Тацен
| Тацен Tacen |
|
|---|---|
| — Поселення — | |
| Тацен | |
 |
|
| Координати: 46°07′05″ пн. ш. 14°28′08″ сх. д. / 46.1182111° пн. ш. 14.4690972° сх. д. | |
| Країна |  Словенія
|
| Регіон | Верхня Крайна |
| Муніципалітет | Любляна |
| Висота над р.м. | 310 м |
  Тацен |
|
 | |
Тацен (словен. Tacen, також Тацень (словен. Tacenj); нім. Tazen)[1] — поселення (раніше окреме) у північно-західній частині Любляни та центральній частині Словенії.[2] Знаходиться на території Верхньої Крайни, включений до Осреднєсловенського регіону.[3] Включає в себе сільські поселення На Ґршкем (словен. Na Grškem), Сіге (словен. Sige), Брег та Гора Святої Марії (словен. Šmarna Gora).[2]
Географія[ред. | ред. код]
Є кластерним поселенням біля підніжжя гори Святої Марії (словен. Šmarna gora); розташоване на лівому березі Сави навпроти колишнього села Брод. Село На Ґршкем лежить безпосередньо над Савою, Сіге — на захід уздовж дороги на Викрче (словен. Vikrče), а Брег (або В Брегу) — на схилі гори Святої Марії вздовж Брезького потоку (словен. Bregarski graben), який є притокою Сави. Село Гора Святої Марії знаходиться на вершині пагорба. Ґрунти Тацена здебільшого піщані; в напрямку Сави простягаються масиви полів.[2]
Назва[ред. | ред. код]
Вперше згадується в письмових джерелах у 1283 під назвою Taezzen (у 1299 — Taezen, у 1368 — Taczen, у 1431 — Taczn, у 1456 — Däczen, у 1477 — Tatzen, у 1642 — Täznim). Походження назви точно не з'ясоване. Можливо, назва походить від словенського слова tac, що означає податок, вказуючи на значну роль поселення у збиранні або сплаті податків. Друга можлива версія — походження від слова tast (тесть), вказуючи на особливості сімейних стосунків. Третя версія — від імені Tatьcь; відсилається до ранніх мешканців.[4] Німецький варіант назви поселення — Tazen.[1]
Історія[ред. | ред. код]
У доісторичні часи, імовірно, на горі Святої Марії існувало поселення.[2][5] Через територію Тацена проходила дорога до Смледника, прокладена в давньоримські часи.[5] Згідно з історичним джерелом, датованим 1216, на території поселення в цей час знаходилась фортеця. В епоху Середньовіччя сусідня з Таценом гора Святої Марії слугувала місцем розведення вогнищ, якими попереджалися атаки Османської імперії.[2] У 1541 був прокладений урядовий торговельний шлях через Тацен, завдяки якому поселення отримало право збирати платню за переправу через Саву. У 1569 поромне сполучення у Тацені перейшло під керівництво податкової служби Любляни.[5] Маєток Рочен (нім. Rutzing; у більш ранніх джерелах згадується під назвою Ручно)[1] знаходиться під горою Святої Марії; вперше згадується в письмових джерелах у 1553. У 1930 маєток був викуплений францисканцями, після чого тут був розміщений монастир. Після Другої світової війни будівля була конфіскована та перетворена в поліцейську школу;[2][6] при цьому застосовувалась примусова праця католицьких священників, визнаних політичними в'язнями.[7] У 1844-48 бароном Францем Лазаріні був збудований дерев'яний платний міст через Саву, який отримав назву міст Святої Марії; він був зруйнований річковою течією у 1907. Після цього до 1910 функціонувало поромне сполучення. У 1910 був збудований металевий міст.[5] У 1929 родина Сойніг збудувала в Тацені фабрику Сета, на якій виготовлялися металеві інструменти й матеріали для взуття; після Другої світової війни фабрику було конфісковано.[8] У 1958 заклад був реорганізований у фабрику Кот.[2][9] У 1996 фабрика збанкрутіла.[9] У ХХ столітті перестали функціонувати також два водяних млини на Саві — Чешенський (словен. Česnov mlin) та Мачецький (словен. Mačkov mlin).[2] Протягом 1971—1975 проводилась екстенсивна забудова території Тацена.[9] У 1983 поселення увійшло до складу Любляни.[9][10]
Церква[ред. | ред. код]
Церква в Тацені присвячена святому Георгію; вперше згадана в письмових джерелах у 1526.[2] Початково була збудована в готичному стилі, однак у першій половині XVII століття реконструйована у стилі бароко. Патрони церкви — власники маєтку Рочен — поховані на її території. У другій половині XVIII століття церква була повторно реконструйована.[6]
Спорт та відпочинок[ред. | ред. код]
У 1948 тут були вперше проведені перегони на каяках. Дамба, споруджена для гідроелектростанції, уможливлює контролювання рівня води. У 1955 та 1991 були проведені чемпіонати світу; проводяться також щорічні національні та інтернаціональні змагання.[2][9]
Видатні особи[ред. | ред. код]
- Павла Брунчко (нар. 1921) — акторка[2]
- Міха Новак (1899—1941) — партизан[2]
- Якоб Прешерен (1777—1837) — дядько поета Франце Прешерена[2]
- Йоже Шилк (нар. 1922) — експерт з сільського господарства[2]
- Іван Томшич (1902—1976) — юрист[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Leksikon občin kraljestev in dežel zastopanih v državnem zboru, vol. 6: Kranjsko. 1906. Vienna: C. Kr. Dvorna in Državna Tiskarna, pp. 114–115.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Savnik, Roman, ed. 1971. Krajevni leksikon Slovenije, vol. 2. Ljubljana: Državna založba Slovenije, с. 387
- ↑ Ljubljana municipal site. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ Snoj, Marko (2009). Etimološki slovar slovenskih zemljepisnih imen. Ljubljana: Modrijan. с. 422—423.
- ↑ а б в г Krajevni leksikon Dravske Banovine. 1937. Ljubljana: Zveza za tujski promet za Slovenijo, p. 358.
- ↑ а б Četrtna škupnost Šmarna Gora: Zgodovina. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ Tamara Griesser Pečar (2008). The Roman Catholic Church in Slovenia under Three Totalitarian Regimes. У Jambrek, Peter (ред.). Crimes Committed by Totalitarian Regimes (PDF). Brussels: Slovenian Presidency of the Council of the European Union. с. 80. Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Prinčič. Jože. Povojne nacionalizacije v Sloveniji: 1945-1963. Novo Mesto: Tiskarna Novo Mesto, p. 75.
- ↑ а б в г д Pak, Mirko. 1999. "Tacen." Enciklopedija Slovenije, vol. 13, p. 181. Ljubljana: Mladinska knjiga.
- ↑ Statistical Office of the Republic of Slovenia: Ljubljana. Архів оригіналу за 7 червня 2011. Процитовано 4 квітня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тацен- Сайт Геопедія [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.]
