Перейти до вмісту

Телець (сузір'я)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Телець
Телець
Телець
Латинська назваTaurus[1]
Род. відмінокTauri[1]
СкороченняTau
Пряме піднесення4,9год хв
межівід 7год 17хв до 5год 19хв
Схилення19° '
межівід -1° 45' до 30° 40'
Площа797 кв.град.(17)
Зорі4 яскравіших від 3m
84 яскравіших від 5,5m
Найяскравіша зоряАльдебаран 0,87m
Метеорні потокиТауріди, Бета-Тауріди
Суміжні сузір'я
Спостерігається в широтах між +89° i −59°
Увечері найкраще спостерігати протягом листопада, грудня
Існує з античності. Запропоноване

Телець (лат. Taurus) — зодіакальне сузір'я. Сонце проходить через Телець з 13 травня по 21 червня. У європейській астрології знаку Тельця хибно приписують дати 21 квітня — 21 травня, в які Сонце проходило через Телець в античні часи. У Північній півкулі Телець найкраще видно взимку. Сузір'я майже повністю розташоване в північній небесній півкулі, хоча південний його край перетинає небесний екватор.

У Тельці розташовані два близьких до Землі розсіяних скупчення — Плеяди та Гіади, — добре видимі неозброєним оком, а також Крабоподібна туманність (Мессьє 1) — залишок наднової із пульсаром Крабоподібної туманності в центрі. Найяскравішою зорею сузір'я є червоний гігант Альдебаран першої зоряної величини. Змінна зоря T Тельця є прототипом класу зір до головної послідовності.

Телець — одне з найдавніших сузір'їв, відоме щонайменше з ранньої бронзової доби, коли воно позначало положення Сонця під час весняного рівнодення. Його значення для аграрного календаря вплинуло на формування образів священного бика в міфологіях Давнього Шумеру, Аккаду, Ассирії, Вавилону, Єгипту, Греції та Риму. Його традиційним астрологічним символом є (♉︎), що нагадує голову бика. Українські народні назви сузір'я — Бик,[2] Тур, Віл[3].

Властивості

[ред. | ред. код]

Телець є великим і помітним сузір'ям на зимовому небі Північної півкулі, розташованим між Овном на заході та Близнятами на сході; на півночі з ним межують Персей і Візничий, на південному сході — Оріон, на півдні — Ерідан, а на південному заході — Кит. Наприкінці листопада — на початку грудня Телець досягає протистояння (найбільшої кутової відстані від Сонця) і стає видимим протягом усієї ночі. Наприкінці березня він заходить одночасно із заходом Сонця, а з травня по липень повністю зникає в його сяйві[4].

Це сузір'я входить до зодіакального кола, тому його перетинає екліптика. Це коло на небесній сфері відображає видимий шлях Сонця протягом річного обертання Землі. Оскільки площини орбіт Місяця й планет лежать поблизу екліптики, протягом року їх теж зазвичай можна спостерігати в сузір'ї Тельця[4]. Галактична площина Чумацького Шляху перетинає північно-східний кут сузір'я, а галактичний антицентр розташований поблизу межі між Тельцем і Візничим. Телець є єдиним сузір'ям, яке перетинають одночасно галактичний екватор, небесний екватор і екліптика. Через сузір'я також проходить кільцеподібна галактична структура, відома як Пояс Гулда[5].

Рекомендоване трибуквене скорочення сузір'я, ухвалене Міжнародним астрономічним союзом у 1922 році, — «Tau»[6]. Офіційні межі сузір'я, які 1930 року визначив бельгійський астроном Ежен Дельпорт, описують багатокутник із 26 відрізків. В екваторіальній системі координат пряме піднесення цих меж лежить від 03г 23.4х до 05г 53.3х, а схилення — між 31,10° і −1.35°[7]. Оскільки невелика частина сузір'я розташована південніше небесного екватора, Телець не може бути повністю навколополярним сузір'ям на жодній широті[8].

Об'єкти

[ред. | ред. код]

Зорі

[ред. | ред. код]
Сузір'я Телець так, як його можна побачити неозброєним оком[9]. Для наочності додано лінії сузір'я.

