacada con traspié.
  • Sacada cruzada, giro y ocho cortado.
  • Sacada del cruce con variantes.
  • Sacada y puente en un giro.
  • Sacadas con boleos.
  • Sacadas por la espalda
  • Salida americana.
  • Salida atrás.
  • Salida combinada.
  • Salida con adornos.
  • Salida con barrida.
  • Salida con traspié.
  • Sentada
  • Tijera
  • Toque y enrosque.
  • Trabada
  • Traspié cruzado con giros.
  • Vaivén.
  • Volcada.

Гендерні ролі[ред.ред. код]

Докладніше: Квір танго

Теми[ред.ред. код]

Музика[ред.ред. код]

Тексти[ред.ред. код]

Відомі виконавці і композитори[ред.ред. код]

У кінематографії[ред.ред. код]

"Яків бореться з ангелом", Ежена Делакруа який режисер Саллі Поттер[en] використала як символ цього танцю в фільмі Урок Танго[en]

Танго є однією з головних тем в наступних фільмах:

Танго з’являється в сценах наступних фільмів:

  • Танго смерті 1991, під час початкових титрів жінка танцює з чоловіком в образі смерті


У літературі[ред.ред. код]

  • "Танго смерті" - роман Юрія Винничука виданий в 2012, події якого відбуваються навколо таємничої мелодії танго, створеної в’язнями Янівського концтабору у Львові.
  • "Мілонгера" - роман Нани Куликової[55]

Стилі танго[ред.ред. код]

Танго Салон[ред.ред. код]

Відрізняється більш відкритою позицією танцюристів у парі в порівнянні з «близьким обіймами». Це простір дозволяє танцювати більш різноманітні кроки, фігури, повороти і пози танго. Це більш вишуканий і витончений стиль виконання танго і також, як і танго Мілонгеро, заснований на принципах імпровізації, ведення-слідування і т. п.

Танго лісо[ред.ред. код]

Дуже схоже на прості кроки, ходьбу або прогулянку (камінада), як їх називають у танго. У цьому стилі використовуються тільки самі основні кроки і фігури танго, немає безлічі поворотів, фігур і обертань.

Танго Нуево[ред.ред. код]

Новий напрямок танго, це винаходи молодого покоління танцюристів по частині оригінальності кроків. Вони прагнуть знайти в танго свій власний неповторний стиль, придумуючи оригінальні обертання зі сплетінням і зганяння ніг, вишукані пози та підтримки. Танго Нуево вимагає для виконання багато місця, його часто танцюють у шоу і ніколи на мілонгах. Більше того, танцювати складні фігури поруч з парами, танцюючими Мілонгеро, вважається просто поганим тоном.

Танго Фантазія[ред.ред. код]

Назва постановочного танго, яке виповнюється у шоу для глядачів. Це танго має найчастіше зовсім інші закони, на відміну від клубних (соціальних) стилів - закони постановочного та сценічного жанру. Це шоу, в якому музикою і постановником продиктовані кроки, характер і почуття. Для танго «фантазія» характерна віртуозна техніка виконання, видовищність рухів і фігур.

Фінське танго[ред.ред. код]

Фінське танго виникло у післявоєнній Фінляндії у 50-х роках. Меланхолічний стиль відображає тематики фінської народної творчості. Фінське танго виконується переважно у мінорних нотах. Щороку у фінському місті Сейнайокі відбувається фестиваль танго (Tangomarkkinat). Щороку фестиваль збирає понад 100,000 любителів танго. У місті також знаходиться музей Танго.

Бальне танго[ред.ред. код]

Спортивний танець, який бере участь у програмах міжнародних конкурсів поряд з фокстротом, віденським вальсом та ін Відмінність від аргентинського - відсутність імпровізації. Всі рухи відповідають певним правилам.Останнім часом бальне танго поділяють на міжнародний (англійський) та «європейський» стилі. Воно утворилось тоді, як танго вперше поширилось у Європу та Північну Америку. Танець був спрощений, адаптований для традиційних бальних танцюристів і включений до репертуару Міжнародних бальних змагань. Англійське танго було вперше класифіковано в жовтні 1922, і повинно було виконуватись у ритмі 4/4.

Бальне танго відрізняється і музикою і стилем від аргентинського танго, з коротшими, чіткими рухами та характерними рухами закидання голови, які зовсім не властиві аргентинському та уругвайському танго. Вони танцюються під кілька типів музики:

  • Танго
  • Вальс (танго версія вальсу)
  • Мілонга (схожий танець із швидшим ритмом)
  • Електронне танго
  • «Альтернативне танго», не-танго музика, з ритмом придатним для танцю

Фестивалі[ред.ред. код]

Місцеві танго спільноти проводять фестивалі, на які приїжджають любителі та майстри цього танцю з інших куточків планети, з метою познайомитись, обмінятись досвідом і звісно для розваги. В програму фестивалів можуть входити денні та нічні мілонги (танго-марафон), практики, семінари, концерти, показ фільмів, екскурсії містом проведення.

