Танюк Леонід Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лесь Танюк

Леоні́д Степа́нович Таню́к або по-простому: Лесь Танюк (нар. 8 липня 1938, Жукин, тоді: Димерський район, Київська область) — режисер театру і кіно, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2008). Колишній народний депутат України; голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992); голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (з 1992); заступник голови НРУ (з 03.1999), член Політради НРУ (з 03.1999), член Центрального проводу НРУ (з 03.1992); член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з 11.1995); голова Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму «Нюрнберґ-2» (з 1996).

Біографія[ред.ред. код]

Українець; батько Стефан Самійлович (1901—1982) — учитель української мови і літератури; мати Наталя Миколаївна (1902—1969) — учителька іноземних мов; дружина Неллі Корнієнко (1939) — доктор мистецтвознавства, академік АМУ, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса; дочка Оксана (1964) — театрознавець, драматург.

Освіта[ред.ред. код]

Закінчив школу в Луцьку, працював ливарником-формувальником на заводі, закінчив культ-освітній технікум, працював актором у Волинському облдрамтеатрі. 1958-63 — студент Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, режисерський факультет. 1959-63 — президент Клубу творчої молоді (м. Київ), навколо якого гуртувалися І. Світличний, А. Горська, В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка.

Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви. 1965-1986 — ставив спектаклі у ЦДТ, МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність. 06.1986-04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру. Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів. 06.1990-05.94 — голова Комісії ВР України з питань культури та духовного відродження.

Вистави[ред.ред. код]

Понад 50 вистав: «Маклена Граса», «Патетична соната» М.Куліша, «Ніж у сонці» за І.Драчем, «Матінка Кураж» за Б.Брехтом, «В день весілля» В.Розова, «Казки О.Пушкіна», «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром, «Принц і жебрак» за М.Твеном, «Вдова полковника» Ю.Смуула, «Диктатура совісті» М.Шатрова; реж. фільму «Десята симфонія», сценарист «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.

Парламентська діяльність[ред.ред. код]

Народний депутат України 12(1)-го скликання з березня 1990 (2-й тур) до квітня 1994, Ватутінський виборчій округ № 3, місто Київ. На час виборів: режисер, заступник голови Київського відділення Спілки театральних діячів України. Входив до Народної ради (1992 — голова), фракції НРУ.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Дрогобицький виборчій округ № 267, Львівська область, висунутий НРУ. На час виборів: голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, член НРУ. Член фракції НРУ. Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з червня 1994).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчій округ № 166, Тернопільська область. На час виборів: народний депутат України, член НРУ. Член фракції НРУ (травень 1998 - лютий 1999); уповноважений представник фракції НРУ (першої) (з березня 1999; з квітня 2000 — фракція НРУ). Голова Комітету з питань культури і духовності (з квітня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», № 12 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (травень 2002 — вересень 2005), уповноважений представник фракції НРУ (з вересня 2005). Голова Комітету з питань культури і духовності (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Блоку «Наша Україна», № 14 в списку, член НРУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з липня 2006).

Автор[ред.ред. код]

Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мист., зб. поезій «Сповідь» (1968); книг: «Марьян Крушельницкий» (рос. 1974, укр. 2007), «Хроніка опору» (1991), «Хто з'їв моє м'ясо?» (1994), «Монологи» (1994), «Як рубали фермерів під корінь» (1994), «Парастас» (1998), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя»; упоряд. і автор статей в книгах: «М.Куліш. Твори в 2-х т.» (1990), «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності» (2000); «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло 37 томів); перекл. творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері «Улюбленець слави», Ж.Кесселя «Лев», Г.Креґа «Про мистецтво театру» (1974) та ін. Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту. Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989-2014), з 2014 — почесний голова.

Почесні звання[ред.ред. код]

Почесний професор Харківського інституту культури (1992) і Волинського університету ім. Лесі Українки. Орден ім. В. Стуса (2002, «Меморіал»). Лауреат премії СТД (1990), почесна нагорода Союзу «Чорнобиль» «За гуманізм» (1996). Орден князя Ярослава Мудрого V (07.1998), IV ст. (03.2005).

Володіє німецькою, французькою, англійською мовами.

Захоплення: театр, література, музика.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Персональний сайт
  • Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»
  • Лесь Танюк: шлях до культурної еліти
  • Encyclopedia of Ukraine. Еditor-in-chief  prof. DanyloHusar-Struk. Toronto, Canada, 1984-1993;
  • Митці України. К., 1992;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997, 2000;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999;
  • Золота книга української еліти. У 6 томах. Євроімідж. К., 2001;
  • Міжнародний біографічний словник дисидентства країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Х., 2006;
  • Науковці України. Еліта держави. К., 2010;
  • Енциклопедичний довідник: Рух опору в Україні 1960-1990. К., 2012;
  • Who is who в Україні. Біографічна енциклопедія успішних людей України. Ralph Hubner, 2012-13, Швейцарія.