Йоганн Баєр надав найпомітнішим зорям позначення Баєра за допомогою грецьких літер від α до ω, а також латинських літер від A до u. Пізніше три зорі отримали позначення δ, а по дві — θ, κ, σ, ω та A. Зорю g Тельця згодом вилучили, оскільки з'ясувалося, що вона є дублікатом зорі κ Кита (κ1 і κ2)[10].

У Тельці є чотири зорі яскравіші за третю зоряну величину. Найяскравішою зорею сузір'я є Альдебаран — помаранчева зоря-гігант спектрального класу K5 III[11]. Її назва походить від الدبران — al-dabarān, що арабською мовою означає «той, що слідує», імовірно через те, що зоря сходить слідом за Плеядами під час добового руху небесної сфери[12][13][14]. Контури морди бика утворює V- або K-подібний астеризм із зір. Цей візерунок формують яскраві члени Гіад[15], найближчого до Землі чітко вираженого розсіяного зоряного скупчення після рухомої групи зір Великої Ведмедиці[16]. У цій фігурі Альдебаран утворює налите кров'ю око бика, яке описують як таке, що «загрозливо дивиться на мисливця Оріона»[17]. Маса Альдебарана становить приблизно 116 % маси Сонця[18]. Біля зорі виявлений кандидат в екзопланети[18].

Гіади простягаються приблизно на 5°, тому повністю їх вдається побачити лише неозброєним оком або за допомогою бінокля[19]. До складу скупчення входить подвійна зоря, видима неозброєним оком, — θ Тельця[en] (власна назва зорі Тета2 Тельця — Чамукуй)[20], з кутовою відстанню 5,6 мінут[21].

HP Тельця[en] — змінна зоря типу T Тельця і потрійна система

У північно-західному квадранті сузір'я Тельця розташовані Плеяди (Мессьє 45) — одне з найвідоміших розсіяних скупчень, яке легко побачити неозброєним оком. Сім найяскравіших зір цього скупчення мають принаймні шосту зоряну величину, через що скупчення також відоме під назвою «Сім сестер», але навіть невеликий телескоп дає змогу розгледіти значно більше зір[22]. Астрономи оцінюють кількість зір у скупченні приблизно в 500—1000, і всі вони мають вік близько 100 мільйонів років. Втім їхні фізичні типи суттєво різняться. Найпомітнішими у Плеядах є великі яскраві зорі, але тут також є багато коричневих карликів та білих карликів. За оцінками, скупчення повністю розпадеться приблизно через 250 мільйонів років[23]. Скупчення Плеяд класифікують як скупчення класу c за Шеплі та класу I 3 r n за Трюмплером, що вказує на його неправильну форму й розріджену структуру, але з помітною концентрацією зір у центрі та чітким відокремленням від навколишнього зоряного поля[24].

На сході два роги бика утворюють β Тельця та ζ Тельця[en] — дві зоряні системи, розділені кутовою відстанню 8°. β Тельця — білий гігант спектрального класу B7 III, відомий під власною назвою Натх, що походить від арабського вислову зі значенням «удар рогами»[25]. За видимою зоряною величиною 1,65 він є другою за яскравістю зорею сузір'я та лежить на межі з сусіднім сузір'ям Візничого. Унаслідок цього зоря також має позначення Гамма Візничого. ζ Тельця (власна назва — Тьянгуан[20]) є затемнюваною подвійною зорею, яка завершує оберт за 133 дні[11].

Зоря λ Тельця[en] також належить до затемнюваних подвійних зір. Система складається із зорі спектрального класу B3, навколо якої обертається менш масивна зоря класу A4. Орбітальна площина їхнього руху майже збігається з напрямком на Землю. Кожні 3,953 дня система тимчасово тьмянішає на 1,1 зоряної величини, коли тьмяніший компонент частково затемнює яскравішу зорю. Відстань між компонентами становить лише 0,1 астрономічної одиниці, тому їхні форми зазнають взаємних припливних деформацій. Унаслідок цього сумарна яскравість системи змінюється протягом кожного оберту[26].