Всесвітній фестиваль Танго в Буенос-Айресі[ред.ред. код]

З 13 по 26 серпня 2014 року пройшов Всесвітній фестиваль танго у столиці Аргентини Буенос-Айресі. Подія в світі танго з найбільшим міжнародним висвітленням. Тисячі танцюристів та публіка із всіх куточків світу зібралися у центрі столиці, щоб взяти участь та прожити різноманітні заходи, в рамках фестивалю, який традиційно відбувається у серпні.

З цієї нагоди, було короновано чемпіонів в категорії "за найкращий сценарій" Мануеля Россі та Хуана Малісія Гатті, які представляли Буенос-Айрес. Також, щороку відбувається Чемпіонат з танців Буенос-Айреса, який розрісся до масштабів усього міста, але має свої місцеві особливості і присвячений суто мілонзі, тому щовечора у різних районах столиці змагаються у окремих видах цього танцю.

Фінляндія[ред.ред. код]

Щороку у фінському місті Сейнайокі відбувається фестиваль танго (Tangomarkkinat)[56]. Щороку фестиваль збирає понад 100,000 любителів танго. У місті також знаходиться музей танго.

Україна[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Відомі танго[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У своєму танго «Зрадливий компадріто» («El falso compadrito»), яке виконуали Los Gobbi на мелодію «Маленького буенос-айресьця» («El porteñito»), Вільйольдо описує цих італійців, які були немов батьками самого Вільйольдо і Ґоббі, що ідентифікували себе з танго і креольською культурою.
  2. Варто зазначити, що слово concha – «мушля» в ла-платському варіанті іспанської мови вживається як вульгарне позначення жіночого статевого органу

Зноски[ред.ред. код]

