Театр одного актора «Крик»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Дніпровський академічний український театр одного актора «Крик»
логотип театру
логотип театру

48°27′45″ пн. ш. 35°02′48″ сх. д. / 48.46250° пн. ш. 35.04667° сх. д. / 48.46250; 35.04667Координати: 48°27′45″ пн. ш. 35°02′48″ сх. д. / 48.46250° пн. ш. 35.04667° сх. д. / 48.46250; 35.04667
Країна Україна Україна
Місто
Адреса
Місткість понад 150 глядачів
Тип монотеатр
Статус Академічний театр
Засновник Мельник Михайло Васильович
Відкрито 1989
Керівництво Михайло Мельник (художній керівник, актор і режисер)
theater-krik.com

Театр одного актора «Крик» у Вікісховищі?

Театр одного актора «Крик» — український академічний театр у місті Дніпрі[1]. Єдиний, щонайменше в Україні і в Європі[2], повноцінний театр, у якому актор є і режисером вистав, і сценаристом, і сценографом, і художником, і музичним редактором, і гримером, і костюмером — це засновник театру народний артист України Михайло Мельник. У листопаді 2012 року наказом Міністерства культури України театру надано статус академічного[3].

Історія[ред.ред. код]

Дніпропетровський театр-студія «Крик», як комунальний заклад культури, був зареєстрований рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська 6 липня 1990 року (Рішення райради № 293 від 06.07.1990), але до цього театр вже активно працював щонайменше рік — зі спектаклями «Гайдамаки» і «Пропащі» «Крик» виступав не тільки в Україні[4].

Перші роки[ред.ред. код]

Предтечею Театру одного актора стала театр-студія «Крик», яку створив Михайло Васильович Мельник у Дніпропетровському монтажному технікумі у 1987 році, і вистави якої з часом стали дуже популярними серед містян. У 1989 році театру-студії надали приміщення у колишньому музеї комсомольської слави імені Олександра Матросова на Жовтневій площі (нині Соборна). Через відсутність коштів Михайлу Мельнику довелося самотужки облаштовувати його під театр, власноруч робити лави для глядачів, лаштунки, освітлювальне та звукове обладнання[4].

Розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 4 травня 1993 року № 471р театр-студія отримала сучасну назву — був зареєстрований Український театр одного актора «Крик» (Реєстраційний № 5498 від 04.05.1993). «Крик» — це єдиний в Україні випадок театру, коли режисер є і актором, і сценаристом, і музичним редактором, і художником та костюмером одночасно[2]. Вистави «Крику» набули широкої популярності. Попри свою компактність, на гастролі «Крик» виїжджає не часто[5].

Першими виставами театру стали «Гайдамаки» за однойменною поемою Тараса Шевченка і «Пропащі» за мотивами творів Остапа Вишні, які Михайло Мельник поставив ще на малій сцені Українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Невдовзі, у 1991 році, до них додалася «Кара» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Цікаво, що на «Гайдамаків» не пускали школярів, бо Мельник вважав постанову спектаклем для дорослих, а не для дітей, через що частенько не знаходив порозуміння з керівництвом шкіл. «Кара» користувалася величезною популярністю серед глядачів, проте виявилася надто небезпечною для актора.

Одного разу під час вистави на нього впав реквізит, Михайло Васильович сильно пошкодив спину. Після цього він вирішив зняти спектакль. 1993 року Мельник поставив «Лоліту» Набокова. Цю п'єсу він грав шістнадцять років, але потім несподівано зняв з репертуару. Як пояснював сам митець, він почав комплексувати перед своєю донькою і вирішив поміняти п'єсу[6].

Монотеатр у Будинку архітектора[ред.ред. код]

У 1994 році Мельнику присвоєно звання Заслужений артист України. А в 1996 він став першим лауреатом Премії імені Леся Курбаса, лауреатом і володарем Гран-прі театрального фестивалю-конкурсу на вищу театральну нагороду Придніпров'я «Січеславна-1996». У тому ж році «Крик» переїхав до нового приміщення — у Будинок архітектора, де театр функціонує й досі. Втретє довелося обладнувати сцену, перебудовувати залу, майструвати розсувні двері, облаштовувати гримерну, майстерню тощо. У новій залі Мельник порадував своїх шанувальників виставами «Парфумер» за романом Патріка Зюскінда (1995), «Ворота до Раю» за однойменною повістю Єжи Анджеєвського (1998) та «Україншка охота» за творами Остапа Вишні (1999).