Центральна ділянка сузір'я Тельця; Альдебаран видно внизу ліворуч

Приблизно за 1,8° на захід від ε Тельця[en] розташована зоря T Тельця, прототип класу змінних зір, відомих як зорі типу T Тельця. Її світність зазнає нерегулярних змін і коливається між 9-ю та 13-ю зоряними величинами протягом тижнів або місяців[4]. Це молодий зоряний об'єкт, який ще не досяг стадії головної послідовності й досі зберігає газопилову оболонку[27]. Навколишня відбивна туманність NGC 1555 освітлюється зорями T Тельця, тому її яскравість також змінюється[28]. На північ розташована κ Тельця[en] — візуальна подвійна зоря, що складається з двох компонентів спектрального класу A7. Кутова відстань між ними становить лише 5,6 кутових мінут, через що розділення пари неозброєним оком є складним завданням[29].

Найяскравіші зорі сузір'я Тельця
Власна назва Позначення Відстань, св.р. Видима зоряна величина
Альдебаран α Тельця 65 0,87
Натх β Тельця 131 1,65
Альціона A η Тельця 368 2,85
Тьянгуан ζ Тельця 417 2,97
Чамукуй θ Тельця 149 3,40
Садр аль-Таурі λ Тельця 370 3,41
Айн ε Тельця 155 3,53
Омікрон Тельця ο Тельця 211 3,61
Атлас A 27 Тельця 380 3,62
Пріма Гіадум γ Тельця 154 3,65

Об'єкти глибокого космосу

[ред. | ред. код]

У північній частині сузір'я, на північний схід від Плеяд, розташована планетарна туманність NGC 1514, відкрита 1790 року Вільямом Гершелем. До того астрономи вважали, що туманності є просто нерозділеними зоряними скупченнями. Однак Гершель чітко розрізнив зорю в центрі туманності, оточену якоюсь туманною хмарою. 1864 року Вільям Гаггінс за спектром цієї туманності дійшов висновку, що вона складається зі світного газу, а не зі зір[30].

Найяскравіші об'єкти NGC у сузір'ї Тельця[31]
ПозначенняЗоряна величинаТип об'єкта
NGC 151410,9планетарна туманність
NGC 16476,4розсіяне зоряне скупчення
NGC 17466астеризм[32]
NGC 18177,7розсіяне зоряне скупчення
NGC 19528,4залишок наднової (M1)

За 1,15° на північний захід від ζ Тельця розташована Крабоподібна туманність (Мессьє 1) — залишок вибуху наднової. Ця розширювана туманність утворилася внаслідок вибуху наднової типу II, яку спостерігали із Землі 4 липня 1054 року. Вибух був настільки яскравим, що його було видно вдень; про нього згадують китайські історичні хроніки. У момент максимуму яскравість наднової сягала зоряної величини −4, тоді як нині туманність має зоряну величину 8,4, і її видно тільки в телескоп[33][34]. Корінні народи Північної Америки також спостерігали цю наднову, про що свідчать наскельний малюнок у каньйоні Нью-Мексико та різні керамічні вироби із зображенням події. Втім, сам залишок вибуху відкрили лише 1731 року, коли його виявив Джон Бевіс[23].

IRAS 05437+2502[en], туманність

До цього сузір'я входить частина комплексу Телець—Візничий, або темних хмар Тельця — регіону зореутворення, що містить розріджені ниткоподібні хмари газу й пилу. Комплекс має діаметр 98 світлових років (30 парсеків) і містить близько 35 000 сонячних мас речовини. Він перевищує за розмірами, але поступається за масою Туманності Оріона[35]. На відстані 490 світлових років (150 парсеків) від Землі це один з найближчих активних регіонів зореутворення[36]. У межах цього регіону, приблизно за 10° на північний схід від Альдебарана, розташований астеризм NGC 1746, що простягається на 45 мінут[32].

Метеорні потоки

[ред. | ред. код]

У листопаді спостерігають метеорний потік Тауриди, чий радіант розташований у сузір'ї Тельця. Метеорний потік β-Тауриди спостерігають удень у червні та липні; зазвичай його фіксують за допомогою радіоспостережень[37]. У період з 18 по 29 жовтня активні як Північні Тауриди, так і дещо потужніші Південні Тауриди[38].

