Татарбунарське повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Татарбунарське повстання
IICCR B006 Tatarbunary peasants.jpg
Засуджені до каторжних робіт татарбунарчькі повстанці.
Дата: 15 — 25 вересня 1924
Місце: Татарбунари, Королівство Румунія
Результат: Перемога румунських військ
Сторони
українські селяни Королівство Румунія

Татарбунарське повстання (рум., молд./рум. Răscoala de la Tatarbunar, рос. Татарбунарское восстание) — збройне повстання українців в Буджаку проти румунської окупації, що проходило 1525 вересня 1924.

Передумови[ред.ред. код]

Григорій Котовський пропонував Фрунзе розв'язати проблему поєднання з Радянським Союзом одним кавалерійським наскоком. Дещо іншим чином, зсередини, діяв Південно-Бессарабський Революційний комітет, розбурхуючи і організовуючи місцевих жителів. Саме ця організація комплектувала бойові загони, зосереджувала в регіоні зброю, налагоджувала зв'язок і готувала явки.

Перебіг подій[ред.ред. код]

12 вересня 1924 в селі Миколаївському (Бессарабія, Королівство Румунія) розпочалося повстання, що через три дні перекинулося на Аккерманський повіт. 15 вересня в Татарбунарах селяни проголосили власну владу, яку утримували три дні. Повстання придушене румунськими військами: розстріляно 500 селян, більшість з яких не були причетними до повстання.

Група татарбунарських повстанців. Вересень 1924 р.

Однією із причин повстання було незадоволення селян аграрною політикою, яку проводив румунський уряд, зокрема Аграрною реформою 1921 року. Також сприяла повстанню диверсійна діяльність Комінтерну, який інспірував селянський повстанський рух (протягом 1918-24 років відбулося понад 150 повстань).

У повстанні брало участь близько 6 тисяч осіб, очолив повстання ревком на чолі з Андрієм Клюшниковим. Слабоозброєні повстанці не могли протистояти румунській армії. Повстання не підтримали молдавські селяни і німецькі колоністи.

Підвал, у якому 5 діб без їжі і води тримали заарештованих повстанців. 32 задихнулись, чотирьох вбили жандарми.

На боці повсталих виступила Комуністична партія Румунії. ЦК компартії Румунії в спеціальному маніфесті закликав надати допомогу повстанцям. У ноті протесту уряд СРСР, який сам практикував криваві розправи над українськими повстанцями, зажадав покласти кінець сутичкам. Розправившись з повсталими і заарештувавши багатьох його учасників, румунська влада в 1925 році інсценували «процес 500», який повинен був довести, що Татарбунарське повстання — «справа рук Москви». 85 осіб було засуджено на різні терміни ув'язнення. Порівняно ліберальні вироки були зумовлені широкою кампанією протестів у Королівстві Румунія та за його межами. На захист заарештованих татарбунарців виступили промосковські інтелектуали: Анрі Барбюс, Ромен Роллан, Ептон Сінклер, Теодор Драйзер, Альберт Ейнштейн, Бернард Шоу, Луї Арагон, Міхай Садовяну, Константин Пархон, Томас Манн і багато інших представників совєцької агентури.

У листопаді 1925 року в Кишинів прибула делегація прокомуністичної громадськості країн Західної Європи на чолі з письменником Анрі Барбюсом. Делегація добилася присутності на процесі. Пізніше Барбюс напише у своїй книзі «Кати»: «Може бути, якщо б я вже не був революціонером, я став би ним, повернувшись із цього трагічного хаосу південної Європи». Не знайшовши доказів їх зв'язки з Москвою і під тиском громадської думки суд виправдав більшість арештованих. Засуджено було лише близько 85 чоловік, які були засуджені до термінів від 5 років до довічного ув'язнення.

Вшанування[ред.ред. код]

Події Татарбунарського повстання покладені в основу сюжету у фільмі режисера Миколи Гібу «Гнів» («Бесарабська трагедія»). Подвиг увіковічнили у своїх картинах з однойменною назвою «Татарбунарське повстання» молдовські живописці Михайло Греку та Сергій Осіченко. У 1974 році молдовський поет Богдан Істру видав збірку поем «Татарбунари», в основу якої лягли вірші про події Татарбунарського повстання.

Література[ред.ред. код]