Тарас Шевченко у світовій літературі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Твори Тараса Шевченка стали відомі в Абхазії на початку 20 століття. Проте освічені передові кола абхазької громадськості, зокрема ті Кіазима Агумаа «Абхазький народ шанує пам'ять поета», Б. Тужби «Він кликав народ до волі» та інші.

Образ Шевченка відтворено в поезіях Л.Квіцініа «Тарас Шевченко» (1937), Д. Гуліа «Великий Тарасе!» (1941), Б. Гургуліа «Тарас Шевченко» (1961), А. Жваніа «Будеш сяяти людству» (1961).

Широко відзначили в Абхазії ювілеї Тараса Шевченка 1939, 1961 та 1964 рр. За ухвалою уряду Абхазької АРСР ім'я Шевченка присвоєно 1939 Сухумській середній школі № 2 та одній із вулиць Сухумі.

Твори Тараса Шевченка вивчаються в школах, включаються для літературних монтажів для радіопередач і телепередач.

Література[ред.ред. код]

  • Іщенко Є. М. Абхазька література // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 13—14.
  • Іщенко Є. М. Абхазька література і Т. Г. Шевченко // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 18.
  • Гуліа Д. «В сім'ї новій, вольній» // Вісті. — 1938. — 29 вересня.
  • Агумаа К. Абхазский народ чтит память поэта // Советская Абхазия. — 1939. — 9 березня.
  • Іщенко Є. Шевченкові твори в Абхазії // Вітчизна. — 1964. — № 3.

Адигейська література[ред.ред. код]

Певний вплив на адигейську літературу в пору її становлення мала творчість Тараса Шевченка. Поети Адигеї А. Хатков, А. Євтих, Х. Андрухаєв та інші почали звертатися до неї в 1930-ті роки.

Переклади творів Тараса Шевченка[ред.ред. код]

У 1939 році Р. Меркицький переклав адигейською мовою поему Тараса Шевченка «Катерина» (газета «Соціалістична Адигея», № 49, 53, 59). Того ж року адигейською мовою було видано збірку творів Шевченка «Вірші та поеми». Сюди ввійшли поеми «Катерина», «Кавказ», «Наймичка», поезії «О люди! Люди небораки», «Заповіт» та інші (переклади Р. Меркицький, М. Джанчатов). Ґрунтовну вступну статтю до збірки написав Д. Костанов.

Пізніше з'явилися поезії, присвячені Шевченкові (Х. Андрухаєв «Тарас Шевченко» та інші).

1961 року опубліковано нові переклади творів Шевченка: «Заповіт», «Сон», «Гоголю» — перекладач — М. Паранук; вступ до балади «Причинна» (під назвою «Дніпро») — перекладач — Х. Ашинов.

Публікації про Шевченка[ред.ред. код]

Газета «Соціалістична Адигея» (1961, березень) вмістила статті Д. Костанова «Великий поет» та Л. Голубєвої «Т. Г. Шевченко і Кавказ», в яких ішлося про значення спадщини українського поета для всіх народів світу, про його глибокі симпатії до народів Кавказу.

Того самого року газета «Адигейська правда» надрукувала статті «Полум'яний революціонер» З. Бовикіної, «Наче він жив в Адигеї…» Л. Голубєвої та інших. У 1973 році газета «Соціалістична Адигея» (7 лютого) надрукувала статтю М. Куніжева «Шевченко і адигейська література». В ній простежено історію перекладів поезій Шевченка і вивчення його творчості в Адигеї.

Література[ред.ред. код]

  • Куніжев М. Ш. Адигейська література // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 25—26.
  • Куніжев М. Ш. Адигейська література і Т. Г. Шевченко // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 25.
  • Къуныжъ М. Шевченкэмрэ адыгэ литературэмрэ // Соціалістична Адигея. — 1973. — 7 лютого.

Азербайджанська література[ред.ред. код]

Ім'я Тараса Шевченка набуло популярності в Азербайджані на початку 20 століття. Як повідомляла газета «Каспий» 26 лютого 1911 року, перший шевченківський вечір у Баку відбувся 1906 року у зв'язку з 45-річчям із дня смерті поета. Потім такі вечори проводилися щороку. На вечорах виступали представники прогресивної громадськості Азербайджану, Росії, Вірменії, Грузії, України, Латвії. Представники робітничого класу в своїх промовах називали Шевченка поетом усіх пригноблених.

До 1914 року азербайджанці знайомилися з творчістю Тараса Шевченка через російські переклади й статті в російській пресі. 1911 і 1914 року бакинські газети «Каспий» і «Баку», незважаючи на заборону царського уряду відзначати шевченківські дати, опублікували статті про українського поета («До 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка», «Батько Тарас» та інші).

В перші роки Радянської влади популяризації Шевченкових творів сприяли лекції Олександра Багрія, який у 1920-их роках працював у Бакинському університеті. 1934 року вперше було видано «Кобзар» Шевченка азербайджанською мовою. До нього ввійшли поеми «Наймичка», «Кавказ» та вірші «Заповіт», «Лічу в неволі дні і ночі», «Молитва», «Хоча лежачого й не б'ють», «Якби ви знали, паничі», «І знов мені не привезла» та інші (перекладачі — А. Джавад та М. Мушфік). Вступну статтю до книжки написав Аріф.