Історія та міфологія

[ред. | ред. код]
Телець у зображенні з астрономічного трактату Книга нерухомих зір перського астронома Абд аль-Рахман аль-Суфі, бл. 964 року

Ототожнення сузір'я Тельця з биком має дуже давнє походження: щонайпізніше воно сягає енеоліту, а можливо — навіть пізнього палеоліту. Міхаель Раппенглюк з Мюнхенського університету вважає, що Телець зображений на печерному розписі в Залі биків у печерах Ласко (датованих приблизно 15 000 р. до н. е.), поруч із зображенням Плеяд[39][40]. Назву «сім сестер» для Плеяд використовували в мовах багатьох культур, зокрема серед корінних народів Австралії, Північної Америки та Сибіру. Це може свідчити про спільне давнє походження цієї назви[41].

Точка весняного рівнодення була розташована в Тельці в епоху енеоліту та ранньої бронзової доби — приблизно від 4000 до 1700 рр. до н. е., після чого вона змістилася до сусіднього сузір'я Овна[42]. У вавилонській астрономії сузір'я згадане в тексті MUL.APIN під назвою GU4.AN.NA — «Небесний Бик»[43]. Хоча іноді стверджують, що «коли вавилоняни вперше сформували зодіак, весняне рівнодення перебувало в Тельці»[44], таблички MUL.APIN, імовірно, вказують[43], що весняне рівнодення позначало сузір'я, відоме як «Наймит» (сучасний Овен)[45].

У давньовавилонському "Епосі про Гільгамеша" богиня Іштар насилає Тельця — Небесного Бика — щоб убити Гільгамеша за його зневагу до неї[46]. Енкіду відриває задню частину бика й жбурляє її на небо, де вона перетворюється на зорі, відомі нині як Велика Ведмедиця та Мала Ведмедиця. Деякі дослідники ототожнюють Гільгамеша з сусіднім сузір'ям Оріона, що протистоїть Тельцю в уявному двобої[47], тоді як інші вбачають у ньому Сонце, сходження якого під час рівнодення «перемагає» сузір'я. У ранньому месопотамському мистецтві Небесний Бик тісно пов'язаний з Інанною — шумерською богинею кохання, родючості та війни. Одне з найдавніших зображень показує бика перед штандартом богині; три зорі на його спині (клинописний знак «сузір'я») дають підстави вважати, що йдеться саме про сузір'я, пізніше відоме як Телець[48].

Телець у «Дзеркалі Уранії», наборі карт сузір'їв, опублікованому в Лондоні бл. 1825

Той самий іконографічний образ Небесного Бика зображено на Дендерському зодіаку — єгипетському барельєфі на стелі, який відтворює небесну півкулю у формі планісфери. У цих давніх культурах роги бика зображали спрямованими вгору або назад, що відрізняється від пізнішої грецької традиції, де роги спрямовані вперед[49]. Для єгиптян сузір'я Тельця було священним биком, пов'язаним із весняним оновленням життя. Коли точка весняного рівнодення увійшла в Тельця, сузір'я ховалось за Сонцем на західному небі на початку весни. Цю «жертву» пов'язували з відродженням землі[50]. Для ранніх євреїв Телець був першим сузір'ям зодіаку, тому його позначали першою літерою алфавіту — алеф[51].

У грецькій міфології Тельця ототожнювали з Зевсом, який обернувся на величного білого бика, щоб викрасти Європу — легендарну фінікійську царівну. В ілюстраціях грецьких міфів зазвичай показують лише передню частину сузір'я; це інколи пояснювали тим, що Телець частково занурений у море, несучи Європу. Інший грецький міф пов'язує Тельця з Іо — коханкою Зевса. Щоб приховати її від своєї дружини Гери, Зевс перетворив Іо на корову[52]. Грецький міфограф Акусілай ототожнював бика Тельця з Критським биком — одним із дванадцяти подвигів Геракла[53].

