Театр Романа Віктюка
| Театр Романа Віктюка рос. Театр Романа Виктюка | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
|
55°47′28″ пн. ш. 37°41′14″ сх. д. / 55.79130000002777479° пн. ш. 37.68730000002777558° сх. д.Координати: 55°47′28″ пн. ш. 37°41′14″ сх. д. / 55.79130000002777479° пн. ш. 37.68730000002777558° сх. д. | ||||
| Країна |
 Росія | |||
| Місто | ||||
| Адреса |
вул. Строминка, 6 | |||
| Підпорядкування | Департамент культури Москви | |||
| Власник | державна власність | |||
| Тип | драматичний | |||
| Відкрито | 1996 | |||
| Керівництво |
директор Валерій Райков художній керівник Роман Віктюк | |||
| teatrviktuka.ru | ||||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
 | ||||
|
| ||||
Театр Романа Віктюка (рос. Театр Романа Виктюка) — російський драматичний театр, розташований у Москві. Авторський театр російського режисера українського походження Романа Віктюка, який був його засновником, головним режисером і художнім керівником.
У 1996 році театр отримав статус державного і власну будівлю на вулиці Строминка — побудована в 1929 році за проєктом Костянтина Мельникова будівля колишнього Будинку культури імені І. В. Русакова, що стала однією з найбільш відомих пам'яток архітектури радянського авангарду. Однак тривалий час вистави театру йшли на різних московських майданчиках, оскільки будівля потребувала капітальної реставрації, яка почалася тільки в кінці 2012 року[1][2].
21 травня 2012 року директором Театру Романа Віктюка була призначена актриса театру і кіно Ірина Апексимова[3]. Пропрацювавши в театрі майже три роки, вона 9 квітня 2015 року пішла з посади його директора, заявивши, що має намір зосередитися на роботі в Театрі на Таганці, директором якого вона стала 6 березня 2015 року[4]. Новим директором Театру Романа Віктюка був призначений Валерій Райков[5].
25 березня 2015 року мер Москви Сергій Собянін разом з Романом Віктюком побував в будівлі театру, де завершилася реставрація. Там Роман Віктюк повідомив, що працювати на власній сцені театр почне у вересні, а для прем'єрного показу планується трагедія «Федра» Марини Цвєтаєвої[2][6].
Трупа театру[ред. | ред. код]
|
|
|
Вистави[ред. | ред. код]
- 1988 — «Покоївки» Жана Жене
- жовтень 1997 — «Путани» Ніно Манфреді
- 28 квітня 1998 — «Саломея» Оскара Вайлда
- 25 жовтня 2001 — «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова
- 1 січня 2004 — «Нетутешній сад. Рудольф Нурієв», за п'єсою Азата Абдулліна
- 20 червня 2005 — «Останнє кохання Дон Жуана» Еріка Шмітта
- 28 жовтня 2006 — «Покоївки» (театральний ритуал), за п'єсою Жана Жене
- 5 травня 2007 — «Кіт у чоботях» Михайла Кузміна (казка у стилі реп)
- 15 червня 2009 — «R&J. Ромео і Джульєтта», за мотивами п'єси Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»[7]
- 16 листопада 2009 — «Фердинандо» Аннібалле Ручелло[8]
- 28 жовтня 2010 — «Король-Арлекін» Рудольфа Лотара
- 28 жовтня 2011 — «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера
- 28 жовтня 2012 — «Маскарад Маркіза де Сада» (театральна фантазія) Андрія Максимова
- 28 жовтня 2013 — «Незрівнянна!» Пітера Квілтера
- 27 жовтня 2014 — «На початку і в кінці часів» Павло Арьє
- 2015 — «Федра» (містерія духу) Марини Цвєтаєвої
- 26 липня 2016 — «Венеційка» (комедія масок) за п'єсою невідомого автора XVI століття
- 28 жовтня 2016 — «І раптом минулого літа» Теннессі Вільямс
- 29 листопада 2017 — «Мандельштам» Дона Нігро
- 21 вересня 2018 — «Коханням не жартують» Альфреда Де Мюссе
- 1 березня 2019 — «Дрібний біс» Федора Сологуба.
Архівні вистави[ред. | ред. код]
- «Антоніо фон Ельба» Ренато Майнарді
- «Вісім люблячих жінок» за мотивами п'єси Робера Томи та фильму Франсуа Озона
- «Давай займемося сексом» Валентина Красногорова
- «Двоє на гойдалках» Вільяма Гібсона
- «Механічний апельсин» за романом Ентоні Берджеса[9]
- «Запах легкої засмаги» Данила Гурьянова
- «Коза, або Сільвія — хто ж вона?» Едварда Олбі
- «Лоліта», п'єса Едварда Олбі за (за романом Володимира Набокова)
- «Кохання з придурком» Витторіо Франческі
- «М. Баттерфляй», за п'єсою Девіда Вона
- «Маленькі подружні ігри» Габріелі Запольської
- «Маскарад Маркіза де Сада»
- «Мою дружину звуть Моріс» Раффі Шарта
- «Незбагненна жінка, яка живе у нас» Ханоха Левіна
- «Осінні скрипки» Іллі Сургучова
- «Пробудження весни» Франка Ведекінда
- «Сергій і Айседора» за віршами та біографічними матеріалами Сергія Єсеніна та книгою Ісідори Дункан «Моє життя»
- «Філософія в будуарі» Маркіза де Сада
- «Чайка» Антона Чехова; постановка Павла Карташева[10]
- «Едіт Піаф» Ксенії Драгунської
- «Тінь Ліра» Вільяма Шекспіра.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Театр Романа Виктюка. Сайт Cult.mos.ru. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ а б Анна Попова (26.03.2015). Открытие Театра Романа Виктюка. Сайт Cult.mos.ru. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ Назначен новый директор «Театра Романа Виктюка». Lenta.ru. 21.02.2012. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ Ирина Апексимова оставляет пост директора театра Романа Виктюка. Интерфакс. 10.04.2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 квітня 2015.
- ↑ Директором Театра Виктюка назначен экс-директор "Современника" Райков. РИА Новости. Архів оригіналу за 22 жовтня 2015. Процитовано 19 травня 2020.
- ↑ Виолетта Денисенкова. . Сергей Собянин открыл после ремонта Театр Виктюка : [арх. 3 квітня 2015] // Восточный округ. — 2015. — № 10 (99) за 27 марта. — С. 1—2.
- ↑ R&J: Ромео и Джульетта. Сайт Teatrviktuka.ru. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ Фердинандо. Сайт Teatrviktuka.ru. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ Заводной апельсин (Театр Романа Виктюка. Рецензии на спектакль). Сайт «Театральный смотритель». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
- ↑ Пьеса «Чайка». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 травня 2010.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт [Архівовано 28 грудня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)