Телеграфний зв'язок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Телегра́фний зв'язо́к — вид зв'язку, що забезпечує швидке передавання і приймання повідомлень на відстань за допомогою електричних (з початку XIX століття, зокрема з 1830-х років) чи оптичних сигналів[1].

Повідомлення передаються кодовими комбінаціями, які є послідовністю одиничних елементів[2].

Історія[ред. | ред. код]

В 1774 році Лесаж побудував в місті Женева електростатичний телеграф[3].

Російська імперія[ред. | ред. код]

В Російській імперії з 1904 року на телеграфних лініях між містами Петербург та Москва використовувалися апарати Бодо[3].

Україна[ред. | ред. код]

1846 року на Галичині встановлено телеграфний зв'язок Львова з Віднем, 1855-го — між Києвом і Петербургом, згодом між Києвом і Москвою. Розвиток телеграфного зв'язку в Україні (у межах УРСР) видно з таблиці (у дужках для всього СРСР)[4]:

Відправлено телеграм 1913 1928 1940 1960 1970 1975
У млн 9,2 4,5 23,3 36,4 57,6 68,8 (943)
На 100 осіб 2,6 11 58 84 123 140 (174)

Види телеграфу[ред. | ред. код]

Оптичний[ред. | ред. код]

Оптичний телеграф або семафорний телеграф, також телеграф Шаппа — система передачі інформації на далекі відстані за допомогою світлових сигналів. Система була винайдена у 1792 році французьким вченим Клодом Шаппом і набула популярності в кінці 18-го на початку 19-го століття.

Копія оптичного телеграфа Клода Шаппе на Літермонті біля Нальбаха, Німеччина

Електричний[ред. | ред. код]

Електричний телеграф — вид зв'язку, що забезпечує швидке передавання і приймання повідомлень на відстань за допомогою електричних сигналів по дротах.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шемшученко Ю.С. Юридична енциклопедія.Телеграфний зв'язок (uk). Лексика - українські енциклопедії та словники. Процитовано 2021-02-26. 
  2. Кичак,Семенова,Семенов, 23.
  3. а б Женжера С. В. та інші (2015). Історія розвитку електрозв’язку. Невідомі сторінки //Системи обробки інформації. – 2015. – №. 5. – С. 6-10. (uk). Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Процитовано 2021-02-26. 
  4. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]