Телець був важливим об'єктом поклоніння серед друїдів. Вони проводили релігійне свято, коли Сонце проходило через це сузір'я[42]. В інуїтів сузір'я має назву Сакіятіят (Sakiattiat), а Гіади називаються Нанурюк (Nanurjuk) й уособлюють дух білого ведмедя. Альдебаран символізує ведмедя, а решта зір у Гіадах — собак, що стримують звіра[54]. Буддистські легенди розповідають, що Гаутама Будда народився тоді, коли повня припала на Вайшакха[en] — або ж на час перебування Місяця в Тельці[55]. День народження Будди відзначають святом Весак, яке припадає на першу або другу повню, коли Сонце перебуває в Тельці[56].

У 1990 році внаслідок випередження рівнодення положення Сонця в перший день літа (21 червня) перетнуло межу МАС між сузір'ями Близнят і Тельця[57].

Астрологія

[ред. | ред. код]

Станом на 2008, Сонце перебуває в сузір'ї Тельця з 13 травня до 21 червня[58]. У тропічній астрології вважають, що Сонце перебуває в знаку Тельця з 20 квітня до 20 травня[59].

Космічні дослідження

[ред. | ред. код]

Космічний зонд "Піонер-10" рухається в напрямку цього сузір'я, однак упродовж багатьох тисяч років він не наблизиться до жодної з його зір. За цей час його бортові батареї давно вичерпають заряд[60].

Сонячне затемнення 29 травня 1919 року

[ред. | ред. код]

