Теллінгер Вільгельм Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Вільгельм Теллінгер
Теллінгер Вільгельм Павлович фото.jpg
Особові дані
Повне ім'я Вільгельм Павлович
Теллінгер
Народження 20 жовтня 1950(1950-10-20)
  Мукачеве,
Закарпатська область,
УРСР
Смерть 24 січня 2013(2013-01-24) (62 роки)
  Берегове,
Закарпатська область,
Україна
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1964—1966 СРСР «Локомотив» (Мукачеве)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1967—1968 СРСР «Торпедо» (Л) ? (?)
1969 СРСР «Верховина» ? (?)
1970—1971 СРСР СКА (Львів) ? (?)
1972—1976 СРСР ЦСКА (М) 62 (15)
1976—1977 СРСР СКА (Ростов-на-Дону) 29 (3)
1978—1980 СРСР СКА (Львів) 75 (20)
1980—1981 СРСР «Поділля» (Х) ? (20)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1972–1973 СРСР СРСР (U-23) 2 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1991 СРСР «Галичина»
1993—1994 Угорщина «Кішкіреш»
1996—1997 Угорщина «Хайдунанаш»
1999—2000 Угорщина «Кішкіреш»
2001—2004 Угорщина «Кишкуйманша»
2007 Україна «Берегвідейк»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Вільгельм Павлович Теллінгер (нар. 20 жовтня 1950, Мукачеве[1], Закарпатська область, УРСР — пом. 24 січня 2013, Берегове, Закарпатська область, Україна) — радянський футболіст, нападник, український тренер угорського походження. Зокрема відомий своїми виступами за ЦСКА в 1970-их років. Майстер спорту СРСР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з закарпатських угорців[2], розпочав займатися футболом у 10 років, а в 14 був прийнятий в юнацьку команду мукачівського Локомотива, яка грала на чемпіонаті Закарпаття[3]. З самого початку виступав на позиції центрального нападника. У дорослому футболі дебютував у луцькому «Торпедо», потім у 1969 році перейшов в ужгородську «Верховину». Наступного року його запросили до львівського СКА, де грав під керівництвом олімпійського чемпіона Йожефа Беци[3]. СКА зі Львова в ті роки був головним постачальником кадрів у головну армійську команду (тільки за попередні 4 роки цим шляхом пройшли тренер Шапошников, Капличний, Дударенко, Плахетко, Варга, Грещак, Колодій, Юшка, Шулятицький)[4]. Не став винятком й Теллінгер.

4 квітня 1972 року Теллінгер дебютував у складі ЦСКА й у вищій лізі. У перший же свій сезон молодий нападник став найкращим бомбардиром команди (разом з Дорофєєвим і Полікарповим), забивши 6 м'ячів. Незабаром він отримав виклик до молодіжної збірної, срібного призера першого чемпіонату Європи для молодіжних команд. І знову відразу почав забивати - шведам на стадіоні «Динамо»[5].

В кінці сезону нападаючий потрапив в лауреати призу ленінградського журналу «Зміна», який вручався 11-ом найкращим новачкам сезону (разом з Теллінгером його отримав, наприклад, й Олег Блохін).

Наступний сезон для Теллінгера склався ще вдаліше. У чемпіонаті він забив на м'яч більше, ніж минулого року - цього разу 7. Але головне, в чемпіонаті 1973 року по регламенту після кожної нічиєї пробивались післяматчеві пенальті. І саме в цей сезон Теллінгер змістив з посади штатного пенальтиста ЦСКА Полікарпова, який промазав тричі поспіль. Усього за сезон 1973 року Теллінгер забив 9 з 9 пенальті, 7 післяматчевих і 2 в грі. У тих двох серіях пенальті, коли Теллінгера не було на полі, ЦСКА серію програвав. У молодіжній збірній він зіграв ще раз, і знову зі шведами, і знову забив, і знову зіграли 2:2, тільки цього разу на полі суперника. В цьому ж році Теллінгер став майстром спорту.

Одним з козирів нападника, за спогадами сучасників, була ігрова хитрість. Слова про гру Теллінгера одного з глядачів товариського матчу ЦСКА в гостях у свердловського «Уралмашу», який тоді грав у другій лізі:

Два потужних уралмашевських захисника затиснули Теллінгера з м'ячем у бровки. Несподівано той виключився з гри і взявся підтягувати гетри, спочатку на одній нозі, потім на іншій. Захисники стояли й сумлінно чекали, поки він закінчить гардероб. А Вільгельм раптом прокинув м'яч повз них і різко кинувся вперед. Трибуни оцінили військову хитрість армійця й вибухнули сміхом[6].

