Тарутине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Тарутине
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Тарутинський район Тарутинський район
Рада Тарутинська селищна рада
Код КОАТУУ: 5124755100
Основні дані
Засноване 1812
Статус з 1957 року
Площа 3,99 км²
Населення 6055 (01.01.2011)[1]
Густота 1517,5 осіб/км²
Поштовий індекс 68502
Телефонний код +380 4847
Географічні координати 46°11′04″ пн. ш. 29°08′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500Координати: 46°11′04″ пн. ш. 29°08′42″ сх. д. / 46.18444° пн. ш. 29.14500° сх. д. / 46.18444; 29.14500
Водойма р. Бахмутка, Анчокрак
Відстань
Найближча залізнична станція: Березине
До станції: 7 км
До обл. центру:
 - залізницею: 223 км
 - автошляхами: 198 км
Селищна влада
Адреса 68500, смт Тарутине, вул. Красна, 201
Карта
Тарутине is located in Україна
Тарутине
Тарутине
Тарутине is located in Одеська область
Тарутине
Тарутине

Тару́тине (у минулому: Село № 3) — селище міського типу на півдні Одеської області, центр Тарутинського району. Харчова промисловість.

Населення[ред.ред. код]

  • 1827 -? меш. — 678 німців, 248 поляків
  • 1904 — 4270 меш. — 3 000 німців, 1 020 євреїв
  • 1966 — 4000 меш.
  • 2001 — 6000 меш.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Тарутине засновано в 1814 році. Свою назву воно дістало на честь переможного наступу російської армії проти французьких загарбників, який розпочався в жовтні 1812 р. від села Тарутиного Угодсько-Заводського повіту Калузької губернії.

Розташування[ред.ред. код]

Тарутине — селище міського типу в південній Бессарабії (Аккерманщина), районний центр Одеської області.

Лежить на південних відгорах Південно-Молдавської височини, розчленованої глибокими річковими долинами, долиноподібними балками (вріз балок 100—130 м). На схилах долин — зсуви і яри. Місто розташоване у Дністровсько-Дніпровській північностеповій фізико-географічній провінції.

Через місто протікає річка Анчокрак.

Переважають чорноземи звичайні середньо- та малогумусні та лучні солонцюваті ґрунти.

Знаходиться у степовій зоні.

Історія[ред.ред. код]

Тарутине засноване у 1814 році після зайняття південної Бессарабії російським військом. Перші поселенці — німці з Царства Польського і поляки. Тарутине швидко розвивалося і на початку 19 століття мало характер хлібно-ремісничо-торговельного містечка та було економічним і культурним центром німців Аккерманщини.

Станом на 1886 рік у німецькій колонії, центрі Тарутинської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2498 осіб, налічувалось 278 дворових господарств, існувала лютеранська церква, 3 єврейські молитовні будинки, школа, лікарня, аптека, тютюнова та прядильна фабрика, сукновальня, 2 заводи мінеральної води, лавки, 2 трактири та 13 винних погребів, відбувались базари через 2 тижні[2].

Улітку 1940 року, після приєднання Бессарабії до СРСР, німці виїхали до Німеччини, а на їх місце хлинули українці з Вінничини. Крім українців, у Тарутиному живуть болгари, а також росіяни, ґаґаузи, молдавани та інші.

Кінцем лютого 2016 року в Тарутиному знесли «пам'ятник Леніну»[3].

Клімат[ред.ред. код]

Пересічна температура січня −3,5°, липня +32,5°. Період з температурою понад +10° становить 190 днів. Опадів 425 мм на рік, найбільша їх кількість випадає у червні, липні. Сніговий покрив нестійкий, висота 15 см. Міститься у посушливій, дуже теплій агрокліматичній зоні, пд. частина району — у дуже посушливій, помірно жаркій агрокліматичній зоні з м'якою зимою.

Влада[ред.ред. код]

У місті знаходиться районна державна адміністрація Тарутинського району, селищна Рада та районна Рада.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

За адміністративним значенням Тарутине — районний центр.

Економіка[ред.ред. код]

Друга половина XX століття відзначена багатьма новобудовами і виробничої модернізацією в Тарутиному. У ці роки споруджено кілька потужних виноробних комплексів і один з найбільших на півдні країни сироробних заводів. Тепер в Тарутиному є кілька ліній розливу сухих і десертних вин.

На сьогодні район та його центр — це відома ГКС «Тарутине» — найпотужніша в Європі газокомпресорна станція з перекачування газу на Балкани і далі. Її значення для країни важко переоцінити, адже Україна отримує щодня за транспортування газу мільйон доларів. Провідне місце в економіці належить сільськогосподарському виробництву. У ньому зайнято 64 % трудових ресурсів. В районі 150 тисяч гектарів сільгоспугідь, 108 з яких орні землі. У провідних галузях особливе місце займають виноградарство і виноробство. Тваринництво розвивається недостатньо швидко, проте його зростання зараз стабілізувався в основному за рахунок приватного сектора: майже дві третини молока і м'яса поставляє саме він.

