Тедді-бої

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зовнішній вигляд Teddy Boys 1980-х років, яке носив Стівен Сміт[en], басист «Levi and the Rockats»

Тедді-бої (від англ. Teddy — іграшковий, англ. boy — хлопчик, юнак, підліток чоловічої статі) (англ. Teddy Boys) — молодіжна субкультура, що існувала в 19541958 роках у Великій Британії[1] і кілька разів переживала відродження в 1970-ті і 1990-ті.

У межах післявоєнного СРСР у них були наслідувачі, яких називали «стилягами».

Історія[ред. | ред. код]

Термін «тедді-бої» з'явився в 1953 році для позначення молодих людей з робітничого класу, які прагнули наслідувати способи життя «золотої молоді»[2] і одягатися за модою епохи Едуарда VII (звідси — «Тедді»).

Типовий вигляд тедді-боя включав «штани-дудочки», сюртук з подвійним коміром, краватка-метелик у стилі вестернів. Тедді-бої відрізнялися агресивною поведінкою, багато хто з них входили до місцевих хуліганських угруповань[1]. У музиці спочатку переваги віддавалися американському блюзу, кантрі і свінгу, пізніше рок-н-ролу і скіфлу, який увібрав у себе стиль тедді-боїв.

До початку 60-х років субкультура тедді-боїв стала зникати, на заміну їм прийшли моди[3]. Однак в середині 70-х років в Великій Британії субкультура тедді-боїв відродилася[4]: з'явилися музичні колективи, які грали рокабілі (як то Crazy Cavan and the Rhythm Rockers), а в Лондоні існував відомий магазин «Too Fast To Live, Too Young To Die», що належить Вів'єн Вествуд і Малкольм Макларену. Це було останнім відродженням стилю, незважаючи на спроби його культивувати на початку 90-х років серед шанувальників бритпопу.

Тедді-гьорл[ред. | ред. код]

«Тедді-гьорл» (англ. Teddy Girls)[5] носили драпіровані куртки, спідниці олівцем, довгі джгутики, джинси, плоскі туфлі, спеціальні куртки з оксамитовими комірами, солом'яні капелюхи, камеї брошки, еспадрільї, капелюхи кулі та довгі елегантні сумки зчеплення. Пізніше вони прийняли з американської моди штанів toreador, об'ємні спідниці кола, і зачіски у вигляді кінського хвоста[6].

Вибір одягу Teddy Girls не був призначений виключно для естетичного ефекту; ці дівчата колективно відхиляли післявоєнну економію. Вони були молодими робітничими жінками з бідних районів Лондона. Як правило, вони залишали школу в 14—15 років і працювали на фабриках або в офісах[7]. Teddy Girls витрачали більшу частину свого вільного часу на купівлю або виготовлення одягу різних торгових марок. Це був головоломний, вибагливий стиль з будинків моди, який запускав лінії одягу високої моди, нагадуючи епоху Едуарда VII.

У 2009 році фотосесія Ліз Хем[en] під назвою Teddy Girls була опублікована компанією Oyster[8], а потім у «Monthly Australia» в 2010 році[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Robert, J. «The Teddy boy as scapegoat.» Doshisha Studies in Language and Culture 1.2 (1998): 263—291.
  2. Джон Кінг, «Людський панк» Human Punk, 2000
  3. Melissa M. Casburn, A Concise History of the British Mod Movement
  4. Greased Quiffs and Flick Knives: Growing Up Teddy Boy in 1970s England // «VICE»
  5. Teddy Girls. Subculture List. 2013. 
  6. The Forgotten 1950s Girl Gang. Messynessychic.com. 10 лютого 2013. «These are one of just a few known collections of documented photographs of the first British female youth culture ever to exist. In 1955, Ken Russell[en], then a freelance photographer, was introduced to Josie Buchan, a Teddy Girl who introduced him to some of her friends. Russell photographed them and one other group in Notting Hill. After his photographs were published in a small magazine in 1955, Russell's photographs remained unseen for over half a century. He became a successful film director in the meantime. In 2005, his archive was rediscovered, and so were the Teddy Girls.» 
  7. Bombsite Boudiccas – History of the London Teddy Girls. The Edwardian Teddy Boy. 
  8. Tzenkova, Ani. Teddy Girls for Oyster Mag by Liz Ham. trendland.com. 
  9. Art Monthly Australia in 2010 // «Monthly Australia»

Посилання[ред. | ред. код]