Темницький Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Темницький
Володимир  Темницький

Час на посаді:
1914 — 1920
Попередник Микола Ганкевич
Наступник Іван Жовнір

Coat of Arms of UNR.svg 3-й Міністр закордонних справ Директорії УНР Україна
Час на посаді:
квітень 1919 — серпень 1920
Попередник Костянтин Мацієвич
Наступник Андрій Лівицький

Народився 14 (24) липня 1879(1879-07-24)
с. Хлопівка, нині Гусятинський район
Помер 26 січня 1938(1938-01-26) (58 років)
Львів, нині Україна
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польська республіка
Національність українець
Політична партія Українська соціал-демократична партія

Володимир-Лука Миколайович Темницький (24 липня 1879, с. Хлопівка, нині Гусятинський район, Тернопільська область — 26 січня 1938, Львів)   — український громадсько-політичний діяч, голова УСДП у 19141920 рр., міністр закордонних справ УНР у 1919 р., правник, публіцист. Брат Омеляна Темницького,[1] двоюрідний брат Мирослава Січинського.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 24 липня 1879 року в с. Хлопівка (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, тепер — Гусятинський район, Тернопільська область, Україна) у родині місцевого греко-католицького священика о. Миколи Темницького.

Зі студентських років брав активну участь в українському політичному русі, член УСДП Галичини (її голова в 1914—1921 рр.).

Дитячі роки пройшли в Хоросткові. Навчався в гімназіях Коломиї, Золочева, у Краківському, Віденському[1], Львівському університетах. Співзасновник організації «Молода Україна» (1900—1902), редактор її однойменного часопису. Разом з Михайлом Галущинським, Євгеном Косевичем та іншими студентами з 1899 р. домагався заснування Українсько-Руського університету у Львові. Апогеєм боротьби «Молодої України» за український університет стало віче українських студентів 19 листопада 1901 року, яке завершилося походом вулицями міста зі співами «Ще не вмерла Україна» та «Не пора». За це ректорат Львівського університету схвалив рішення виключити організаторів виступів Володимира Темницького та Євгена Косевича з університету. У відповідь 583 студенти заявили про припинення навчання у Львівському університеті (загалом у цьому закладі тоді навчалося близько 1400 юнаків; у літературі згадана акція відома як «сецесія»). Лютий 1906 року заарештований у Теребовлі, ув'язнення відбував у Тернополі.

Від серпня 1914 р. — член Бойової Управи УСС, Головної Української Ради (створені у Львові, потім Загальна Українська Рада діяла у Відні); голова УСДП (березень 1914 — червень 1918[1]). Співпрацював із Союзом визволення України. 1919 р.: учасник проголошення Акту Злуки ЗУНР та УНР; віце-міністр закордонних справ УНР у кабінеті В. Чехівського, міністр закордонних справ у кабінеті Бориса Мартоса (24 квітня — 26 серпня). З 1921 р. в Галичині (Станіслав), 1926 р. переїхав до Стрия, з 1928 р. у Львові. Займався юридичною практикою, брав активну участь у кооперативному русі, писав для української преси («Діло»). Витвицький Степан після повернення з еміграції до Дрогобича відновив адвокатську діяльність спочатку спільно з В. Темницьким.

З 9 грудня 1928 — віце-президент відродженої Української соціал-демократичної партії. У 1930—1934 рр. — член Тимчасової ради міста Львова, в ході засідання ради намагався використовувати українську мову. Двічі невдало балотувався у польський Сейм.

Учасник української делегації на мирній конференції в Парижі 1919—1920.

Праці[ред.ред. код]

  • «Українські Січові Стрільці. Думки й уваги з приводу українського мілітарного руху» (Відень, 1915 р.)
  • Осипом Бурачинським) Les atrocités polonaises en Galicie ukrainienne (Note télégramme adressée par Valdemar Temnytsky et Joseph Bouratchinski à Clemenceau). Paris: Bureau ukrainien, 1919 (англійською — Polish Atrocities in Ukrainian Galicia: A Telegraphic Note to M. Georges Clemenceau. New York: The Ukrainian National Committee of the United States Year, 1919).
  • «Микола Ганкевич» (Львів, 1932 р.)
  • переклав, видав п'єсу Максима Горького «На дні» (1903 р.)

Статті на політичні теми (журнали «Молода Україна» (1900-01 рр.), «Світ» (1915 р.), альманах «Січ» (1908 р.), газети)[1], наприклад:

  • Die politische Bedeutung der nationalen Legionen // Ukrainische Nachrichten. Nr. 30 (1915).
  • Ein Eroberungs- oder ein Befreiungskrieg // Ukrainische Nachrichten. Nr. 47 (1915).
  • Українська оселя в Ґмінді // Вістник Союза Визволення України. № 37-38. С. 8-10, № 41-42, С. 10-12 (1915).

Вшанування[ред.ред. код]

1997 року на будинку в Усті-Зеленому, в якому проживав, встановлено меморіяльну таблицю.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г П. Гуцал, Б. Пиндус. Темницький Володимир-Лука Миколайович… — С. 391.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.