Телебачення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Телебачення в Україні, як професійне мовлення, з'явилося в 1951 році.

Історія українського телефачення після відновлення незалежності України у 1991 році - це переважно історія про боротьбу за українську мову в ефірі, про те, як спочатку у 1990-их українське телебачення починало як українськомовне телебачення, однак у 2000-их на українському телебаченні ставало менше україномовного контенту, й лише наприкінці 2010-их після впровадження мовних квот на українськомовний телепродукт відбулося поступове повернення в ефір української мови й було створено перші українські серіали.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Радянська доба[ред. | ред. код]

Вінницька державна телерадіокомпанія

Першу офіційну спробу прямого ефіру в УРСР здійснено 1 лютого 1939 року. Зйомка відбувалася в маленькій київській студії. Тривалість трансляції становила 40 хвилин, у ході неї було передано портретне зображення Григорія Орджонікідзе.

Через Другу світову війну друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951. Київський телецентр випустив в ефір фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада, був трансльований радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ї річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показано концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося в 1956. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося в прямому ефірі, потім почали використовувати відеозапис.

У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.

7 травня 1951, за пів року до виходу в ефір київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, в 1954 р. в Харкові побудований професійний телецентр.

З другої половини 1940-х по 1954 рік у СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), аудиторія телеглядачів не була великою.

20 січня 1965 р. з'явився перший регулярний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, сьогодні — UA: Перший). В 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.

У грудні 1989 р. ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в етер вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день прийнято вважати днем ​​народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоб залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».

Доба незалежності[ред. | ред. код]

Політична програма на ICTV.

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері»[2].

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за результатами якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того моменту не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до моменту оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на етерні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив концепцію, став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від своїх місць у регіональному мультиплексі, на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу[3].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було відключено на території Кіровоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата відключення аналогового телемовлення на решті території України визначена як 31.08.2018[4].

З 01.09.2018 р. для телеглядачів України доступними залишаться наступні канали телемовлення:

Власники телеканалів[ред. | ред. код]

Українські[ред. | ред. код]

1+1 media (Ігор Коломойський)[ред. | ред. код]

  1. 1+1
  2. 2+2
  3. ТЕТ
  4. ПлюсПлюс (СіТі)
  5. Бігуді (Real TV Estate)
  6. УНІАН ТБ
  7. 1+1 International

StarLightMedia (Віктор Пінчук та Олена Пінчук)[ред. | ред. код]

Детальніше StarLightMedia
Перші особи StarLightMedia  Володимир Бородянський, Олена Пінчук, Олександр Богуцький і Володимир Локотко  у студії Нового канала. Жовтень 2012. Фото Юрій Балан/Forbes

11 листопада 2009 р. Віктор Пінчук заснував групу компаній під назвою StarLightMedia. У медіагрупу StarLightMedia входять сім телеканалів, три з яких є лідерами зі всіх цільових аудиторій:

  1. ICTV
  2. ICTV Ukraine
  3. СТБ
  4. Новий канал
  5. ОЦЕ ТБ
  6. М1
  7. М2

Телевізійна частка групи в 2012 р. склала 34 % (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine).

У першій половині 2013 StarLightMedia лідирувала з телеперегляду за основними глядацькими аудиторіями, з показниками 30,3 % частки (за аудиторією віком 14—49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine) порівняно з: Inter Media Group — 19,8 %, 1+1 Media — 16,0 %, Медіа Група Україна — 10,3 %. Ті ж дані по групі 18-54 становлять 28,3 %, 20,8 %, 15,6 % і 10,7 % відповідно.

Медіа Група Україна (Рінат Ахметов)[ред. | ред. код]

  1. Україна
  2. Україна 24 (Ескулап TV)
  3. Футбол 1
  4. Футбол 2
  5. Футбол 3
  6. НЛО TV
  7. Індиго TV (Кіноточка)

Партія «Європейська Солідарність» (Петро Порошенко та Микола Княжицький)[ред. | ред. код]

  1. 5 канал
  2. Прямий (Тоніс)
  3. Еспресо TV (Goldberry)

Борис Колесніков[ред. | ред. код]

  1. XSPORT (Хокей)

Суспільне мовлення[ред. | ред. код]

  1. UA:Перший
  2. UA:Культура
  3. Регіональні філії НСТУ

Інше[ред. | ред. код]

  1. НТН
  2. К1
  3. К2
  4. Мега
  5. Zoom (MTV Україна)
  6. Піксель (Enter-music)
  7. Enter-фільм

Проросійські[ред. | ред. код]

Партія «Опозиційна платформа — За життя» (Сергій Льовочкін та Вадим Столар)[ред. | ред. код]

  1. Інтер
  2. Типовий Київ
  3. Live
  4. Odesa.live

Партії «Опозиційний блок» та «Наші» (Євгеній Мураєв)[ред. | ред. код]

  1. НАШ

Категорії[ред. | ред. код]

Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії:

  1. 0+, без вікових обмежень (цілодобово)
  2. 12+ і 16+, перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють) (цілодобово)
  3. 18+, перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами (22:00—06:00)

Критика[ред. | ред. код]

Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у етері великої кількості контенту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на 10-ти провідних українських телеканалах («1+1», «Україна», «СТБ», «ICTV», «Новий канал», «ТЕТ», «2+2», «НТН» та «К1»; останній з них — проросійський телеканал «Інтер») обсяг російського телепродукту становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.

Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу контенту українських телеканалів. За її даними, суто україномовного контенту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]