Танюк Леонід Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Танюк Леонід Степанович
Фото
Дата народження: 8 липня 1938(1938-07-08)
Місце народження: Жукин, Вишгородський район, Київська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Дата смерті: 18 березня 2016(2016-03-18) (77 років)
Місце смерті: Київ, Україна Україна
Громадянство: СРСР СРСРУкраїна Україна
Професія: театральний режисер
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня


Леоні́д Степа́нович Таню́к (Лесь Танюк; (нар. 8 липня 1938, Жукин, Вишгородський район, Київська область — пом. 18 березня 2016[1][2]) — український режисер театру і кіно, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2008), народний депутат України 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го скликань, голова Національної спілки театральних діячів України1992); голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В.Стуса (з 1992); заступник голови НРУ (з березня 1999), член Політради НРУ (з березня 1999), член Центрального проводу НРУ (з березня 1992); член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з листопада 1995); голова Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму «Нюрнберґ-2» (з 1996).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у с. Жукин (тоді Димерський район, Київська область). Українець. Батько — Стефан Самійлович (19011982), учитель української мови і літератури. Мати — Наталя Миколаївна (19021969), учителька іноземних мов.

Закінчив школу в Луцьку, працював ливарником-формувальником на заводі, закінчив культосвітній технікум, працював актором у Волинському облдрамтеатрі.

1958-1963 — студент Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, режисерський факультет (один з викладачів — Мар'ян Крушельницький.

1959-63 — президент Клубу творчої молоді (м. Київ), навколо якого гуртувалися І. Світличний, А. Горська, В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка.

Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви. 1965—1986 — ставив спектаклі у ЦДТ, МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність. 06.1986-04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру. Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів. 06.1990-05.94 — голова Комісії ВР України з питань культури та духовного відродження.

Володів німецькою, французькою, англійською мовами.

Захоплення: театр, література, музика.

Помер 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований у вівторок, 22 березня на Байковому кладовищі міста Києва.

Автор, перекладач, режисер, сценарист[ред.ред. код]

Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірок поезій «Сповідь» (1968); книг: «Марьян Крушельницкий» (рос. 1974, укр. 2007), «Хроніка опору» (1991), «Хто з'їв моє м'ясо?» (1994), «Монологи» (1994), «Як рубали фермерів під корінь» (1994), «Парастас» (1998), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя»; упоряд. і автор статей в книгах: «М.Куліш. Твори в 2-х т.» (1990), «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності» (2000); «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло 37 томів);

Перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері «Улюбленець слави», Ж.Кесселя «Лев», Г.Креґа «Про мистецтво театру» (1974) та ін.

Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса», «Патетична соната» М.Куліша, «Ніж у сонці» за І.Драчем, «Матінка Кураж» за Б.Брехтом, «В день весілля» В.Розова, «Казки О.Пушкіна», «Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром, «Принц і жебрак» за М.Твеном, «Вдова полковника» Ю.Смуула, «Диктатура совісті» М.Шатрова; реж. фільму «Десята симфонія», Сценарист «Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.

Громадська і політична діяльність[ред.ред. код]

Народний депутат України 12(1)-го скликання з березня 1990 (2-й тур) до квітня 1994, Ватутінський виборчій округ № 3, місто Київ. На час виборів: режисер, заступник голови Київського відділення Спілки театральних діячів України. Входив до Народної ради (1992 — голова), фракції НРУ.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Дрогобицький виборчій округ № 267, Львівська область, висунутий НРУ. На час виборів: голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, член НРУ. Член фракції НРУ. Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з червня 1994).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчій округ № 166, Тернопільська область. На час виборів: народний депутат України, член НРУ. Член фракції НРУ (травень 1998 — лютий 1999); уповноважений представник фракції НРУ (першої) (з березня 1999; з квітня 2000 — фракція НРУ). Голова Комітету з питань культури і духовності (з квітня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», № 12 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (травень 2002 — вересень 2005), уповноважений представник фракції НРУ (з вересня 2005). Голова Комітету з питань культури і духовності (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 до листопада 2007 від Блоку «Наша Україна», № 14 в списку, член НРУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Заступник голови Комітету з питань культури і духовності (з липня 2006).

Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту.

Засновник і голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса (1989—2014), з 2014 — почесний голова.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Неллі Корнієнко (* 1939), доктор мистецтвознавства, академік АМУ, керівник засновник і директор Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса.

Донька — Оксана (1964), театрознавець, драматург.

Відзнаки[ред.ред. код]

  • Почесний професор Харківського інституту культури (1992) і Волинського університету ім. Лесі Українки.
  • Орден ім. В. Стуса (2002, «Меморіал»).
  • Лауреат премії СТД (1990),
  • почесна нагорода Союзу «Чорнобиль» «За гуманізм» (1996).
  • Орден князя Ярослава Мудрого V (07.1998), IV ст. (03.2005).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Encyclopedia of Ukraine. Еditor-in-chief  prof. DanyloHusar-Struk. Toronto, Canada, 1984—1993;
  • Митці України. К., 1992;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997, 2000;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999;
  • Золота книга української еліти. У 6 томах. Євроімідж. К., 2001;
  • Міжнародний біографічний словник дисидентства країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Х., 2006;
  • Науковці України. Еліта держави. К., 2010;
  • Енциклопедичний довідник: Рух опору в Україні 1960—1990. К., 2012;
  • Who is who в Україні. Біографічна енциклопедія успішних людей України. Ralph Hubner, 2012—2013, Швейцарія.