Тахарка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тахарка
Гранітний сфінкс Тахарки. Британський музей
Гранітний сфінкс Тахарки. Британський музей
Давньоєгипетський фараон
Правління690-664 до н. е.
ПопередникШабатака
НаступникТанутамон
Тронне ім'я (преномен)ḫwj-Nfrtm-Rˁ — хуї-Неаертум-Ра —
""
M23L2
N5F35U15Aa1G43
Власне ім'я (номен)thr-qȝ — Тахарка
G39N5
 
N17
O4
E23
N29
Ім'я Гораqȝj-ḫˁw
G5
N29
N28
G43
G16
N29
N28
G43
Золоте ім'я Гораḫwj-tȝwj
G8
Aa1
D43
N17
N17
У шлюбіTakahatenamund, Naparayed і Atakhebaskend
ДітиАменердіс II
БатькоПіанхі
МатиAbard
Народився8 століття до н. е.
Помер664 до н. е.
Місце похованняНурі[1]
Династія
XXV династія

Тахарка (Тіргак у Біблії, Таракос у Манефона, Теаркон у Мегасфена) — давньоєгипетський фараон з XXV династії[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Друга книга царів розповідає про втручання Тахарки до війни Єзекії Юдейського з царем Ассирії Сінаххерібом. Оскільки його названо царем ефіопським (Іс. 37:9), Тахарка, у той час, імовірно, ще не зійшов на єгипетський престол, а був спадковим принцом, до якого, як до сина Піанхі, мав перейти трон після смерті Шабатаки[3]. Існують також припущення, що Тахарка прийшов до влади шляхом узурпації та вбивства Шабатаки.

Заволодівши Єгиптом, Тахарка викликав з Напати свою матір Акалуку та зробив її «дружиною бога Амона», тобто верховною жрицею та фактичною правителькою Фів, де він і був коронований, так само як і в Танісі. Своє сходження на престол Тахарка узаконив одруженням із вдовою Шабатаки, Такахатамон, та проголошенням її сина, Танутамона, спадкоємцем престолу.

Сучасні автори зазначають, що за часів правління Тахарки дружиною бога Амона була дочка фараона Кашти, батька Піанхі, Аменірдіс, яка, таким чином, була тіткою Тахарки[4].

Тахарка воював в Африці й підкорив низку нубійських племен, списки яких, подібні до накреслених царями XVIII та XIX династій, знайдено на одній карнакській статуї та у Медінет-Абу. Для нейтралізації загрози з боку Ассирії Тахарка уклав союз із Баалом I, царем Тіра, до якого приєдналась уся Фінікія, а також Кіпр. В Аскалоні Тахарка збудував потужні укріплення. Це спричинило похід ассирійського царя Асархаддона, який зруйнував коаліцію та вторгся до Єгипту. Мемфіс здався, Дельта була підкорена, а її міста отримали ассирійські назви. Тахарка втік до своєї Кушитської столиці, Напати.

На завойованій території було відновлено додекархію. Одним з лояльних до Ассирії правителів був Нехо I, засновник XXVI династії, який згодом відновив незалежність Єгипту. Окрім того, переможний похід до Єгипту дозволив Ассархаддону називати себе «царем Єгипту, Патросу й Кушу» та розмістити свою переможну статую біля Нар-ель-Кельби і в інших важливих пунктах.

Однак, раптова смерть Ассархаддона надала Тахарці можливість знову повернутись до Єгипту. Тахарка на якийсь час вигнав ассирійців, але 669 року до н. е. останні знову з'явились під проводом талановитого полководця царя Ашшурбаніпала. Того разу ассирійські війська дійшли до самих Фів, і Тахарка був вигнаний вже остаточно до Напати, де й помер. Політика Тахарки, здебільшого наступальна, та його тимчасові успіхи в Азії надали йому деяке право у написах копіювати великих завойовників-фараонів та навіть розміщувати списки нібито підкорених ним азійських країн, серед яких фігурували і Фінікія, і Месопотамія, й Ассирія. Імовірно, цим зумовлена його слава як великого завойовника, що дісталась греків, які доводили його володіння до Геркулесових стовпів (зокрема, у працях Страбона), до Фракії та навіть Індії (Меґасфен).

У Карнаці Тахарка збудував гіпостильну залу, яка була більшою навіть за збудовану за фараона XIX династії Сеті I, у Напаті збудував храми Амону й Мут, а також печерні храми на честь Хатхор і Беса зі своєрідними колонами у вигляді того божества-коротуна.

Тахарка помер у Фівах[5] чи в Напаті, йому спадкував фараон Танутамон, син Шабатаки.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Why did Taharqa build his tomb at Nuri? [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.] Conference of Nubian Studies
  2. K.A. Kitchen, The Third Intermediate Period in Egypt (1100–650 BC), 3rd edition, 1996, Aris & Phillips Ltd, стор.380-391
  3. Toby Wilkinson, The Thames and Hudson Dictionary of Ancient Egypt, Thames & Hudson, 2005. стор. 237
  4. Aidan Dodson & Dyan Hilton, The Complete Royal Families of Ancient Egypt, Thames & Hudson (2004) ISBN 0-500-05128-3, стор. 238
  5. Historical Prism inscription of Ashurbanipal I by Arthur Carl Piepkorn, стор. 36. Published by University of Chicago Press [1] [Архівовано 19 березня 2012 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]