Публіка на виставі «Крику» в Будинку архітектора

«Ворота до Раю» — драма, історія про хрестовий похід дітей, які були приречені на вірну загибель. «Україншка охота» — комедія, повна імпровізації. Актор бавився як хотів: наливав глядачам горілку, пригощав варениками, які перед спектаклем готувала його дружина…[6]

Цікава історія і спектаклю за «Парфумера» Зюскінда. Постановка «Крику» — єдина п'єса «Парфумера» у світі: автор роману на певному етапі заборонив ставити або екранізувати свої твори. Тож за кілька років на виставу приїхали представники Інституту Ґете, які хотіли захищати авторські права на роман. Як згадував Михайло Васильович, після спектаклю гості були під таким враженням, що не могли нічого сказати, проте згодом попросили прибрати п'єсу, бо вона порушувала авторське право. Актор тоді заявив, що це остання постановка і дотримався обіцянки — спектакль було знято з репертуару[6].

Однією з найвдаліших вистав театру стала постановка «Гріх» за мотивами творів класика української літератури Михайла Коцюбинського «Intermezzo» і «Що записано в книгу життя» (прем'єра 2004 року) — у 2007-му за постановку «Гріха» Михайло Мельник був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка — найвищої в Україні творчої відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Історія сина, який відправив власну матір на смерть, не може залишити байдужим нікого, а потойбічний «голос матері», — творча знахідка Мельника-режисера, — змушує здригнутися навіть самих холоднокровних глядачів. Майстер запропонував сучасну версію класичних творів, перенісши сюжет Коцюбинського в обставини нашого життя: герой нагадує бомжа, який потопає в бруді. Сцена схожа на двір з невивезеним сміттям. Чорний простір сцени заповнений газетним папером та целофановими пакетами, що не тільки ілюструють дійсність, але й символізують забрудненість наших душ[7].

Актор і глядачі. Вистава «Дикий» за мотивами повісті Цвейга «Амок»

Неодноразово театр у своїх постановках звертається до сучасної європейської прози. Для україномовного театру «Крик» було і залишається принциповим переконати глядачів російськомовного Дніпра, що українською мовою можна грати будь-який європейський інтелектуальний твір. Поступове розширення репертуару театру від національної тематики до конкретних загальнолюдських проблем абсолютно закономірне. Головне, що «Крик» завжди залишається вірним українським принципам духовності.

Новіші драматичні вистави театру — «Мутація» (2007) за мотивами творів Федора Достоєвського, «Табу» (2009) за повістю «Крейцерова соната» Льва Толстого, «Непізнані» (2013) і «Дикий» (2017) за творами Стефана Цвейга «Лист незнайомої» і «Амок». Усі вистави пронизані глибоким філософським, духовним осмисленням сучасності та майбутнього людства. У кожній виставі піднімаються як загальнолюдські питання, так і проблематика окремої людини; у постановках резонує тема України, її больових точок. Вистави Мельника викликають у глядачів нерідко шоковий стан і навіть катарсис. Дуже часто гості театру плачуть від пережитих під час виступів емоцій[8]. На жаль, вистава «Мутація» була знята з показу — специфіка театру одного актора не дозволяє грати більше п'яти вистав одночасно. «Я не маю можливості тримати в репертуарі вісім-десять різних вистав», — каже Мельник[6].

Окремо за жанром у репертуарі театру стоїть лірична музична вистава-контакт «Сонце в очах твоїх…» (2010). На спектаклі глядачі стають учасниками театрального дійства, влаштовують свій перформанс — зі сцени зізнаються в коханні, роблять справжні пропозиції руки та серця. А актор радує шанувальників своїм хобі — грою на саксофоні[9]. «„Сонце в твоїх очах“ я рекомендую усім закоханим. Після вистави хочеться схопити на руки любу і мчати до загсу. До слова, саме на виставі вже 13 хлопців зробили пропозицію своїм коханим», — посміхається Мельник[6].

Притягальною силою театру для його шанувальників стали творчі зустрічі Михайла Мельника з молодими поетами, письменниками, студентською молоддю та місцевими журналістами.

Репертуар[ред.ред. код]

За час існування театру, у ньому поставлені чотирнадцять вистав. Станом на 2017 рік у репертуарі театру представлені п'ять моноспектаклів.

Рік прем'єри Вистава Сценарій Рік закінчення показу
2017 «Дикий» За мотивами повісті Стефана Цвейга «Амок»
2013 «Непізнані» За мотивами новели Стефана Цвейга «Лист незнайомої» (сучасна версія)
2010 «Сонце в очах твоїх…» Лірична музична вистава-контакт
2009 «Табу» За повістю Льва Толстого «Крейцерова соната» (сучасна версія)
2007 «Мутація» За мотивами творів Федора Достоєвського (сучасна версія) 2015
2004 «Гріх» За мотивами творів Михайла Коцюбинського (сучасна версія)
2002 «Mollis» За повістю Федора Достоєвського «Покірлива» 2013
1999 «Україншка охота» За мотивами творів Остапа Вишні 2002
1998 «Ворота до Раю» За однойменною повістю Єжи Анджеєвського 2003
1995 «Парфумер» За романом Патріка Зюскінда 2006
1993 «Лоліта» За однойменним романом Володимира Набокова 2009
1991 «Кара» За повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба» 1997
1989 «Пропащі» За мотивами творів Остапа Вишні 1991
1989 «Гайдамаки» За однойменною поемою Тараса Шевченка 1993

Приміщення, театральна зала[ред.ред. код]

Театр «квартирує» в приміщенні Дніпровського Будинку архітектора
На виставі «Гріх» на сцені в Будинку архітектора

З 1996 року Академічний український театр одного актора «Крик» орендує приміщення на першому поверсі Будинку архітектора Дніпра на вулиці Михайла Грушевського (колишня Карла Лібкнехта), 1.

