Тараща (Черкаська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Тараща
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Громада Селищенська сільська громада
Рада Селищенська сільська рада
Код КОАТУУ 7122587603
Основні дані
Засноване невідомо
Населення
Поштовий індекс 19443
Телефонний код +380 4735
Географічні дані
Географічні координати 49°20′50″ пн. ш. 31°07′11″ сх. д. / 49.34722° пн. ш. 31.11972° сх. д. / 49.34722; 31.11972Координати: 49°20′50″ пн. ш. 31°07′11″ сх. д. / 49.34722° пн. ш. 31.11972° сх. д. / 49.34722; 31.11972
Середня висота
над рівнем моря
155 м
Водойми Бакунька
Місцева влада
Адреса ради с. Селище
Карта
Тараща. Карта розташування: Україна
Тараща
Тараща
Тараща. Карта розташування: Черкаська область
Тараща
Тараща

Тара́ща — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, підпорядковане Селищенській сільській громаді.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва Тараща є, очевидно, слов’янізованою тюркською назвою від слова тарак «оборона, захист». Село Тараща розміщене на річці Бакунька (права притока Росі). Ця назва також має тюркське походження, а саме від слова бакун «сторожа». Очевидно, в цих місцях знаходилися сторожові пости в той період, коли річка Рось відділяла слов’янські поселення від тюркських кочовищ.[1][2]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

Населення (осіб)
1795 1857 1867 1877 1893 1894 1897 1899 1915 1916 2001 2020
444 617 838 1030 1394 1421 1415 1467 1681 1707 351 невідомо

Згідно з першим і єдиним всезагальним переписом населення Російської імперії (1897 р.) в селі Тараща проживало 1415 осіб (707 чоловіків та 708 жінок).

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 351 людей.

Історія села[ред. | ред. код]

Дата заснування села невідома.

Річ Посполита[ред. | ред. код]

Перша, поки що відома, згадка про Таращу міститься в Універсалі гетьмана Івана Мазепи про надання Свято-Михайлівському Видубицькому монастиреві села Таращі та хутора Прутильці з прилеглими до них угіддями від 10(21) вересня 1707 року.

У 1743 році в селі Тараща збудували дерев'яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, що проіснувала до 1861 р.

Таращанська волость[ред. | ред. код]

Станом на 1878 рік Таращанська волость Канівського повіту Київської губернії з центром у селі Тараща складалася з 18 поселень, 9 сільських громад. Населення — 10558 осіб (5351 чоловічої статі та 5207 — жіночої), 1862 дворових господарств.

Тараща, як колишнє власницьке село, розташоване при урочищі Червоний Горб. На той час нараховувалось 182 двори, де проживало 1015 осіб. У селі також була православна церква, школа, постоялий будинок та водяний млин.

Голодомор в Україні (1932-1933)[ред. | ред. код]

За даними різних джерел в селі в 1932-1933 роках загинуло близько 244 осіб. На сьогодні встановлено імена 13 таращан.[3]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Село звільнене від німецько-фашистських загарбників у 16 лютого 1945 року.

Новітня історія[ред. | ред. код]

Від січня 2003 року у селі діє фельдшерсько-акушерський пункт.

2007 року село Тараща було газифіковано.

У квітні 2017 року шляхом об'єднання Селищенської та Сухинівської сільських рад була утворена Селищенська територіальна громада. До новоутвореної громади входить Селище, як адміністративний центр, а також Тараща, Гута-Селицька та Сухини.

У червні 2020 році, в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей, Селищенська ОТГ об'єдналась з Карашинською громадою. У складі громади 12 сіл, в тому числі й село Тараща.

Освіта[ред. | ред. код]

На території Таращі не функціонує жодного дошкільного навчального закладу та закладу загальної середньої освіти.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Покровська церква — пам'ятка архітектури XIX століття. В клірових відомостях записано, що існуючу церкву почали будувати в 1861 році замість старої, яка також була дерев'яною, збудованою в 1743 році[4] "тщанием прихожан", але стала "ветхою" і маленькою. Тоді було вирішено будувати нову більшу, для якої в 1861 році вже заклали цегляний фундамент. У 1862 році будівництво було закінчено. Для її спорудження використали матеріал старої церкви. У 1872 році при ній збудували дзвіницю.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Железняк І. М. Рось і етнолінгвістичні процеси середньопридніпровського Правобережжя. — К., 1987. 
  2. Каталог річок України / Упорядник Г. І., Швець, Н. І. Дрозд, С. П. Левченко. — К.: Видавництво АН УРСР, 1957. 
  3. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Черкаська область. Частина 1 – Черкаси: Вид.Чабаненко Ю., 2008. – 1200 с. 
  4. Л. І. Похилевич. "Сказання про населені місцевості Київської губернії", 1864р. 

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]