Тарапов Іван Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарапов Іван Євгенович
Народився 20 червня 1926(1926-06-20)
Луки, Недригайлівський район, Роменська округа, Українська СРР, СРСР
Помер 24 березня 2002(2002-03-24) (75 років)
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність фізик
Alma mater Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (1950)
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук (1975)
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

Іван Євгенович Тарапов (20 червня 1926, село Лука, Сумський район, Сумська область, Україна — 24 березня 2002, Харків, Україна) — український механік, професор, ректор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї службовця. У 1930 року сім'я переїхала до Харкова. У роки німецько-радянської війни перебував в евакуації у Поволжі. У 1944 році закінчив Саратовський авіатехнікум та екстерном — 10-й клас школи.[1]

У 1944—1950 рр. навчався у Харківському авіаційному інституті ім. М.Є Жуковського. На останніх курсах інституту почав активно займатися науковою роботою. Одночасно слухав лекції на механіко-математичному факультеті Харківського університету.[2] Після закінчення вищу працював конструктором та старшим інженером на військовому заводі в Харкові.

У 1950—1953 рр. — аспіранті при кафедрі теоретичної механіки Харківського університету. У 1953 р. захистив кандидатську дисертацію «Питання газодинамічної теорії змащення і метод інтегральних співвідношень». Запропонований в ній ефективний наближений метод інтегральних співвідношень дозволив проаналізувати низку завдань гідродинамічної теорії змащування.[3]

У 1953—1961 рр. працював доцентом кафедри теоретичної механіки, пізніше — кафедри обчислювальної математики, заступником декана фізико-математичного факультету, начальником обчислювального центру.

У 1961—1963 рр. — експерт ЮНЕСКО в Бомбейському технологічному інституті (Індія).

У 1966 по 1999 р. очолював кафедру теоретичної механіки,[4] у 1972—1974 рр. старший науковий співробітник.

У 1975 р. захистив докторську дисертацію «Основні завдання гідродинаміки намагнічувальних і поляризаційних середовищ».

У 1974—1975 рр. був проректором з навчальної роботи, у 1975—1993 роках — ректором університету.

З 1976 р. — професор.

У 1974—1975 рр. — проректор з навчальної роботи, у 1975—1993 рр. — ректор університету.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Сфера наукових інтересів — механіка рідини, газу та плазми. Автор понад 200 друкованих праць[1]. У 60-ті роки поставив та розглянув задачі теорії змащування у магнітному полі рідини, що проводить. Вперше встановив можливість стабілізації руху обертових валів магнітогідродинамічних підшипників.

Отримав рішення задачі про дифракцію електромагнітних хвиль на періодичній системі брусів прямокутного перерізу і провів чисельний аналіз в резонансній області частот (спільно з С. О. Масаловим). Розглянув також задачу дифракції на решітці з довільних профілів. Займався гідродинамікою середовищ, що поляризуються і намагнічуються. Розробив математичну модель гомогенного ізотропного середовища, що взаємодіє з електромагнітним полем, для загальних законів поляризації і намагнічування. Роботи останніх років присвячені механіці суцільних середовищ з розподіленими джерелами маси, імпульсу та енергії.[4]

Тарапов (спільно з О. І. Борисенком) — автор навчального посібника «Векторний аналіз та початки тензорного обчислення», що шість разів видавався в Радянському Союзі[1], а також був виданий за кордоном (в Індії, Канаді, Великій Британії та двічі в США)[5]. До останніх своїх днів працював над книгою «Механіка суцільного середовища», так і не побачив її надрукованою.[4]

Під його науковим керівництвом захищено 15 кандидатських і 2 докторські дисертації.[4]

P 1989 р. — член Російського національного комітету з теоретичної та прикладної механіки, з 1994 р. — Член українського національного комітету з теоретичної та прикладної механіки.

Був Членом Ради Державного комітету науки і техніки з проблем феромагнітних рідин, низки координаційних рад при НАН України, членом редакційних колегій журналів «Вісник Харківського університету. Серія: прикладна математика і механіка» та «Математична фізика, аналіз, геометрія».[4]

Автор низки статей з питань науки і освіти, монографії «Інтелектуальна праця, наука та освіта. Криза в Україні» (1994). У 1999—2002 рр. — головний редактор журналу «UNIVERSITATIS = Університети».

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Трудового Червоного Прапора (1981)
  • медалі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Тарапов Іван Євгенович. Karazin University. Процитовано 9 листопада 2019.
  2. ↑ Памяти И.Е. Тарапова, 2002, с. 107.
  3. ↑ Памяти И.Е. Тарапова, 2002, с. 107-108.
  4. ↑ а б в г д Памяти И.Е. Тарапова, 2002, с. 108.
  5. ↑ И.Е. Тарапов. theormech.univer.kharkov.ua. Процитовано 9 листопада 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тарапов_Іван_Євгенович&oldid=33590311