Телесеріал (аніме)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Телесеріал (англ. Serial, TV) — аніме, що складається з безлічі коротких розділів (серій), призначене для показу телебаченням з певною періодичністю.

Традиції сучасних японських ТБ-серіалів заклав ще Тедзука Осаму, що зібрав все найкраще з американських анімаційних серіалів, що існували на той момент. Зрозуміло, з тих пір індустрія не стояла на місці. Вона активно розвивалася, випробовуючи вплив японських і зарубіжних художніх телесеріалів, а також напрацьовувала власні ходи.

Оскільки японські анімаційні ТБ-серіали — одні з найкращих у світі, то зараз вже аніматори інших країн намагаються рівнятися на творців аніме і запозичувати їх знахідки і рішення.

Створення аніме-серіалу[ред.ред. код]

Створюється ТБ-серіал на підставі концепції, яка або ґрунтується на вже існуючих розробках, літературних творах (манзі) і так далі, або придумується спеціально.

Слід відмітити, що манга є дуже зручним для екранізації матеріалом. По суті вона може стати основою розкадровки серіалу, дизайну персонажів тощо Аніме екранізацію манги можна порівняти до зйомок фільму за п'єсою. Саме тому більшість аніме є екранізаціями манги. Також слід враховувати маркетинговий аспект — оскільки аудиторія в значній мірі перетинається, то популярність манги є до певної міри гарантією успіху для аніме, хоч насправді часто навпаки прихильники манги бувають розчаровані невдалою екранізацією.

Бюджет проекту складається з інвестицій з боку відео- і ТБ-компаній, а також фірм, які торгують супутніми товарами (CD з саундтреками, іграшками, моделями і тощо). Якщо серіал є екранізацією популярної манги або книги, то свій внесок вносять і видавничі концерни. Іноді вони навіть несуть основне фінансове навантаження.

Незалежно від того, чи є створюваний серіал екранізацією або оригінальним твором, його концепція зазвичай переживає серйозні зміни і уточнення при адаптації в аніме-формат.

Найхарактерніший з процесів перетворення «від тексту до аніме» — скорочення другорядних сюжетних ліній і героїв. Розробка аніме-персонажа — справа марудна, тому творці серіалів воліють не «втрачати» героїв і не вбивати їх через декілька хвилин після появи на екрані. Втім, для японських аніматорів постійність персонажів — далеко не такий безумовний фетиш, як для їх американських колег.

Ключові слова для розуміння суті серіальної анімації — «повторення і зміна». Глядач день за днем дивиться серіал не тому, що йому подобається дивитися одне і те ж, але і не тому, що йому подобається дивитися весь час різне. Публіці одночасно цікава і зустріч з вже відомими персонажами, і знайомство з їх новими пригодами. Тому секрет успіху будь-якого серійного проекту — оптимальне співвідношення новизни і повторення.

Аніме серіал «Fullmetal Alchemist» 2003 року складається з 52 серій чи одного року показу

Зазвичай довжина японського серіалу кратна 13: 13, 26, 52, 96 і так далі серій. Річ у тому, що телепроекти зазвичай демонструються по серії в тиждень. Відповідно, 52 серій — це рік показу, 26 — півроку і так далі. Традиційно вважається, що півроку, або ж 26 серій це сезон. Відповідно серіал на 13 серій — півсезонний, а річний це два сезони. Найпоширеніші серіали з 24-26 серій, хоча існують як значно довші, за сотню серій («Inuyasha», «One Piece», «Naruto»), так і коротші («Хеллсінг», «Неспокійні серця»). Якщо сюжет серіалу не втискується в рамки потрібного числа серій, то його доводиться підганяти — робити «обрізання» або вставляти серії-заповнення, що не просувають дію, але заповнюють екранний час. Подібні серії зазвичай оформлюються у вигляді спогадів героїв про минулі події. Втім кратність 13 не є абсолютно жорстким правилом і відхилення в 1-3 серії не рідкість. Однак більші практично не зустрічаються. Рідкісні винятки (наприклад «12 королівств» з їх 45 серіями) це результат незапланованого скорочення довгих серіалів.

