Татищев Володимир Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Татищев Володимир Сергійович
Татищев Владимир Сергеевич.jpg
Міністр фінансів Кримського крайового уряду
25 червня — вересень 1918
Попередник: посада заснована
Наступник: Нікіфоров Д. І.
 
Народження: 11 квітня 1865
Смерть: 28 серпня 1928
Поховання: цвинтар Сент-Женев'єв-де-Буа, Париж
Країна: Російська імперія
Батько: Q110396942?
Мати: Q110396986?

Граф Володимир Сергійович Татищев (11 квітня 1865 — 28 серпня 1928) — російський державний діяч, банкір. Працював у першому та другому Кримських крайових урядів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11 квітня 1865 року.

Закінчив Миколаївське кавалерійське училище[ru], проте пішов на громадянську службу. Обіймав посади колезького секретаря та колезького асесора, а з 1899 року — придворного асесора[1], з 1913 — дійсного статського радника[2].

У 1892 році був мінським повітовим предводителем дворянства. Також був депутатом від дворянства в Орловській губернії[2].

За підтримки брата Сергія[ru] побудував успішну кар'єру банкіра, обійнявши посаду представника Міністерства фінансів Російської імперії при Харківському земельному банку[3]. У 1904—1917 роках обіймав посаду голови правління та директора-розпорядника московського Об'єднаного банку[ru][4]. Окрім того, був головою правління таких організацій, як Московське товариство під'їзних шляхів, Товариство виробництва та торгівлі резиновими виробами «Богатир»[ru], Товариство для торгівлі й промисловості в Персії та Середній Азії, Московське домовласницьке та будівниче товариство, Московське лісопромислове товариство, директором Російського страхового товариства[ru], членом правління Санкт-Петербурзького товариства електричних споруд[2][3][5].

1916 року з допомогою міністра внутрішніх справ Росії Олександра Хвостова[ru] дав хабаря Іванові Манасевич-Мануйлову, що призвело до арешту останнього та відставки міністра[6].

1918 року був міністром фінансів у Першому Кримському крайовому уряді Сулеймана Сулькевича. Влітку 1918 року здійснив поїздку до Києва, де провів невдалі переговори з Павлом Скоропадським щодо кримсько-української митної війни. Гетьман згадував[7]:

У цей самий час, між іншим, я довідався від тих-таки німців, здається, від офіцера "Оберкомандо", майора Гассе, що в Київ проїздом до Берліна приїхав граф Татіщев, один із чільних міністрів нового кримського уряду... Я прямо сказав Гассе, що хочу бачити графа Татіщева, буду вельми радий його прийняти, але позаяк тепер стосунки між урядами загострилися, то, не маючи змоги прийняти його офіційно, я прошу графа приїхати до мене не під своїм прізвищем, а під прізвищем, "ну, скажімо, Селівачова"... Татіщев справді в умовлений час під прізвищем Селівачова з'явився до мене, але в супроводі німецького офіцера. Я почав із того, що сказав йому, що дуже радий його бачити, але не можу прийняти його офіційно, а приймаю як приватну особу, як графа Татіщева, і хотів перейти до подальшої розмови, хоч присутність німецького офіцера мене обмежувала. Граф Татіщев прибрав офіційного вигляду й відповів мені, що він тут як міністр кримського уряду, що він на цьому стоїть, чомусь додав, що він людина російська. Я його ввічливо перебив і сказав йому, що в такому разі я не знаю, чому він хотів мене бачити, якщо він знає, що я не можу його прийняти офіційно. Встав і з графом попрощався.

У серпні 1918 року разом із міністром закордонних справ Джафером Сейдаметом відвідав Берлін для переговорів з Німеччиною, які виявилися невдалими[8]. 29 серпня Татищев уклав домовленість із отаманом Ради Міністрів Української Держави Федором Лизогубом про «припинення економічної війни в обмін на об'єднання»[8]. Під час свого візиту до Німеччини Павло Скоропадський знову особисто зустрівся з Володимиром Татищевим; пізніше гетьман згадував про цю зустріч[9]:

Що ж до Криму, то знаменитий граф Татіщев виявився все ще в Берліні... Через які обставини, я вже не знаю, але граф Татіщев, як виглядало, цілковито змінив свої погляди на кримське питання. Він гадав, що злиття Криму з Україною є цілком можливе, але вважав, що це злиття має статися лише після того, як ми скасуємо той бойкот, котрий було нами оголошено кримському урядові. На яких умовах Україна мала з'єднатися з Кримом, у графа Татищева виходило незрозуміло, у всякому разі, мою владу визнавалася.

Під час існування Другого Кримського крайового уряду Володимир Татищев був заступником міністра фінансів[10].

З 1919 року перебував у еміграції у Франції. До 1928 року був радником імператора Ефіопії з економічних питань[2].

Помер на пароплаві «Dumbea» у Червоному морі у 1928 році. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа[1].

Сім'я[ред. | ред. код]

Мав брата Сергія[ru].

Був одружений двічі:

  • Перший шлюб — Олександра Олександрівна Володимирова (1886). Діти:
    • Микола (1888—1918);
    • Марія (1890—1967), одружена двічі: спершу з Всеволодом Вікторовичем Брянським, потім — з Михайлом Ізергіним;
    • Наталія (1892—1975), дружина Івана Сергійовича Хвостова;
    • Олександр (1897—1967).
  • Від другого шлюбу:
    • Володимир (1901-?);
    • Маргарита (1902—1983)[5][11].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Громенко С. Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання. — Київ : Наш Формат, 2021. — 352 с.
  • Родзянко М. В. Крушение империи. — Гибель монархии. — М. : Фонд Сергея Дубова, 1992 — 2000. — (История России и Дома Романовых в мемуарах современников. XVII—XX вв.)
  • Наемные управляющие в России. Опыт бизнес-элиты XIX-XX веков. — М. : Любимая книга, 2007. — 160 с.