Під час повного сонячного затемнення 29 травня 1919 року експедиція Артура Еддінгтона на острові Принсіпі та інші спостерігачі в Собралі в Бразилії сфотографували кілька зір у скупченні Гіад, зокрема κ Тельця[en]. Ці спостереження підтвердили передбачення Альберта Ейнштейна про викривлення світла поблизу Сонця, зроблені за допомогою загальної теорії відносності, опублікованої 1915 року[61].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 The constellations. IAU. Архів оригіналу за 12 травня 2009. Процитовано 9 лютого 2010.
  2. ↑ Український радянський енциклопедичний словник. — Київ, 1986.
  3. ↑ Знойко О. П. Міфи київської землі та події стародавні. — К.: Молодь, 1989.
  4. 1 2 3 Garfinkle, Robert A. (1997). Star-hopping: your visa to viewing the Universe. Cambridge University Press. с. 66–67, 77. ISBN 978-0-521-59889-7.
  5. ↑ Crossen, Craig; Rhemann, Gerald (2004). Sky vistas: astronomy for binoculars and richest-field telescopes. Springer. с. 133. ISBN 978-3-211-00851-5.
  6. ↑ Russell, Henry Norris (1922). The new international symbols for the constellations. Popular Astronomy. 30: 469—71. Bibcode:1922PA.....30..469R.
  7. ↑ Taurus, constellation boundary. The Constellations. International Astronomical Union. Архів оригіналу за 5 червня 2013. Процитовано 2 січня 2012.
  8. ↑ Seeds, Michael A. (2007). Foundations of Astronomy (вид. 10th). Cengage Learning. с. 19. ISBN 978-0-495-38724-4.
  9. ↑ Taurus, the bull. Allthesky.com. Процитовано 16 травня 2012.
  10. ↑ Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. Blacksburg, Virginia: The McDonald & Woodward Publishing Company. с. 305—07. ISBN 978-0-939923-78-6.
  11. 1 2 Robert Burnham (15 квітня 2013). Burnham's Celestial Handbook, Volume Three: An Observer's Guide to the Universe Beyond the Solar System. Courier Corporation. ISBN 978-0-486-31803-5. OCLC 1028860438.
  12. ↑ Chartrand, 1983, p. 188.
  13. ↑ Schaaf, Fred (2008). The brightest stars: discovering the Universe through the sky's most brilliant stars. John Wiley and Sons. с. 197. ISBN 978-0-471-70410-2.
  14. ↑ Allen, 1963, p. 383.
  15. ↑ Olcott, William Tyler (1907). A field book of the stars. New York and London: G.P. Putnam's sons. с. 96. ISBN 978-1-4179-0283-5. Процитовано 30 червня 2009.
  16. ↑ Inglis, Michael D. (2004). The Observer's guide to the northern Milky Way. Springer. с. 184. ISBN 978-1-85233-709-4.
  17. ↑ Sasaki, Chris; Boddy, Joe (2003). Constellations: the stars and stories. Sterling Publishing Company, Inc. с. 106. ISBN 978-1-4027-0800-8.
  18. 1 2 Farr, Will M.; Pope, Benjamin J. S.; Davies, Guy R.; North, Thomas S. H.; White, Timothy R.; Barrett, Jim W.; Miglio, Andrea; Lund, Mikkel N.; Antoci, Victoria; Fredslund Andersen, Mads; Grundahl, Frank; Huber, Daniel (2018). Aldebaran b's Temperate Past Uncovered in Planet Search Data. The Astrophysical Journal. 865 (2): L20. arXiv:1802.09812. Bibcode:2018ApJ...865L..20F. doi:10.3847/2041-8213/aadfde. S2CID 56049041.
  19. ↑ Ridpath, Tirion, 2003, p. 55.
  20. 1 2 Naming Stars. IAU.org. Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 8 серпня 2018.
  21. ↑ Kaler, James B. Theta-1 Tauri. Stars. University of Illinois. Процитовано 22 травня 2012.
  22. ↑ Marx, Siegfried; Pfau, Werner; Lamble, P. (1992). Astrophotography with the Schmidt telescope. Cambridge University Press. с. 80. ISBN 978-0-521-39549-6.
  23. 1 2 Wilkins, Jamie; Dunn, Robert (2006). 300 Astronomical Objects: A visual reference to the Universe (вид. 1st). Buffalo, New York: Firefly Books. ISBN 978-1-55407-175-3.
  24. ↑ Levy, 2005, p. 94.
  25. ↑ Chartrand, 1983, p. 184.
  26. ↑ Fekel, F. C. Jr.; Tomkin, J. (1 грудня 1982). Secondaries of eclipsing binaries. IV – The triple system Lambda Tauri (PDF). Astrophysical Journal, Part 1. 263: 289—301. Bibcode:1982ApJ...263..289F. doi:10.1086/160503. hdl:2152/34674.
  27. ↑ Bertout, Claude (1989). T Tauri stars – wild as dust. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 27 (1): 351—395. Bibcode:1989ARA&A..27..351B. doi:10.1146/annurev.aa.27.090189.002031.
  28. ↑ T Tauri in NGC 1555. National Optical Astronomy Observatory. Процитовано 16 серпня 2009.
  29. ↑ O'Meara, 2011, p. 475.
  30. ↑ O'Meara, 2011, pp. 74—77.
  31. ↑ Gilmour, Jess K. (2012), The Practical Astronomer's Deep-sky Companion, The Patrick Moore Practical Astronomy Series, Springer Science & Business Media, с. 110, ISBN 978-1447100713.
