Тарнавський Георгій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарнавський.
Тарнавський Георгій Степанович
Народився 1 червня 1931(1931-06-01)[1]
Синарна, Оратівський район, Українська СРР, СРСР
Помер 1997
Мінськ, Білорусь
Поховання Східне кладовище
Діяльність правник
Alma mater Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь кандидат юридичних наук
Посада Prosecutor of the BSSRd і депутат Верховної Ради БРСР 11-го скликанняd
Партія КПРС
Діти Alexander Tarnavskyd
Нагороди
орден «Знак Пошани»
Honored Lawyer of the RSFSR

Георгій Степанович Тарнавський (1 червня 1931, с. Синарна, Вінницька область — 1997) — радянський державний діяч, 13-й (і останній) Прокурор БРСР, народний депутат Верховних Рад СРСР і БРСР, заслужений юрист РРФСР, державний радник юстиції 1 класу, один із організаторів і учасників першого слідства за фактом масових розстрілів у Куропатах, що проводився Прокуратурою БРСР у 1988 році, нагороджений орденом «Знак Пошани».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 червня 1931 року у селі Синарна Іллінецького району Вінницької області Української РСР у родині службовців. Після закінчення юридичного факультету Київського держуніверситету працював в органах прокуратури України на різних посадах, направлявся на партійну роботу. З 1965 року — прокурор Вінницької області, а з 1981 року — начальник управління загального нагляду Прокуратури Союзу РСР[2].

У 1986—1991 роках — Прокурор Білоруської РСР. Обирався народним депутатом Верховних Рад СРСР і БРСР. У 1989—1991 роках — народний депутат СРСР[3] (від Слуцького територіального виборчого округу № 570 Мінської області[4], займав посаду Заступника Голови Комітету Верховної Ради СРСР з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю, в цей же період входив до складу Комісії з підготовки Закону СРСР про конституційний нагляд в СРСР, в якій представляв Білоруську СРСР[5]. у 1990—1991 роках був членом Конституційної комісії, створеної з метою розробити проект Конституції Білоруської РСР[6].

До 1996 року працював в апараті прокуратури Республіки Білорусь на різних посадах. У складі державної комісії брав участь у переговорах Республіки Білорусь з Китайською Народною Республікою[7], Сполученими Штатами Америки[8] та іншими.

Слідство за фактом масових розстрілів у Куропатах[ред. | ред. код]

Файл:Надгробный памятник Георгию Тарнавскому.jpg
Надгробний пам'ятник Георгію Тарнавському на Східному кладовищі

3 червня 1988 року у тижневику «Літаратура і мастацтва» (Література і мистецтво) вийшла стаття «Куропати — дорога смерті» під авторством археолога Зенона Позняка і Євгена Шмигальова[9]. Ця стаття викликала суспільний резонанс, викликавши обговорення цієї теми в широких колах. Про це стало швидко відомо в Прокуратурі БРСР. Оцінивши отриману інформацію, в Прокуратурі вирішили розпочати слідство. Георгієм Тарнавським, Прокурором республіки на той момент, було порушено кримінальну справу — перше в країні за фактами злочинів півстолітньої давнини. Слідство очолив Язеп Бролішс, слідчий з особливо важливих справ прокуратури БРСР[10]. Додатково створили Урядову комісію, до складу якої увійшли письменники, діячі культури, керівники міністерств юстиції і внутрішніх справ, вчені, представники громадських організацій. Георгія Тарнавського обрали заступником Голови Урядової комісії. Будучи одночасно і Прокурором республіки, він «просто зобов'язаний був вникати в усі деталі слідства, спостерігати за його розвитком, активно допомагати своїм молодшим товаришам не тільки підказкою, доброю порадою, а й суворим вимогливим контролем»[11].

Після закінчення п'яти місяців від початку розслідування, коли були зібрані вагомі докази, що підтверджують, що в районі Куропат в 37-41-х рр. НКВД виробляв масові розстріли радянських громадян, справа в листопаді 1988 року було припинено. Кількість розстріляних на території урочища оцінили числом не менше 30 тис. Чоловік. У січні 1989 р за рішенням урядової комісії розслідування було відновлено з метою встановлення імен конкретних людей, розстріляних в Куропатах, і виявлення винних у масових репресіях, безпосередніх виконавців вироків. Додаткове розслідування тривало ще півроку[11].

У 1990 році під авторством Георгія Тарнавського, а також Валерія Соболєва та Євгена Горелика, накладом у 100 тис. примірників вийшла друком книга «Куропати: Слідство триває», написана за мотивами слідства. У книзі використані фотоматеріали з кримінальної справи.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.prokuratura.gov.by/ru/about/istoriya/prokurory-bssr-respubliki-belarus/
  2. ↑ Прокуроры БССР, Республики Беларусь. http://www.prokuratura.gov.by - официальный сайт Генеральной прокураторы Республики Беларусь. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 19 липня 2019.
  3. ↑ Алфавитный список народных депутатов СССР. ПОЛИТИКА. 2002. Процитовано 26 серпня 2014.
  4. ↑ Тарнавский Георгий Степанович на сайте http://supsov.narod.ru/
  5. ↑ Конституционный Суд России / Составители: М.С.Балутенко, Г.В.Белонучкин, К.А.Катанян. Под общей редакцией К.А.Катаняна. — Справочник. Электронная версия. — М., 1997.
  6. ↑ Постановление Верховного Совета Республики Беларусь от 20 июля 1990 г. №166-XII "Об избрании Конституционной комиссии". Процитовано 27 серпня 2014.
  7. ↑ Постановление Кабинета Министров Республики Беларусь от 29 мая 1995 г. № 266 О заключении Договора между Республикой Беларусь и Китайской Народной Республикой о выдаче. Постановление. Кабинет Министров Республики Беларусь. 29 мая 1995. Процитовано 28 серпня 2014.
  8. ↑ Постановление Кабинета Министров Республики Беларусь от 4 ноября 1995 г. № 615 О заключении Договора между Правительством Республики Беларусь и Правительством Соединенных Штатов Америки о взаимной правовой помощи по уголовным делам. Кабинет Министров Республики Беларусь. 4 листопада 1995. Процитовано 28 серпня 2014.
  9. ↑ Позняк З., Шмыгалев Е. Куропаты: дорога смерти // Літаратура і мастацтва. — Минск, 1988. — Число 30. — 06. Архівовано з джерела 3 вересня 2014. Процитовано 2020-07-23.
  10. ↑ Кузнецов, Игорь (21 червня 2008). Куропатское дело: 20 лет спустя. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 23 червня 2008.
  11. ↑ а б Тарнавский Г. С., Соболев В. В., Горелик Е. Г. Куропаты: Следствие продолжается. — М. : Юрид. лит, 1990. — 272 с. — 100000 прим. Архівовано з джерела 1 серпня 2012

Література[ред. | ред. код]

  • Долежан В. В., Тарнавський Г. С. Прокурорський нагляд за виконанням законів у сільському господарстві. — М .: "Юрид. лит. ", 1986;
  • Тарнавський Г. С. Правове забезпечення розбудови в сучасних умовах. — Мн.: Правл. т-ва «Знання», 1990;
  • Тарнавський Р., Соболєв В., Горелик Е. Куропати: слідство триває . — М. «Юрид. літ.», 1990. — 270 с. — ISBN 5-7260-0305-5
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тарнавський_Георгій_Степанович&oldid=40508520