Теменос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теменос (дав.-гр. τέμενος) — священна ділянка, присвячена певному божеству. Вважалось, що перебуваючи в теменосі, людина може відчути присутність цього божества.

Концепція теменоса виникла у класичній культурі Середземномор'я, передусім, у давньогрецькій релігії, як ділянка храму, призначена для поклоніння богам. Деякі античні автори використовують цей термін на позначення Священного гаю[1], ізольованого від повсякденного міського життя, водночас інші автори описують теменоси, які існували в самому центрі міста, неподалік від агори, і являли собою частину храмів[2].

Найяскравіший приклад теменоса бронзової доби — мінойське святилище Кносського палацу на острові Крит, Греція. Храм палацу мав у північній частині масивний теменос[3]. Іншим прикладом можуть слугувати теменоси Зевса і Аполлона в Олімпії. Теменоси були поширені і у давньогрецьких колоніях, зокрема в полісах Північного Причорномор'я. Так, в Ольвії у другій половині 6 століття до н. е. в районі головної вулиці акрополя виникли агора і теменос[4].

Теменос — в аналітичній психології — осереддя особистого простору, в межах якого аналітик та пацієнт відчувають присутність несвідомого, де відсутнє его, захищені сакральні цінності.
Тут можна зустріти власну Тінь, Анімуса і Аніму, мудреця (сенекс[5]) і, нарешті, Самість, імена, які Карл Густав Юнг дав архетиповим персоніфікаціям несвідомого.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. David S. Whitley, Reader in Archaeological Theory: Post-processual and Cognitive Approaches, 1998, Routledge, 347 pages ISBN 0415141605
  2. Carla M. Antonaccio. An Archaeology of Ancestors: Tomb Cult and Hero Cult in Early Greece. Rowman & Littlefield, 1995. ISBN 084767942X
  3. C. Michael Hogan, Knossos fieldnotes, Modern Antiquarian (2007)
  4. Официальный Сервер Ольвийской Экспедиции. Архів оригіналу за 5 липень 2009. Процитовано 19 лютий 2011. 
  5. Сенекс // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 379.

Посилання[ред. | ред. код]