Малий бізнес розвивався в основному в сфері виробництва і переробки. Це млини, олійниці, лінії розфасовки сільгосппродукції.

Три з чотирьох промислових підприємств району розташовані в райцентрі (сирзавод, хлібозавод і друкарня).

Туризм[ред.ред. код]

Туристам може бути цікавий «зелений» туризм на Тарутинському полігоні, Бородінському та Леснянском лісах, з привалами в типових та ексклюзивних бессарабських двориках-подвір'ях (комплекс в Новій Фрумушиці), це — самі великі виноградні плантації півдня України, це — дегустаційні зали та сховища марочних вин. У самому районному центрі туристи можуть зупинитися в готелях «Азалія» та «Олімп».

Транспорт[ред.ред. код]

На автомобільному транспорті в Тарутине з Одеси можна доїхати двома автомобільними трасами: через Маяки на Паланку (через митні пости на кордоні з Молдовою), Сарата — Арциз — Тарутине (відстань становить приблизно 165 км) або через Кароліно-Бугаз, Затоку, Шабо, Білгород-Дністровський, а потім на Сарату — Арциз — Тарутине (відстань становить приблизно 185 км).

Архітектура[ред.ред. код]

У центрі міста встановлено пам'ятник героям Радянського Союзу, пам'ятник В. М. Інзову, скульптурна композиція «Ленін та Горький», а також встановлена гранітна меморіальна дошка воїнам-інтернаціоналістам, загиблим в Афганістані.

Будівлі[ред.ред. код]

У місті знаходиться Тарутинська районна рада, Будинок праці, Будинок культури та кінотеатр «Победа».

Культура[ред.ред. код]

Бессарабська ярмарка Традиція проводити ярмарки для всієї округи з'явилася ще кілька століть тому. Ще в 1824 р. в центрі німецьких колоній в Бессарабії, яким було тоді Тарутине, ще в 1824 р. стали влаштовувати великі кінні та зернові торги — Бессарабські ярмарки.

За свою історію ярмарка в Тарутиному набула статусу міжнародної і стала візитівкою міста, так як на неї з'їжджаються не лише мешканці прилеглих сіл Тарутинської району, але й гості з інших країн.

Тут Вам запропонують масштабну культурну програму за участю професійних та самодіяльних артистів України та краю. Народні умільці в імпровізованих садибах, розгорнутих в парковій зоні селищах, продемонструють Вам зразки своїх виробів, а чарівники кулінарії пригостять галушками, варениками, ароматними шашликами і багатьма іншими стравами національних кухонь.

Освіта та наука[ред.ред. код]

Працює школа ІІ-ІІІ ступенів та Тарутинський професійний аграрний ліцей.

Цікаві та маловідомі факти і події[ред.ред. код]

У Тарутиному надзвичайна за своїм складом питна вода. Воду з такими якостями ще в ті часи оцінили німецькі колоністи, а тому побудували тут унікальний водогін, яким до сих пір користуються місцеві жителі.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

• Ізраїль Гохберг (23.08. 1928 р. — 12.10. 2009 р.) — один із засновників і довічний президент International Workshops on Operator Theory and Applications (IWOTA). IWOTA організовує міжнародні конференції з теорії операторів та їх додатків (22 таких конференцій до 2011 р.). Гохберг був організатором 11 так званих «тепліцевих читань» — міжнародних конференцій в Тель-Авівському університеті, присвячених пам'яті математика Отто Теплиця, який після втечі з нацистської Німеччини жив з сім'єю в Єрусалимі. 2007 року йому було присуджено премію НАН України імені М. Г. Крейна.

• Лев Ізраїлевич Гутенмахер (1908—1981 рр.) — радянський математик і кібернетик, фахівець в області електричного моделювання, один з піонерів розвитку електронно-обчислювальної (комп'ютерної) технології в СРСР. Доктор технічних наук (1940), професор (1943). Лауреат Сталінської (1946) та Державної (1962) премій.

• Абрам Аронович Столяр (20.02.1919 р. — 6.05.1993 р.) — відомий методист із проблем розвитку логічного мислення школярів, з іменем якого пов'язують створення теорії єдиного підходу до навчання математики, а також становлення методики викладання математики як наукової дисципліни.

• Лучіан Пінтіліе (9.11.1933 р.) — румунський режисер театру і кіно, письменник, актор.

• Еліезер Шульман (1923—2006 рр.) — радянський бібліограф, історик, методист.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Арциз (райцентр Одеської області, Арцизський район)

Сарата (райцентр Одеської області, Саратовський район)

Комрат (Молдова)

Чадир-Лунга (Молдова)


Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

1. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 785—792 с.

2. Енциклопедія українознавства. Словникова частина 8/ Гол. ред. В.Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. — 3135 с.

3. Українська радянська енциклопедія. Том 11. — К.: Академія наук УРСР, 1984. — 1147 с.

4. Географічна Енциклопедія України. Том 3, гасла на літери П-Я. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1993. — 264 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. На Одещині знесли ще одного Леніна
Одеська область Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.