У 1974 році багатообіцяюча кар'єра Теллінгера різко пішла на спад. Він випав зі складу команди, за рік в офіційних турнірах зігравши лише 5 разів і відзначився 1 голом. Для всього ЦСКА це був один з найгірших сезонів в історії, клуб набрав стільки ж очок, скільки й вилетівший «Кайрат» і врятувався від вильоту лише за додатковими показниками. У ситуації кризи, яка не припинялася ось уже 4 роки, був запрошений на посаду головного тренера футбольного клубу прославлений хокейний тренер Анатолій Тарасов. З футболістами у Тарасова не склалося. Особливо не пощастило Теллінгеру. Як згадує його товариш по команді Юрій Істомін:

Чергова група закінчила заняття. Футболісти вишикувалися. Тренер звернувся до них у своїй звичайній оригінальній манері: «Товариші офіцери, дорогі мої хлопці! Ви добре попрацювали - відпочивайте. А Теллінгер, який отримав від мене зауваження на тренуванні, залишиться на повторну і щоб провів її без зауважень». Теллінгер після цих слів, уявивши пекло повторної тарасовського тренування, так і звалився в строю[7].

На поле в сезоні 1975 року все почалося відносно непогано, в травні ЦСКА навіть вийшов на друге місце[8]. Але незабаром ЦСКА потрапив у затяжну 8-матчеву серію без перемог, Теллінгер зі складу зник. А восени клуб потрапив у ще гіршу серія з 13-ти безвиграшних матчів. Не дивно, що останній матч сезону виявився останнім в ЦСКА й для Теллінгера, й для Тарасова. За іронією долі ЦСКА в той день грав у Львові, тільки не зі СКА, а з «Карпатами»[9]. На наступний рік Теллінгер пішов грати лігою нижче в третю свою армійську команду, на цей раз в Ростов-на-Дону. Відігравши там трохи більше сезону, він повернувся до рідного СКА Львів, де знову почав забивати, хоча вже двома лігами нижче. В цей львівський період він грав під керівництвом головного тренера Капличного, свого земляка й товариша по ЦСКА, і виконував при ньому роль граючого тренера[10]. В останніх радянських чемпіонатах Теллінгер тренував дрогобицьку «Галичину».

З 1993 року проживав і працював тренером в Угорщині в таких клубах як «Кішкереш», «Екер-Штадлер», «Хайдунанаш», «Кішкунмайша».

У 2007 році тренував в першому сезоні відроджений після 5 років забуття клуб «Берегвідейк», один з найвідоміших аматорських футбольних клубів України, з яким зайняв 6-те місце в чемпіонаті Закарпатської області[1].

Помер у січні 2013 року[11].

Клубна статистика[ред. | ред. код]

Сезон Клуб Ліга Матчі Голи
1969 Верховина Друга ? ?
1970 СКА (Львів) Друга ? ?
1971 СКА (Львів) Друга ? 7
1972 ЦСКА (Москва) Вища 22 6
1973 ЦСКА (Москва) Вища 24 7
1974 ЦСКА (Москва) Вища 3 1
1975 ЦСКА (Москва) Вища 13 1
1976 СКА (Ростов-на-Дону) Перша 18 3
1977 СКА (Ростов-на-Дону) Перша 11 0
1978 СКА (Львів) Друга 37 11
1979 СКА (Львів) Друга 38 9
1980 Поділля Друга ? 4
1981 Поділля Друга ? 16

Досягнення[ред. | ред. код]

  • 1972 —Приз «Найкращим дебютантам сезону» журналу «Зміна»
  • 1973 — Майстер спорту СРСР

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б «Звіт про матч Берегвідейка. newmukachevo.ru. 
  2. Російська Німеччина. Частина 1. Футбол Ревю. 
  3. а б Програма до матчу ЦСКА - Динамо М. cska-games.ru. 1972-06-10. Процитовано 2014-07-26. 
  4. «Ми йдемо на ЦБЧА». Юрій Шмуклер. 
  5. Протокол матчу СРСР (U-23) - Швеція (U-23). Сайт про збірну Росії. 
  6. "ЦСКА очима вболівальника». Олег Логінов. 
  7. Юрій Істомін. Сайт «Збірна Росії з футболу». 
  8. Статистика чемпіонату СРСР в травні 1975 року. Сайт ФК Динамо. 
  9. Статистика Теллінгера в ЦСКА. Сайт CSKA Games. 
  10. Інтерв'ю з Володимиром Деруном. sobitie.com.ua. 
  11. Повідомлення про смерть. Офіційний фейсбук клубу Берегвідейк. 

Посилання[ред. | ред. код]