  1. а б Між фахівцями досі точаться суперечки щодо точного місця виникнення танго, проте всі сходяться на тому, що сталося це в районі ріки Ла-Плата та території довкола неї. Історики Рікардо Ґарсіа Блая[es] («Історія танго і мілонги» (Historia del tango y la milonga. Buenos Aires: El Ateneo - Yenny, 2003)) і Енріке Бінда[es] ((на Tango rioplatense. TodoTango.com. ) стверджують, що танго народилося в Буенос-Айресі, а згодом розповсюдилося такими містами, як Монтевідео та Росаріо. Поет та історик танго Орасіо Феррер[es] визначив танго як «народне мистецтво Буенос-Айреса», а Буенос-Айрес назвав «серцем танго» (El Libro del Tango. Arte Popular de Buenos Aires. 1980. ; El siglo de oro del tango. 1996. ). Уругвайський антрополог Даніель Відар[es] стверджує, що танго зародилося одночасно в Буенос-Айресі, Монтевідео й Росаріо (El canto que no cesa. Ministerio de Educación y Cultura de la República Oriental del Uruguay. 2013. ). Письменник Хорхе Луїс Борхес стверджував, що «Буенос-Айрес, Монтевідео і Росаріо - це три міста, які сперечаються за те, хто з них породив танго» (пролог до книги «Карлос Ґардель», автор Карлос Субільяґа[es]
  2. Sábato, Ernesto (1968). Tango. Discusión y clave. Buenos Aires: Losada. 
  3. Giorlandini, Eduardo. Raíces del tango. Cronología. Universidad Tecnológica Nacional. Процитовано 11 квітня 2016. 
  4. Horvath, Ricardo (2006). Esos malditos tangos: apuntes para la otra historia. Buenos Aires: Biblos. с. 50. ISBN 9507865497. 
  5. а б The Tango. Intangible Heritage Lists. UNESCO. Процитовано 11 жовтня 2015. 
  6. Paula Davter (2010). Tango Kultur. Freie Universität Berlin. Процитовано 13 квітня 2016. 
  7. Kristine Vanden Berghe (2011). El retorno de los galeones. Peter Lang. Процитовано 13 квітня 2016. 
  8. Christian Wentzlaff- Eggebert. El tango argentino como espejo de la sociedad en su contexto histórico. с. 5. Процитовано 13 квітня 2016. 
  9. Ернесто Сабато: Tango: discusión y clave (ст. 11). Buenos Aires: Losada, 1963.
  10. Танго Qué me van a hablar de amor (1946), на музику Héctor Stamponi (1916-1997) і слова Homero Expósito.
  11. Gobello, José (1976). Tango, vocablo controvertido. Historia del tango. Buenos Aires: Corregidor. с. 133‐144. ISBN 9500512378. 
  12. а б в г Gobello, José (1999). Breve historia crítica del tango. Buenos Aires: Corregidor. с. 18. 
  13. а б в г Benedetti, Héctor Ángel (2001). Sobre la etimología de la palabra tango. Doce ventanas al tango. Buenos Aires: Fundación El Libro. с. 37‐55. ISBN 987-95803-6-2. 
  14. Rodriguez Molas, Ricardo (1957). La música y la danza de los negros en el Buenos Aires de los siglos XVIII y XIX. Buenos Aires: Clio. 
  15. Rodríguez Molas, Ricardo. Algunos aspectos del negro en la sociedad rioplatense del siglo XVIII. — Universidad Nacional del Litoral, 1958.
  16. а б Rodríguez Molas, Ricardo. Los afroargentinos y el origen del tango (sociedad, danzas, salones de baile y folclore urbano. — Desmemoria, 2000.
  17. Reid, George (1990). Los afroargentinos de Buenos Aires. Buenos Aires: Ediciones de la Flor. с. 188. 
  18. Giménez, Gustavo Javier (30 вересня 2010). Expresiones músico-religiosas como mecanismos de legitimación cultural. El caso de la comunidad africana en Buenos Aires entre 1776-1852. Instituto Ravignani, Facultad de Filosofía y Letras, UBA. с. 5. Процитовано 8 листопада 2013. 
  19. а б в Ayestarán, Lauro (1953). La música en el Uruguay I. Montevideo: SODRE. 
  20. Escalada, Oscar (2002). Investigación sobre la etimología de la voz TANGO y su evolución. La Plata: Bachillerato de Bellas Artes, Universidad Nacional de la Plata. с. 18. 
  21. Formulario de nominación del tango como Patrimonio Cultural Inmaterial de la Humanidad. UNESCO. Процитовано 25 жовтня 2013. 
  22. Mariñas, J. Alberto. El tango. Esto. Процитовано 8 листопада 2013. 
  23. а б в Cirio, Norberto Pablo (червень 2010). La historia negra del tango. Gobierno de la Ciudad de Buenos Aires. Архів оригіналу за 3 грудня 2015.  ім’я автора, Norberto Pablo Cirio, було виявлено в La historia negra del tango en el museo Casa Carlos Gardel. Argentina en los Museos. 25 березня 2011. .
  24. а б в г Jorge Gutman. Los comienzos del tango. — Norte a Sur, вересень 2001.
  25. а б Ricardo García Blaya y Bruno Cespi. Los tangos prostibularios. Todo Tango. Процитовано 25 жовтня 2013. «Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес сказав: «Буенос-Айрес, Монтевідео і Росаріо - це три міста, які сперечаються за те, хто з них породив танго»  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Tangosprostibularios» визначена кілька разів з різним вмістом
  26. Доктор Марта Росалія Норесе стверджує у своїй дисертації, що танго виникло в Буенос-Айресі La Dra. Norese, María Rosalía (2002). Contextualización y análisis del tango. Sus orígenes hasta el surgimiento de la vanguardia. Universidad de Salamanca. ISBN 84-7800-796-2. «Танго - не є творінням певної держави, але певного міста - Буенос-Айреса.» 