Будинок архітектора є одним з найбільших виставкових центрів Дніпра. На території, де зараз він розташований, колись знаходився Нижньо-Троїцький ринок, а на місці ж сучасного Будинку архітектора проходив Перший мануфактурний ряд. В наші дні на базі Будинку архітектора, крім театру, проводяться художні та інші тематичні виставки, мистецькі урочистості. Часті тут і різноманітні концерти та презентації.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 42/22 від 31.10.2007 заклад культури отримав найменування Комунальний заклад культури «Дніпропетровський міський український театр одного актора „Крик“».

Сцена має площу 48 м². Зала театру також невелика, розрахована на 150 стаціонарних сидячих місць. Але глядачів завжди більше — шанувальники театру можуть дивитись вистави сидячи на сходинках (особливо це подобається молоді), на приставних стільцях і навіть стоячи. Ще однією родзинкою «Крику» є те, що квитки на вистави продаються без вказання місць — будь-який глядач може обрати місце в залі, яке йому до вподоби[4]. Вистави театру — щочетверга, щосуботи та щонеділі. Початок о 18.00.

Квитки до театру завжди продавались за доступними цінами, не зважаючи на надзвичайну популярність театру і обмежений простір глядацької зали. Тож квитки розкуповуються поціновувачами творчості Михайла Мельника за місяць-два. Ціна квитків на вистави 70 грн., студентам — 50. Каса театру працює з 10.00 до 18.00 усі дні крім понеділка та вівторка. Через Інтернет квитки не розповсюджуються[10].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дніпровський академічний український театр одного актора «Крик» Дніпровської міської ради. Сайт Дніпровської міської ради. 05.05.2017. Архів оригіналу за 2017-12-11. Процитовано 2017-12-11. 
  2. а б Театру «Крик» виповнюється 20 років. Дніпропетровський міський сайт gorod.dp.ua. 18.12.2009. Архів оригіналу за 2017-12-11. Процитовано 2017-12-11. 
  3. Театр одного актора отримав звання академічного. 9 канал. 15.11.2012. Архів оригіналу за 2017-12-11. Процитовано 2017-12-11. 
  4. а б в Ірина Солодченко. «Крик» визнання одного актора // Киевский ТелеграфЪ. — 2007. — № 6-12 квітня. Архівовано з джерела 11 грудня 2017. Процитовано 2017-12-11. (рос.)
  5. Мельник Михайло Васильович. Сайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 2017-12-11. Процитовано 2017-12-11. 
  6. а б в г д Ольга Фоменко. Дніпропетровський «Крик», який чути 25 років // газета «Горожанин». — 11.01.2015. Архівовано з джерела 11 грудня 2017. Процитовано 2017-12-11. (рос.)
  7. Ассоль Овсянникова. «Грішний» Мельник // День. — 2007, 14 березня. — № 43, (2007). Архівовано з джерела 11 грудня 2017. Процитовано 2017-12-11.
  8. Анна Заікіна. «Крик» одного актора // Киевский ТелеграфЪ. — 21.05.2017. Процитовано 2017-12-11. (рос.)
  9. Ольга Боглевська. «Я не можу грати голодну людину, будучи ситим. Треба все робити чесно» // 2000. — 2013, 1 лютого. — № 5 (640). Архівовано з джерела 11 грудня 2017. Процитовано 2017-12-11. (рос.)
  10. Театр «Крик». Контакти. theater-krik.com. Архів оригіналу за 2017-12-11. Процитовано 2017-12-11. 

Джерела[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Відеоверсії окремих вистав театру // Офіційний сайт Театру одного актора «Крик»
  • Ганна Гронська. «Крик». Театр одного актора // Театри Дніпропетровщини: Енциклопедія / Під заг. ред. Т. Шпаковської. — Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2003. — С. 335–351.
  • Валентина Галацька, Микола Мироненко. «Крик» Михайла Мельника // Театрознавчий журнал «Просценіум». — 2005. — № 11-12. — С. 49-50. Архівовано з джерела 11 грудня 2017. Процитовано 2017-12-11.
  • Ваш «Крик». До 15-річчя Дніпропетровського українського театру одного актора «Крик». — Дніпропетровськ, 2005. — 120 с.

Посилання[ред.ред. код]