Тартуський мирний договір між РСФРР та Фінляндією

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тарту́ський ми́рний до́говір між РСФРР та Фінля́ндією (рос. Тартуский мирный договор, фін. Tarton rauha) — угода, підписана між РСФРР і Фінляндією в місті Тарту (Естонія) 14 жовтня 1920 року після завершення так званої громадянської війни у Фінляндії та першої радянсько-фінської війни 1918—1920 років на північному заході колишньої Російської імперії.

Історія[ред. | ред. код]

18 травня 1920 року частини Червоної Армії без бою увійшли до Ухти. Уряд Північнокарельської держави, який отримував фінансову та військову допомогу від фінського уряду[джерело?], евакуювався до села Вокнаволок, за 30 км від радянсько-фінського кордону, звідки перебрався до Фінляндії.

8 червня 1920 року в Петрозаводську було створено автономне обласне об'єднання Карельська трудова комуна. До її складу було включено населені карелами місцевості Олонецької та Архангельської губерній: місто Петрозаводськ, карельські волості Олонецького, Петрозаводського та Повенецького повітів.

У червні 1920 року Юго Паасіківі очолив делегацію Фінляндії на мирних перемовинах з Радянською Росією, чиє політичне становище помітно зміцнилось. Паасіківі прекрасно знав російську і був знавцем Росії. Вирушаючи на перемовини, фіни були далекими від єдності й не могли подолати розбіжності. Міністр закордонних справ Холсті бажав провести новий кордон уздовж Ладоги через Онезьке озеро до Білого моря, приєднавши, таким чином, всю Східну Карелію до Фінляндії. На думку ж Паасіківі, слід було приєднати лише ті території, населення яких саме цього побажає[1].

Радянський уряд сподівався отримати частину Карельського перешийку та острови Фінської затоки.

В липні 1920 року червоноармійці змогли вибити фінських солдат з більшої частини Східної Карелії. Фінські війська залишались тільки у Ребольській та Поросозерській волостях.[джерело?]

Декретом ВЦВК й РНК РСФРР від 4 серпня 1920 року з Олонецької губернії до складу комуни перейшли місто Олонець і кілька волостей Олонецького повіту.

Будівля Товариства естонських студентів

14 жовтня 1920 року, після чотиримісячних перемовин, угоду все ж було підписано.

Місце підписання: місто Тарту (до 1920 року — Юріїв), вул. Вільявді, Лицарський Дім (сучасна адреса: вул. Тиніссоні 1 / ест. J. Tõnissoni 1)[2][3]

Текст угоди було складено російською, фінською та шведською мовами, кожною — у 2 примірниках. Угода містить 39 глав. Всі тексти є рівнозначними, рівноправними. Окрім того, під час обміну ратифікаційними грамотами 31 грудня 1920 року було підписано текст угоди французькою, також у 2 примірниках, рівнозначних, рівноправних для тлумачення. Таким чином, кожна сторона отримала текст угоди чотирма мовами — єдиний випадок у світовій дипломатичній історії під час підписання угоди двома країнами[4].

Парламент Фінляндії ухвалив угоду 1 грудня 1920 року. У грудні того ж року Фінляндія стала членом Ліги Націй, яку Радянська Росія розглядала як родинний клуб країн-переможниць.

Угодою було визначено новий фінсько-радянський кордон та позначено земельні поступки на користь Фінляндії. Керівник фінської делегації, Юхо Кусті Паасіківі, визнав у подальшому, що отриманий в результаті договору кордон був для Фінляндії надто гарним, щоб залишатись постійним[5].

Встановлений договором кордон зберігався до 1940 року, коли за підсумками радянсько-фінської війни 1939−1940 років між СРСР і Фінляндією було підписано Московську мирну угоду, закріпивши низку земельних поступок на користь СРСР.

Наслідки[ред. | ред. код]

За угодою порт Петсамо, що не замерзає (Печенга, виділено червоним кольором) відійшов до Фінляндії, а остання відмовилась від територіальних претензій на території в Карелії (виділено зеленим кольором)

Територіальні наслідки[ред. | ред. код]

  • До Фінляндії у Заполяр'ї відійшла вся Печензька волость (Петсамо), також західна частина півострова Рибачий, від губи Вайда до затоки Мотовського, й більша частина півострова Середній, по лінії, що проходить через середину його обох перешийків.
  • Всі острови на захід від обмежувальної лінії в Баренцевому море також відходили до Фінляндії: острови Кій (Великий та Малий) та Айновські острови[6].
  • Окуповані фінськими військами волості у Східній Карелії, Ребольська й Поросозерська, повертались Карельській трудовій комуні (пізніше Карельська АРСР).
  • Морський кордон у Фінській затоці встановлювався від гирла річки Сестри до Стірсуддена, потім повертав до острова Сейскарі (Лісовий) та острова Лавенсаарі (Потужний), та обійшовши їх з півдня, йшов до гирла річки Нарови — тим самим РСФРР була відрізана від виходу у міжнародні води.

Стратегічні[ред. | ред. код]

  • Фінляндія нейтралізовувала у військовому сенсі острови Фінської затоки, що їй належали.
  • Фінляндія втратила право утримувати у Північному Льодовитому океані авіацію та підводний флот, а розмір надводного флоту було жорстко лімітовано.
  • Фінляндія зобов'язалась упродовж одного року зруйнувати форти Іно й Пумола на Карельському перешийку.
  • Фінляндія не мала права будувати артспоруди, сектор обстрілу яких виходив би за межі фінських територіальних вод.
  • Обидві сторони могли мати на Ладозькому озері та річках і каналах, що впадають до нього, військові судна водотоннажністю не більше 100 тонн, і з артилерією, що не перевищує калібр 47 мм.
  • РРФСР мала право проводити південною частиною Ладозького озера та обвідним каналом військові судна до своїх внутрішніх вод.
  • Фінським торговим суднам з мирним вантажем надавалось право вільного проходу річкою Невою до Ладозького озера з Фінської затоки й у зворотному напрямку.

Політичні наслідки[ред. | ред. код]

Тартуський договір для Фінляндії скасовував дію Фрідріхсгамського мирного договору 1809 року між Росією та Швецією, за яким Фінляндія увійшла до складу Російської імперії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юхо Кусті Паасіківі (1870—1956)
  2. http://www.visittartu.com/vvfiles/8/833badc4b942007f5dcca19471213e53.pdf[недоступне посилання з травня 2019]
  3. http://www.puhkaeestis.ee/ru_EE/здание-эстонского-союза-студентов[недоступне посилання з травня 2019] Будівля Естонського союзу студентів
  4. В. В. Похльобкін. Радянсько-фінська війна 1918—1920 років
  5. «Suomi kautta aikojen» 1992.стор.387 ISBN 951-8933-60-X
  6. Карта-схема півострова Рибачий з кордонами 1920 і 1940 років[недоступне посилання з травня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]