  27. Taboada, Pablo (19 січня 2011). El tango en Barracas al Sud. Процитовано 31 жовтня 2013. 
  28. Nudler, Julio (12 грудня 1999). Juan Carlos Cáceres: tango for import. Argentina. с. 12. Процитовано 6 квітня 2015. 
  29. Intangible Heritage Home - intangible heritage - Culture Sector - UNESCO. www.unesco.org. Процитовано 2016-04-19. 
  30. Spínola, Eduardo (11 березня 2013). Tras los orígenes negros del tango. Universidad Nacional de La Plata. Процитовано 25 жовтня 2013. 
  31. ESCLAVATURA EN EL PUERTO DE BUENOS AIRES. www.histarmar.com.ar. Процитовано 2016-04-20. 
  32. Vidart, Daniel (1967). El tango y su mundo. Montevideo: Tauro. с. 13. «Для них танго - це естуарій трьох музичних і пластичних рік....» 
  33. Harold & Meredith Sears. Some waltz history. Round Dancing. Процитовано 2 листопада 2013. 
  34. а б Ogando, Mónica Andrea (2001). Del burdel al salón: Una mirada sobre la evolución sociocoreográfica del tango para entender por qué es baile nuestro. Doce ventanas al tango. Buenos Aires: Fundación El Libro. с. 175‐195. ISBN 987-95803-6-2. 
  35. Selles, Roberto. Los primeros milongueros. LP Tango. Процитовано 3 грудня 2013. 
  36. а б Vidart, Daniel (1967). El tango y su mundo. Montevideo: Tauro. с. 23. «Надто й передусім танго - це танець... згодом він став на шлях співу.» 
  37. Landi, Carlos. El baile del Tango... Antiques Boedo. Процитовано 2 ЛИСТОПАДА 2013. «Із самого початку танго було танцем. Спонтанне творіння чоловіка та жінки на тлі будинків розпусти міських околиць у давні дні. Музикантам майже інтуїтивно довелося адаптовуватися до нового танцю і своєю чергою створювати нову музику, яка досягне своєї слави після визнання у Парижі. Танго народилося як танець. Як окрема форма танцю, несхожа на те, що існувало доти: хабанери, мазурки, чотті, мілонги… Це був цілковито народний продукт, створений на околицях, де спочатку ґаучо перетворювалися на компадре й після того одразу на компадріто, а негри й вільновідпущені знаходили собі місця для життя. Тамтешнє тло спрощувало ці пошуки. В будинках розпусти було простіше обіймати свою партнерку, притулятися до її тіла - груди до грудей, обличчя до обличчя, пульс до пульсу. Орасіо Ферреру в той швидкоплинний момент здалося, що в обіймах компадріто зі своєю дівчинкою, він бачив щось божественне.» 
  38. Alposta, Luis (5 лютого 2013). Reseña de mujeres bailarinas (Primera parte). Todo Tango. Процитовано 15 жовтня 2013. 
  39. а б в Alposta, Luis (5 лютого 2013). Reseña de mujeres bailarinas (Segunda parte). Todo Tango. Процитовано 15 ЖОВТНЯ 2013. 
  40. а б в г Selles, Roberto. Los negros del tango: de Casimiro a Rosendo. LP Tango. Процитовано 15 жовтня 2013. 
  41. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Magoo не вказаний текст
  42. Duque Castillo, Elvia (28 березня 2013). Aportes del Pueblo Afrodescendiente: La Historia Oculta de América Latina. Bloomington: iUniverse. ISBN 978-1-4759-6583-4. 
  43. Cariaga, Tesy (8 липня 2002). El negro Casimiro Alcorta y el mulato Sinforoso. Rincón del Tango. Процитовано 7 листопада 2013. 
  44. Zenzi, Sergio (8 липня 2002). Los nombres del tango. Diario Folk. Процитовано 18 жовтня 2013. «Хосе Ґобельйо пише: «чимало танго, написаних відомими музикантами є нічим іншим, як старими анонімними мелодіями, які вдалим чином обробили. Хтось написав якісь мелодії. Їхні анонімні автори - музиканти з академій**, всі факти вказують на те, що саме вони - справжні батьки танго. На позір, їхнім найвидатнішим представником був негр Касіміро. Отже не буде упередженням сказати, що негр Касіміро і був батьком танго».» 
  45. Molinari, Alejandro. Esquina de Suárez y Necochea. Facu Urbana. Процитовано 7 листопада 2013. 
  46. El tango. Liceo Digital. Процитовано 2 листопада 2013. 
  47. а б в г Giorlandini, Eduardo. Música autóctona, payada milonga y cirra. EFT. Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 20 жовтня 2013. 
  48. Vicente Gesualdo (1992). Eloísa de Silva, la primera mujer compositora de tangos. Todo es Historia nº 304 (repub. Todo Tango). Процитовано 15 жовтня 2013. 
  49. José, el de la quimera. Las primeras milongas: Lo de Hansen. Última Tanda. Процитовано 25 жовтня 2013. 
  50. Gómez, Silvia (27 грудня 2008). Hallan restos de un mítico café tanguero y túneles de una usina. Clarín. Процитовано 25 жовтня 2013. 
  51. Burgstaller, Carlos Hugo. Tango, cabaret, restaurantes y cervecerías. Tango Reporter. Процитовано 25 жовтня. 
  52. Ana Rodriguez (13 вересня 2010). Tangos de la Guardia Vieja 1880-1920. Todo Tango. Процитовано 25 жовтня 2013. 
  53. Наталя Орлова (6 березня 2016). Словарь фигур аргентинского танго. Aliento del Tango. Процитовано 13 квітня 2016.  (рос.)
  54. Tango Dance Scene from Assassination Tango // YouTube
  55. Мілонгера by Нана Куликова. Процитовано 2016-04-27. 
  56. Сайт фестивалю Tangomarkkinat

Посилання[ред.ред. код]