Тацат Андзеваці
| Тацат Андзеваці | |
|---|---|
| вірм. Տաճատ | |
| Народився | невідомо |
| Помер |
785[1][2] ·загиблий у бою |
| Країна |
.png){kind=small} Візантійська імперія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Учасник | Арабо-візантійські війни і Арабсько-хозарські війни |
| Титул | гахерец ішханd[3][2] |
| Посада | стратег |
| Військове звання | стратег |
Тацат Андзеваці (вірм. Տաճատ Անձևացի; д/н —785) — 15-й гахерец ішхан (головуючий князь) в 781—785 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив зі шляхетського роду Андзеваці. Син Григора, нахарара Андзеваціка. Ймовірно в 740-х роках брав участь у повстанні під проводом Григора Маміконяна. Після поразки у 753 році Мушела Маміконяна перебрався до Візантійської імперії, де вступив на службу до імператора Костянтина V ставши заповзятим іконоборцем.
Відзначився у війнах проти булгар, отримавши близько 760 року посаду стратега феми (якої саме невідомо). Потім до 776 року був очільником феми Букеларії. Того ж року він очолив військо у кампанії проти арабів, дійшовши до Самосати. У 778 році служив вже під орудою Михайла Лаханодракона, взявши участь в поході на Германіке. У 781 році відзначився у битві біля Кесарії.
Наприкінці 781 року перейшов на бік халіфа аль-Хаді. Це сталося або через конфлікт з логофетом Ставрікієм, або через побоювання за себе за іконоборство з огляду на прихильність до іконошанування регентши Ірини. В будь-якому разі раптова зрада Тацата призвела до поразки візантійського війська.
На дяку за це призначається гахерец ішханом Вірменії. Був вірним багдадським халіфам. 785 року брав участь у військовій кампанії проти Хозарського каганату і албанського князя Степаноса I, в якій загинув на Каранському полі біля Дербенту (за іншими повідомленнями помер від сонячного удару. Новим гахерецішханом було призначено Ашота IV Багратуні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Histoire de l'Arménie des origines à 1071 — С. 337.
- ↑ а б в Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 508.
- ↑ Histoire de l'Arménie des origines à 1071 — С. 336–337.
Джерела[ред. | ред. код]
- Treadgold, Warren (1988). The Byzantine Revival, 780—842. Stanford, California: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-1462-4.
- Kazhdan, Alexander, ed. (1991). The Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-504652-8.