Театр інків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Театр інків — вид сценічного мистецтва, що існувало в інків за часи існування держави Тауантінсую. Процес його розвитку відомий частково. В силу історичних обставин збереглося досить мало зразків театральної традиції інків.

Розвиток[ред. | ред. код]

Становлення театру в інків відбулося з розвитком синкретичних жанрів «уайно», «ка-шуа», «самакуіка», в яких об'єднувалася поезія, музика і танок. Вони й досі існують серед індіанських народів Перу та Болівії як самостійні жанри. Разом з тим вони стали поєднуватися з творами декламаційного жанру — арануай (аранвай) і уанка. Згодом останні перетворилися на форми театрального мистецтва інків. Невідомо, чи були вони запозичені інками у підкорених народів, є надбанням культур Тіауанако або Уарі, чи є власне інкським здобутком.

Поетичні твори інків створювалася співаками-амаута та арауікі, які на основі танцювальної пантоміми та міфолого-історичних оповідок створили класичний інкський театр.

Жанри[ред. | ред. код]

Арануай нагадує жанр байки, але мораль як така не формулюється, а лише мається на увазі. Живі і веселі арануай виконувалися під час колективних сільськогосподарських, а також громадських робіт, для вояків під час важких походів. Проте спроби ототожнювати цей жанр з європейською комедією не надто ґрунтовні. Зразками арануай є п'єси «Уткха-Павкар» та «Сурімана»

Протилежністю гумористично-глузливого арануайя була елегійна уанка, що мала коріння в такому творі як «плач». Деякі уанки відображали конкретні історичні події, зокрема, життя і подвиги Сапа Інків, великих вождів і військовиків. З огляду на історичний та героїчний зміст уанка отримала свою назву після підкорення народу уанка. За однією гіпотезою, форму було запозичено у цього народу, а потім вдосконалено, за іншою — перша п'єса була присвячена перемозі військ Інки над уанка. Деякі літературознавці обережно і умовно співвідносять уанка з європейською трагедією. Єдиною відомою уанкою інків є «Апу-Ольянтай».

Існує також уанка про завоювання імперії інків іспанцями, яка відома в різних варіантах під різними назвами — «Смерть Атауальпи», «Битва інків», «Іспанське загарбання». Вона не є класичною п'єсою інкського театру, створена на суміші кечуа та іспанського вже після знищення інкської імперії. До тепер щорічно розігрується в болівійському місті Оруро під час карнавалу.

В тексти часто вставлялися поеми-«араві»: в «Апу-Ольянтай» їх 3, в «Уткха-Павкар» — 1. В араві помітно метафоричне дублювання сюжету п'єси.

Сцена та виступи[ред. | ред. код]

В описах хроністів містяться відомості про постановках різних п'єс, які гралися по кілька на день. Ймовірно на кшталт Стародавньої Греції, де гралися комедії та трагедії в певній кількісній відповідності. Хроніст Ніколас де Мартінес Арсанс-і-Вега приводить перелік спектаклів, що ставилися в Потосі у 1555 році: перший з них відтворював історію походження Інків, сходження на престол першого Інки Манко Капака, завоювання ним десяти провінцій, сцени Свята Сонця (Інті Раймі). Другий спектакль присвячувався подвигам Інки Уайна Капака. Трагедія Уаскара і його близьких, які стали жертвами жорстокості Атауальпи, була змістом третього спектаклю. Четвертий спектакль відбивав актуальні для того часу події — вторгнення іспанців і загибель «імперії» інків. Про зміст інших чотирьох вистав хроніст не повідомив.

Уанка представлялися на майданчику округлої форми (малкі), ззаду відгородженій штучним лісом. Актори знаходилися в середині цього майданчика. Зазвичай складалися з 4-5 дій, які могли відбуватися у декілька місцях та з часовим проміжком.

Поєднання трагізму з комізмом в текстах було характерним для інкського театру явищем, зокрема серед персонажів п'єс були блазні-«канічу». П'єси зазвичай ставилися з музикою. Актори також часто використовували маски, також актори одягалися у відповідний одяг. Про їх різновидів замало інформації. Акторами могли бути як чоловіки, так і жінки. Рівень професійності акторів невідомий.

В інків існувала заборона на представлення осіб, які продовжують своє існування, як персонажів театральних вистав. Вчені розходяться щодо причин цього: за однією гіпотезою — або внесення живої особи до вистави тягне живого в світ покійних, або створює ситуацію роздвоєння особистості.

Виступи відбувалися в залежності від змісту: більш розважливі, побутові — під час різних сільськогосподарських свят, більш піднесені, зазвичай уанка — перед військовими походами, на релігійні свята, церемонії сходження на трон Сапа Інки.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Майя, ацтеки та інки. Серія «Дзеркало цивілізацій». К.: Ранок. 2004. 88 с.
  • Драмы и трагедии древних инков. Перевод Ю. А. Зубрицкого. М., 1999. ISBN 5-89737-037-0 (рос.)