Телебачення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Телебачення в Україні, як професійне мовлення з'явилося в 1951.

Історія[ред. | ред. код]

Радянська доба[ред. | ред. код]

Вінницька державна телерадіокомпанія

Перша офіційна спроба прямого ефіру в УРСР здійснилася 1 лютого 1939. Зйомка відбувалася в маленькій київській студії. Тривалість трансляції тривала 40 хвилин, під час якої був показаний портрет Григорія Орджонікідзе .

Через Другу світову війну друге народження українського телебачення відбулося 5 листопада 1951. Київський телецентр випустив в ефір фільм «Алітет іде в гори». Наступного дня, 6 листопада був трансльований радянський фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва». 7 листопада показували святкування на честь 34-ої річниці Жовтневої революції. 1 травня 1952 показані концерти українських співаків Київського оперного театру ім. Тараса Шевченка. Відразу після побудови московського і ленінградського телецентрів, в 1953 закінчено будівництво київського телецентру на Хрещатику. Мовлення регулярних програм почалося в 1956. До цього показувалися художні та документальні фільми двічі на день. До середини 1960-х мовлення здійснювалося в прямому ефірі, потім почали використовувати відеозапис.

У 1949 радіоаматори побудували в Харкові перший в країні аматорський телецентр.

7 травня 1951, за півроку до виходу в ефір київського телецентру, почалося мовлення з першого аматорського телецентру. Головний інженер московського телецентру в січні 1951-го зазначив, що досягнута тут чіткість зображення не поступалася столичній. Цей телецентр працював три роки, в 1954 р. в Харкові побудований професійний телецентр.

З другої половини 1940-х по 1954 рік у СРСР працювали три телевізійні центри (у Москві, Ленінграді та Києві), аудиторія телеглядачів не була великою.

20 січня 1965 р. з'явився перший регулярний національний канал під назвою УТ-1 (Українське телебачення-1, сьогодні — UA: Перший). 6 березня 1972 р. в УРСР з'явився другий канал УТ-2, в 1983-му почалося будівництво нового телецентру в Києві.

У грудні 1989 р. ліцензію на мовлення отримав перший приватний канал України «Тоніс». Тоді ж канал почав налагоджувати зв'язки з Держкіно СРСР, Радянським фондом культури та іншими організаціями. 13 жовтня 1990-го в Харкові на «7 каналі» в ефір вийшли програми, підготовлені студією АТВ-1, надалі «Тоніс-Центр». Цей день прийнято вважати днем ​​народження українського недержавного телебачення. До 1992 р. існувало 3 версії каналу — крім Тоніс-Південь в Миколаєві і Тоніс-Центр в Харкові, був створений Тоніс-Ентер в Києві. З плином часу київська версія «Тонісу» перетворилася на самостійний канал ТЕТ, щоб залишитися на київському телебаченні, створена нова версія «Тоніс-Київ».

Доба незалежності[ред. | ред. код]

Політична програма на ICTV.

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері».[1]

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за результатами якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того моменту не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до моменту оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на ефірні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив концепцію, став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від своїх місць у регіональному мультиплексі, на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 13.06.2018 аналогове мовлення було відключено на території Кірвоградської області та м. Києва з 31.07.2018. Дата відключення аналогового телемовлення на решті території України визначена як 31.08.2018[2].

З 01.09.2018 р для телеглядачів України доступними залишаться наступні канали телемовлення:

Власники телеканалів[ред. | ред. код]

Холдинги і його власники, телеканали.[3]

StarLightMedia, Віктор Пінчук[ред. | ред. код]

Детальніше StarLightMedia
Перші особи StarLightMedia  Володимир Бородянський, Олена Пінчук, Олександр Богуцький і Володимир Локотко  у студії Нового канала. Жовтень 2012. Фото Юрій Балан/Forbes

11 листопада 2009 р. Віктор Пінчук заснував групу компаній під назвою StarLightMedia. У медіагрупу StarLightMedia входять шість телеканалів, три з яких є лідерами зі всіх цільових аудиторій:

Телевізійна частка групи в 2012 склала 34 % (за аудиторією 14-49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine).

У першій половині 2013 StarLightMedia лідирувала з телеперегляду за основними глядацькими аудиторіями, з показниками 30,3 % частки (за аудиторією 14-49 міста 50 тис.+, дані GfK Ukraine) порівняно з: Inter Media Group — 19,8 %, 1+1 Media — 16,0 %, Медіа Група Україна — 10,3 %. Ті ж дані по групі 18-54 становлять 28,3 %, 20,8 %, 15,6 % і 10,7 % відповідно.

Inter Media Group, Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін[ред. | ред. код]

  1. Інтер
  2. НТН
  3. К1
  4. К2
  5. Мега
  6. Zoom (MTV Україна)
  7. Піксель (Enter-music)
  8. Enter-фільм
  9. Інтер+

1+1 media, Ігор Коломойський[ред. | ред. код]

  1. 1+1
  2. 2+2
  3. ТЕТ
  4. ПлюсПлюс (СіТі)
  5. Бігуді (Real TV Estate)
  6. УНІАН ТБ
  7. 1+1 International

Медіа Група Україна, Рінат Ахметов[ред. | ред. код]

  1. Україна
  2. НЛО TV
  3. Індиго TV (Кіноточка)
  4. Ескулап-TV
  5. Футбол 1 (Футбол)
  6. Футбол 2 (Футбол+)

Суспільне мовлення[ред. | ред. код]

  1. UA:Перший
  2. UA:Культура
  3. UA:Крим (Перший Ukraine)
  4. UA:Перший Digital (Перший Т2)
  5. Регіональні філії НСТУ

Інші[ред. | ред. код]

  1. 5 канал
  1. Еспресо TV (Goldberry)
  1. XSPORT (Хокей)
  1. Прямий
  • Ангелос Лоізоу
  1. ZIK
  1. 112

Категорії[ред. | ред. код]

Фільми, трансльовані на багатьох українських телеканалах, поділяються на три вікові категорії: I Без позначки Без обмежень (загальнодоступна) Відсутні

II 12+, 16+ Перегляд неповнолітніми глядачами рекомендується разом з батьками (особами, що їх замінюють) або з відома батьків (осіб, що їх замінюють) Відсутні

III 18+ Перегляд рекомендується тільки повнолітніми глядачами 22:00 — 6:00

Критика[ред. | ред. код]

Громадськість критикує українське телебачення, перш за все низку центральних телеканалів, за наявність у ефірі великої кількості контенту російського походження. За підрахунками активістів кампанії «Бойкот російського кіно», у вересні 2014 року на провідних українських телеканалах («Україна», «ICTV», «НТН», «Новий канал», «Інтер», «СТБ», «2+2», «ТЕТ», «К1», «1+1») обсяг російського телепродукту становив у середньому 40 %. У жовтні та грудні активісти зафіксували збільшення обсягів російського контенту на цих телеканалах.

Також активісти піддають обструкції українські телеканали за мовну політику. У жовтні 2014 року активісти оприлюднили статистику мовного складу контенту українських телеканалів. За її даними, суто україномовного контенту — 29 %; суто російськомовного — 39,3 %; російськомовного із українськими субтитрами — 23,5 %; двомовного (українською та російською) — 8,2 %.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]