Важливу роль у визначенні жанру серіалу грає «слот» — час трансляції. Для зручності глядачів телеканали транслюють аніме-серіали різних жанрів в різний час дня і тижня. Кожен часовий проміжок закріплюється за певним жанром. Наприклад, канал показує сьонен-бойовики в сім годин вечора в понеділок, махо-сьодзьо — з ранку в неділю, а дитячі аніме-комедії — в п'ять годин дня в середу.

Глядачі звикають включати улюблені канали саме в той час, коли показують аніме їх улюблених жанрів. Якщо в цей час (у цей «слот») показуватиметься серіал іншого жанру, то довіра до телеканалу різко впаде. Тому телекомпанії воліють не допускати подібних помилок.

Залежно від наявності вакантних слотів серіалу можуть запропонувати слот, не цілком відповідний його жанру. В цьому випадку серіал доводиться змінювати або навіть повністю переробляти, адаптуючи його до нового жанру.

Структура серіалу[ред.ред. код]

Можна виділити три основні схеми організації серіалу — кільце, лінійна і спіральна.

Кільцева схема[ред.ред. код]

Аніме-серіал «Pokémon» класичний представник кільцевої схеми організації серіалу

У основі кільцевої схеми лежить статична система конфліктів і стосунків головних героїв. Кожна серія починається з тієї же ситуації, що і попередні, і в кінці кожної серії відновлюється статус-кво. Характери персонажів при цьому впродовж серіалу не розвиваються, і тому серії можна дивитися в довільному порядку.

Єдине порушення композиції кільцевого серіалу зазвичай відбувається в експозиції (вступі), яка зводить разом і представляє глядачам головних героїв. Концепція ж залишається незмінною протягом усього серіалу.

У сучасній японській анімації кільцева схема зазвичай застосовується для дитячого аніме. Її класичний представник — популярний серіал «Pokémon»

Головна перевага кільцевої схеми — можливість показувати серіал впродовж дуже довгого часу, не боячись того, що ним не зацікавляться нові глядачі. Такий проект можна починати дивитися з будь-якого місця і при цьому швидко розібратися, хто є хто і що є що.

З іншого боку, кільцевий серіал не дозволяє розвивати головних героїв і істотно просувати сюжет. Тому аніматори проектів для підлітків і дорослих віддають перевагу іншим схемам.

Лінійна схема[ред.ред. код]

Лінійна схема — пряма протилежність кільця. У ній єдина довга історія просто розбивається на фрагменти, які перетворюються в серії. Кожна серія починається з того місця, на якому завершилася попередня. Основна сюжетна увага при цьому приділяється змінам в житті і характерах головних героїв.

Недоліки лінійної схеми — віддзеркалення достоїнств кільцевої схеми. Лінійний серіал необхідно дивитися з першою до останньої серії, тому такий серіал важко зробити великим. На щастя, існує прийом, відомий як «ротація мотивів». Вона часто застосовується в художніх і анімаційних «мильних операх».

Наприклад, серіал починається з сімейного конфлікту. Після декількох серій персонажі розлучаються і починають нове життя з іншими партнерами. Мотив «сімейний конфлікт» змінився мотивом «нова закоханість», і глядач, що почав дивитися з перших серій другої частини, швидко включиться в те, що відбувається, оскільки йому не обов'язково знати всі тонкощі попередніх конфліктів.

Прикладом лінійного серіалу може виступати аніме «Trigun» чи «Євангеліон».

Спіральна схема[ред.ред. код]

«Sailor Moon» (1992) — найвідоміший приклад спірального серіалу

Частково достоїнства першої і другої схем об'єднує в собі спіральна система. У ній послідовності серій, організованих за кільцевим принципом, перемежаються так званими «ключовими» епізодами, в яких відбуваються події, істотно змінюючі відносини або життя головних героїв. Також ключові події можуть регулярно відбуватися на тлі подій «кільцевих» серій. Скажімо, знищивши «односерійного» ворога, герой отримує в нагороду цінний амулет, який надалі стає важливою частиною сюжету.

Спіральна схема чудово підходить для серіалів про «дівчаток-чарівниць». Зазвичай в таких проектах є дві взаємодіючі сюжетні лінії — дорослішання головної героїні (мотив, характерний для лінійної схеми) і її подвиги в боротьбі з новими ворогами (мотив, характерних для кільцевої схеми). У ключових серіях головна героїня переживає події, які роблять її дорослішою і сильнішою. А далі — знову в бій.