До 125-річчя з дня народження українського поета видано його «Вибрані твори» (Баку, 1939). До цієї збірки ввійшли поеми й вірші Шевченка в перекладах С. Вургуна, С. Рустама, Р. Рзи та інших. Наступне видання творів українського поета в Азербайджані з'явилося 1951 року.

Поезії Шевченка було включено до підручників і хрестоматій для азербайджанських середніх шкіл та до «Хрестоматії літератур народів СРСР».

До 100-річчя з дня смерті Шевченка в Азербайджані видано ілюстровану збірку його поем («Причинна», «Катерина» і «Царі»). До 150-річчя з дня народження Шевченка видано «Кобзар» азербайджанською мовою з передмовою А. Агаєва «Великий поет українського народу». До збірки ввійшли переклади С. Рустама, Р. Рзи, М. Рагіма, О. Саривеллі, Т. Еюбова, І. Сеїд-заде, М. Ібрагіма, С. Вургуна, М. Ділбазі і Е. Алібейлі.

1973 року Аббас Абдулла переклав азербайджанською мовою «Кавказ». Всього після 1917 року в Азербайджані було видано 6 збірок поезій, перекладено майже всі його твори.

Українському поетові присвятили праці азербайджанські літературознавці: М. Рафілі «Тарас Шевченко» (1939), П. Халілов, «Тарас Шевченко» (1961) та «Великий кобзар України» (1964), Мамед-Джафар «Т. Г. Шевченко» (1964). С. Вургун у статті «Серця, сповнені любові» (1938) назвав творчість українського поета «дорогоцінним алмазом для азербайджанської культури».

В дні шевченківських ювілеїв в Азербайджані відбувалися вечори, в радіопередачах читали уривки з творів поета. Представники азербайджанської літератури Ф. Абдулла, Р. Рза, М. Рафілі приїжджали на шевченківські свята до Києва та Канева.

Періодичні видання, що виходять азербайджанською мовою, широко висвітлюють на своїх сторінках творчість поета, публікуюють нові переклади його віршів. Азербайджанські поети присвятили Шевченкові вірші, поеми, оповідання. Широко відома поема З. Халіла «Тарас», що 1939 року на республіканському конкурсі на найкращий художній твір про Шевченка здобула першу премію. М. Рагім присвятив Шевченкові вірш «Прекрасна моя епоха» (1939), Р. Рза — оповідання «Полум'яні мечі» (1941), М. Гусойн — нарис «Кобзар і воїн» (1943)[1].

Башкирська література[ред.ред. код]

Біккулов Хурмат Талхич переклав близько 30 віршів Шевченка

Бенгальська література[ред.ред. код]

Мрідула Гош (Mridula Ghosh) — їй належать переклад численних віршів Тараса Шевченка.

Вірменська література[ред.ред. код]

Арешян Саломея Григорівна — їй належать ряд публікацій про Тараса Шевченка.

Грузинська література[ред.ред. код]

Апхаїдзе Шалва Миколайович — переклав грузинською мовою поезії Тараса Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову?», «Закувала зозуленька», «Бували войни й військовії свари».

Російська література[ред.ред. код]

Переклади за часів Російської Імперії[ред.ред. код]

Для багатьох читачів-сучасників Шевченка Російської Імперії його твори були зрозумілими і без перекладу. Проте згодом виникла потреба перекладу творів російською. Велике значення у популяризації творів Шевченка мали О. Плещеєв, М. Курочкін, М. Михайлов. У 18561860 роках у журналах «Современник», «Русское слово», «Библиотека для чтения», «Народное чтение» та інших друкувалися твори Шевченка в перекладах російських поетів. У 1860 вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводах русских поэтов», де подани переклади М.Гербеля, М. Михайлова, М. Курочкіна, Л. Мея, О. Плещеєва, М. Берга, В. Крестовського. Цей «Кобзарь» доповнювався і перевидавався у 1869, 1876 і 1905 роках. Вірші «Доля» та «Іван Підкова» перекладав Леонід Блюммер.

Українські письменники О. Лепкий (1867), М. Чмирьов (1874), С. Дрімцов (19021903), Іван Бєлоусов (1900, 1906, 1911), А. Колтоновський (1911) також перекладали твори Шевченка.

Переклади у радянський період[ред.ред. код]

Першим виданням у цей період стала книжка «Запретный кобзарь» за редакцією Івана Бєлоусова (19181922), до якого увійшли переклади творів Шевченка, заборонені царською цензурою. У 1930-х роках вийшов «Кобзар» у перекладі Федора Сологуба (1934, перевидано 1935 і 1939), кілька видань вибраних творів у перекладі російських поетів (за редакцією Корнія Чуковського, Максима Рильського і Миколи Ушакова, а також Миколи Брауна і Олександра Прокоф'єва), окремими виданнями вийшли поема «Наймичка» (переклад Олени Благиніної), «Історичні поеми» («Гайдамаки», «Сліпий», «Чернець», «Тарасова ніч», у перекладі Бориса Турганова), драма «Назар Стодоля» (в перекладі Павла Антокольського) та інші. Підготовлено декілька повних п'ятитомних видань творів Тараса Шевченка російською мовою.

Переклади в наш час[ред.ред. код]

Поети, які перекладали Шевченка російською мовою[ред.ред. код]

Переклади творів Шевченка мовами колишнього СРСР[ред.ред. код]

Переклади творів Шевченка іншими мовами[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шаріфлі Т. М. Азербайджанська література і Т. Г. Шевченко // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 25—26.


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.