  32. 1 2 O'Meara, 2011, p. 84.
  33. ↑ Hawkins, Gerald S. (2002). Mindsteps to the cosmos. World Scientific. с. 231. ISBN 978-981-238-123-1.
  34. ↑ Covington, Michael A. (2002). Celestial objects for modern telescopes. Cambridge University Press. с. 240. ISBN 978-0-521-52419-3.
  35. ↑ Schulz, Norbert S. (2005). From dust to stars: studies of the formation and early evolution of stars. Springer Praxis Books, Astrophysics and Astronomy Series. с. 231. ISBN 978-3-540-23711-2.
  36. ↑ Babu, Gutti Jogesh; Feigelson, Eric D. (1996). Astrostatistics. CRC Press. с. 26. ISBN 978-0-412-98391-7.
  37. ↑ Lewis, John S. (1997). Rain of iron and ice: the very real threat of comet and asteroid bombardment. Basic Books. с. 48–49. ISBN 978-0-201-15494-8.
  38. ↑ Jenniskens, Peter (Вересень 2012). Mapping Meteoroid Orbits: New Meteor Showers Discovered. Sky & Telescope: 22.
  39. ↑ Sparavigna, Amelia (2008). The Pleiades: the celestial herd of ancient timekeepers. arXiv:0810.1592 [physics.hist-ph].
  40. ↑ Whitehouse, David (9 серпня 2000). Ice age star map discovered. BBC. Процитовано 11 жовтня 2009.
  41. ↑ Brown, Cynthia Stokes (2008). Big history: from the Big Bang to the present. The New Press. с. 64. ISBN 978-1-59558-558-5.
  42. 1 2 Noonan, George C. (2005). Classical scientific astrology. American Federation of Astr. с. 66—67. ISBN 978-0-86690-049-2.
  43. 1 2 Rogers, J. H. (1998). Origins of the ancient constellations: I. The Mesopotamian traditions. Journal of the British Astronomical Association. 108: 9. Bibcode:1998JBAA..108....9R.
  44. ↑ Wilson, Robert (1997). Astronomy through the ages: the story of the human attempt to understand the universe. CRC Press. с. 13. ISBN 978-0-7484-0748-4.
  45. ↑ Hartner, W (1965). The Earliest History of the Constellations in the near East and the Motif of the Lion-Bull Combat. Journal of Near Eastern Studies. 24 (1/2): 1—16. doi:10.1086/371785. S2CID 162361349.
  46. ↑ Hines, Derrek (2002). Gilgamesh. Random House Digital, Inc. ISBN 978-1-4000-7733-5.
  47. ↑ Ridpath, Ian (24 грудня 1988). Private lives of the stars. New Scientist. 120 (1644): 36. Bibcode:1986plos.book.....G.
  48. ↑ White, Gavin (2008). Babylonian Star-lore: An illustrated guide to the star-lore and constellations of ancient Babylonia. Solaria. с. 65. ISBN 978-0-9559037-0-0.
  49. ↑ Rogers, J. H. (1998). Origins of the ancient constellations: I. The Mesopotamian traditions. Journal of the British Astronomical Association. 108 (1): 9—28. Bibcode:1998JBAA..108....9R.
  50. ↑ Ptak, Roger (1998). Sky stories: ancient and modern. Nova Publishers. с. 22. ISBN 978-1-56072-507-7.
  51. ↑ Allen, 1963, p. 381.
  52. ↑ Ridpath, Ian (2018). Star Tales. Lutterworth Press. с. 163–164. ISBN 978-0718894788.
  53. ↑ Palaephatus; Stern, Jacob (1996). On unbelievable tales. Bolchazy-Carducci Publishers. с. 47. ISBN 978-0-86516-320-1.
  54. ↑ Penprase, Bryan E. (2010), The Power of Stars: How Celestial Observations Have Shaped Civilization, Springer Science & Business Media, с. 43, Bibcode:2011psco.book.....P, ISBN 978-1441968036.
  55. ↑ Grünwedel, Albert (1901). Burgess, James (ред.). Buddhist art in India. Agnes C. Gibson. B. Quaritch. с. 131.
  56. ↑ Encyclopedia of observances, holidays and celebrations from MobileReference. MobileReference. 2007. с. 505. ISBN 978-1-60501-177-6.[недоступне посилання з 01.09.2023]
  57. ↑ The Griffith Observer, Volume 61. Griffith Observatory. 1997. OCLC 1751590.
  58. ↑ Comins, Neil F.; Kaufmann, William J. (2008). Discovering the Universe: from the stars to the planets. Macmillan. с. 20. ISBN 978-1-4292-3042-1.
  59. ↑ Sharp, Damian (2005). Learning astrology: an astrology book for beginners. Weiser. с. 17. ISBN 978-1-57863-298-5.
  60. ↑ Mewhinney, Michael (25 лютого 2003), Pioneer 10 Spacecraft Sends Last Signal, NASA, архів оригіналу за 28 червня 2012, процитовано 4 листопада 2015.
  61. ↑ Dyson, F.W.; Eddington, A.S.; Davidson, C.R. (1920). A Determination of the Deflection of Light by the Sun's Gravitational Field, from Observations Made at the Solar eclipse of May 29, 1919. Phil. Trans. Roy. Soc. A. 220 (571—581): 291—333. Bibcode:1920RSPTA.220..291D. doi:10.1098/rsta.1920.0009.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Телець_(сузір%27я)&oldid=48643459