Найвідоміший приклад спірального серіалу — «Sailor Moon», також відомим представником можна назвати аніме-серіали «Bleach» та «Rurouni Kenshin»

Структура окремої серії[ред.ред. код]

Стандартний розмір однієї телевізійної серії — близько 23 хвилин. Бувають також міні-серії — близько 10 хвилин, і суперміні — близько 5 хвилин. Останній формат зустрічається порівняно рідко.

Традиційно кожна серія складається з наступних частин:

  • Заставка (англ. Opening) — практично обов'язкова, в серіалах є завжди, але окремі серії іноді (зрідка) можуть їх не мати
  • Короткий зміст попередньої серії (у разі лінійної організації серіалу) — не обов'язково, але досить часто
  • Перша частина серії
  • Перерва на внутрішню рекламу
  • Друга частина серії
  • Реклама наступної серії (її може не бути)
  • Закінчення (англ. Ending)

Іноді серія може починатися не із заставки, а із зав'язки — перших хвилин серії, в яких до неї притягується увага глядачів. У зав'язці зазвичай відбувається щось незвичайне — скоюється злочин, з'являється новий другорядний персонаж і так далі. Заставка в цьому випадку показується після зав'язки. Втім, в аніме зав'язки зустрічаються істотно рідше, ніж в телесеріалах з живими акторами. Зав'язка — вірна ознака кільцевої або спіральної організації серіалу.

Заставка — це сконцентрований вираз ідеї і стилю серіалу. Вона одночасно дає уявлення новому глядачеві про те, якого роду події відбуватимуться далі, і настроює вже досвідченого глядача на сприйняття серіалу. Також заставка містить всі основні титри.

Велика частина заставок — це анімаційні кліпи на «заставні пісні». Виконують ці композиції або спеціально запрошені музиканти, або що актори-сейю. В деяких випадках продюсери дають виконавцеві роль в серіалі тільки для того, щоб той (або та) виконав хітову пісню і став відомий широкій публіці.

Між заставкою та першою частиною черії зазвичай розміщується коротка реклама спосорів створення ссеріалу. Як правило це логотип і коротка фраза на кшалт «спосором цього серіалу є фірма такато».

Особлива форма короткого змісту попередніх серій — розповідь про них від імені персонажа. Також попереднім подіям може бути присвячена ціла серія — це традиційний засоб ввести нових глядачів в курс справи і одночасно заощадити на малюванні (серія змонтовується з вже готових фрагментів).

Перша частина серії (приблизно половина її екранного часу) містить зав'язку, первинний розвиток подій і початок кульмінації. Друга частина серії містить власне кульмінацію і розв'язку серії. Дві ці частини розриваються внутрішньою рекламою, яка тримає глядачів в напрузі і одночасно представляє їх увазі супутні серіалу товари. Місце для реклами позначається спеціальними заставками ще в процесі створення серіалу.

Зазвичай сумарна довжина серії і внутрішньої реклами складає 30 хв., це дає очевидні переваги при організації телепередачі.

Реклама наступної серії зазвичай виконується в стилі «рекламний ролик» — поєднання найбільш виграшних кадрів і «привабливого» закадрового тексту.

Закінченню зазвичай приділяється значно менша увага, ніж заставці, оскільки велику частину екрану займають строчки повних титрів серії. Часто закінчення — всього лише чергування статичних малюнків. Співати закриваючу пісню менш престижно, чим заставну, хоча і це право дається зовсім не кожному. Якщо завдання опенінга — настроїти глядача на сприйняття серіалу, повідомити йому відповідний настрій, то ендінг повинен вивести глядача з цього стану, що особливо актуально для серіалів з динамічним або психологічним сюжетом.

Часом закінчення останньої серії міняють. В інших серіях закінчення має настроїти глядача на продовження, це ж вказує на завершення серіалу. Часто в ньому подається додаткова інформація про творців серіалу або ж показують кадри чи сцени які вказують на майбутню долю героїв, або ж показують їх в іншому стилі.