Танк на повітряній подушці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Hovercraft tank.jpg

«Земноводний підлітаючий танк». Макет в масштабі 1:4. 1937.

Танк на повітряній подушці
Загальні дані
класифікація легкий танк
Виробництво та застосування
країна-виробник Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
роки виробництва 1937
основні країни-оператори Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Основні параметри
бойова маса, т 8,5
екіпаж, осіб 2
Броня
тип броні сталева катана
  лоб корпусу, мм/град. 13
  борт корпусу, мм/град. 10
  корма корпусу, мм/град. 10
  дах корпусу, мм/град. 10
  лоб башти, мм/град. 13
  борт башти, мм/град. 13
  корма башти, мм/град. 13
  дах башти, мм/град. 10
Озброєння
кулемети 7,62-мм ДТ-29
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна 2 × М-25, авіаційний, карбюраторний, девятициліндровий, повітряного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 1450 (сумарна)
підвіска Повітряна подушка
швидкість по шосе, км/год. 120

Танк на повітряній подушці (також, за документами заводу, «Земноводний підлітаючий танк») — дослідний радянський легкий танк 1930-х років. Як випливає з назви, відмінною рисою машини було використання в якості рушія повітряної подушки. Проект був розроблений на Московському авіаційному заводі № 84 в 1937 році, проте далі виготовлення макету роботи не просунулися[1].

Історія створення[ред.ред. код]

До середини 1930-х років в Радянському Союзі досліди що проводилися по споруді суден на повітряній подушці (СПП) почали приносити перші реальні результати. Ключовою фігурою цих робіт був видатний інженер та конструктор В. І. Левков, ще в 1925 р. у своїй роботі «Вихрова теорія ротора» обгрунтувавши можливість створення СПП. В 1934 р. його лабораторією був розроблений та роком пізніше успішно випробуваний перший в світі катер на повітряній подушці Л-1[2]. Ще через рік був розроблений більш досконалий та потужний Л-5. Судна на повітряній подушці представлялися достатньо перспективним видом транспорту.

Крім створення цивільних машин, Левков робив також спроби «поставити повітряну подушку на військову службу». 1937 року під його керівництвом колективом інженерів Московського авіаційного заводу № 84 Головного управління авіаційної промисловості в ініціативному порядку було розроблено оригінальний проект танка на повітряній подушці[1]. У документах заводу машина проходила, як «Земноводний підлітаючий танк». В основу проекту було покладено катер на повітряній подушці Л-1, а також напрацювання по Л-5. Броньовану машину передбачалося використовувати під час бойових дій в районах з переважанням болотистих та піщаних місцевостей, а також з великою кількістю природних водних перешкод. Наприкінці 1937 був побудований макет танка в масштабі 1:4, однак проект, по всій видимості, не отримав підтримки військових і до споруди повноцінного дослідного зразка справа так і не дійшла[1].

Опис конструкції[ред.ред. код]

Корпус машини мав П-образний перетин за типом корпусу катера Л-1. Він збирався з катаних бронелистів товщиною 10-13 мм на каркасі за допомогою зварювання і мав обтічні форми. Носові та кормові бронелисти розташовувалися під великими кутами нахилу до вертикалі і мали «підкоміри».

У носовій та кормовій частинах розташовувалося по одному повітряному гвинту, обертання яких забезпечувалося двома авіаційними двигунами М-25 сумарною потужністю 1450 к. с. відповідно до проекту, завдяки цим двигунам бойова машина масою 8,5 т мала здійснювати прямолінійний рух над земною або водною поверхнею на висоті 200–250 мм і зі швидкістю до 120 км/год. Поворот та подолання ухилів здійснювалися за допомогою зміни положення жалюзі, що регулюють напрям повітряного потоку[1].

У центральній частині корпусу розміщувалося відділення управління, поєднане з бойовим. Уздовж поздовжньої осі корпусу розміщувалися місця двох членів екіпажу — механіка-водія, що розташовувався ближче до носа машини в спеціальній рубці, і командира-стрілка, що знаходився позаду рубки водія в циліндричній кулеметній башті кругового обертання. Озброєння машини складалося з одного 7,62-мм кулемета ДТ[1].

Оцінка машини[ред.ред. код]

Зважаючи на вкрай скупі відомості про цей проект, оцінка передбачуваних бойових можливостей машини представляється дуже скрутно[1]. При цьому безсумнівно, що висока швидкість машини і її всюдихідність були б її істотними перевагами, однак в технічному здійсненні та надійності машини могли бути проблеми внаслідок загальної новизни цього напрямку конструювання засобів пересування. Причини закриття проекту також невідомі.

Цікаво, що, по ряду джерел, приблизно в цей же час досліди із застосуванням технологій повітряної подушки в бойових машинах проводив також авіаконструктор та винахідник П. І. Гроховський, під керівництвом якого в ДКБ ВПС РСЧА був розроблений проект двомісного бронеавтомобіля на повітряній подушці з допоміжним колісним рушієм. Як і машина Левкова, проект не отримав розвитку і в металі реалізований не був[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Солянкин та ін., 2002, С. 112.
  2. Никитин Б. В. Катера пересекают океан (глава «Испытатель „крокодилов“»). — Л.: Лениздат, 1980. (ru). Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-04-05. 
  3. Грибовский В. М. Они были первыми (1990) С. 63 — 65.

Література[ред.ред. код]


Бронетехніка Це незавершена стаття про бронетехніку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.