Перейти до вмісту

Тенерифе

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тенерифе (значення).
Тенерифе
ісп. Tenerife
Вигляд з космосу
Карта
Канарські острови
Канарські острови
Канарські острови
Географія
28°16′ пн. ш. 16°36′ зх. д. / 28.267° пн. ш. 16.600° зх. д. / 28.267; -16.600
КонтинентАфрика Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцерозташуванняАтлантичний океан
АкваторіяАтлантичний океан Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівКанарські острови
Площа2038  км² 
Найвища точкапік Тейде, 3718 м
Країна
Іспанія Іспанія
РегіонКанарські острови
Адм. одиницяСанта-Крус-де-Тенерифе Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення889,936[1] (2014)
Вебсайтcabtfe.es
Тенерифе. Карта розташування: Іспанія
Тенерифе
Тенерифе
Тенерифе (Іспанія)
Мапа
CMNS: Тенерифе у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Тенери́фе (ісп. Tenerife) — найбільший із семи островів архіпелагу Канарських островів, в Атлантичному океані біля узбережжя Африки. Належить Іспанії. Площа острова становить 2034,38 км², населення — 889 936 мешканців, що становить 43 % чисельності населення всього архіпелагу, він є найнаселенішим островом Іспанії. Тенерифе займає центральне положення щодо островів архіпелагу і разом із трьома сусідніми островами Пальма, Гомера та Ієрро входить до складу провінції Санта-Крус-де-Тенерифе з адміністративним центром в однойменному місті.

Тенерифе — найнаселеніший острів серед Канарських островів та в Іспанії. Щорічно його відвідують близько 5 мільйонів туристів, це один з найбільших іспанських курортів і найбільший серед Канарських островів.[2] На Тенерифе проводиться один з найбільших у світі карнавалів, а саме Карнавал у Санта-Крус-де-Тенерифе, який прагнуть занести до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[3] На острові розташований архітектурний символ Канарських островів, Аудиторіо-де-Тенерифе, що також є однією з найвизначніших пам'яток сучасної іспанської архітектури.[4][5] Тенерифе — єдиний іспанський острів із двома летовищами й двома морськими портами, що робить острів легкодосяжним (Тенерифе-Південний (аеропорт).

На острові розташований університет Ла-Лагуна, заснований 1792 року. Це найстаріший університет на Канарах. Місто Сан-Кристобаль-де-ла-Лагуна (світова спадщина ЮНЕСКО) посідає друге місце на острові й третє — на архіпелазі. Сан-Кристобаль був столицею острова до 1833 року, коли Санта-Круз змінив його[6].

Топономіка

[ред. | ред. код]
Юба II, який назвав Канарські острови

Перші мешканці острова, гуанчі, називали острів Achinet або Chenet. Згідно з Плінієм Молодшим, Юба II вислав експедицію на Канарські острови та Мадейру й дав островам таку назву, бо зустрів на острові дуже лютого собаку (canaria)[7]. Юба II та стародавні римляни посилались на Тенерифе як на Ніварію (Nivaria) — назву, утворену від латинських слів nivis або nieve, що в перекладі означають сніг, через укритий снігом пік Тейде[8].

Мапи 14—15 століть таких авторів, як Бонтьє (Bontier) і Ле Вер'є (Le Verrier), називали Тенерифе Островом Пекла (Isla del Infierno) через вулканічну активність Тейде. Насамкінець, Тейде відповідальний за назву острова, що широко вживається нині: так називали острів тубільці з Ла Пальми. Назву утворено складанням слів Tene (гора) та ife (білий). Пізніше, після колонізації, назву було іспанізовано шляхом додавання літери r, що сполучила два слова, утворивши Tenerife[9][10].

Природа

[ред. | ред. код]
Рокес де Анага, вид з Роке де лас Анімас

Острів Тенеріфе — найбільший острів Канарського архіпелагу в Атлантичному океані, що належить Іспанії. Він розташований приблизно за 300 км від узбережжя Північної Африки і є одним із найцікавіших природних регіонів Макаронезії. Незважаючи на відносно невелику площу, природа острова відзначається надзвичайною різноманітністю ландшафтів, кліматичних умов, рослинного і тваринного світу. Це пояснюється складною вулканічною історією, значними висотними контрастами та впливом пасатних вітрів, що формують численні мікрокліматичні зони. Тенеріфе часто називають «континентом у мініатюрі», оскільки на його території можна побачити напівпустельні узбережжя, вологі субтропічні ліси, гірські хвойні ліси та високогірні вулканічні ландшафти.

Геологічна будова і рельєф

[ред. | ред. код]

Тенеріфе має вулканічне походження. Острів сформувався внаслідок тривалих вулканічних процесів на дні Атлантичного океану, які розпочалися 12 млн років тому. У центральній частині острова розташований грандіозний вулканічний комплекс Тейде — третій за величиною у світі вулкан. Сучасний вигляд острова сформувався 3 мільйони років тому злиттям трьох вулканічних масивів (Анага на північному сході, Тено на заході та Адехе на півдні) у висліді вулканічної активності Тейде. Вулкан видимий майже з будь-якої точки острова. Його кратер місцями сягає 17 км завдовжки.[11]

Рельєф острова надзвичайно різноманітний. Основними геоморфологічними структурами острова є високі гірські масиви, лавові плато та вулканічні поля, глибокі ерозійні ущелини (барранкоси) та круті скелясті узбережжя. Особливо вражаючими є скелі Лос-Гігантес — базальтові урвища, які місцями піднімаються на висоту понад 500 м над Атлантичним океаном. Вони утворилися внаслідок давніх лавових потоків і подальшої ерозії. Важливу роль у формуванні рельєфу відіграли тектонічні розломи та вивітрювання вулканічних порід. Саме тому поверхня острова має складну структуру з численними долинами та гірськими хребтами.

На Тенерифе розташована найвища точка Канарських островів і найвища вершина Іспанії — вулкан Тейде (3715 м), занесений до світової спадщини ЮНЕСКО.[12]

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат Тенеріфе субтропічний океанічний. Завдяки впливу холодної Канарської течії та пасатних вітрів температура тут протягом року залишається відносно стабільною. Середні температури становлять приблизно +18 °C узимку і близько +25—27 °C улітку.

Однак головною особливістю клімату острова є наявність численних мікрокліматів. Високі гори перехоплюють вологі північно-східні пасати, що призводить до утворення хмарності й опадів на північних схилах. У той самий час південна частина острова перебуває в «тіні дощу» і характеризується значно сухішими умовами. Це призводить до формування різних природних зон на відносно невеликій території. На півночі переважають зелені ліси та родючі долини, тоді як південні райони мають напівпустельний характер.

Рослинний світ

[ред. | ред. код]
Фінікова пальма канарська (Phoenix canariensis)

Флора острова відзначається високим рівнем різноманіття. У межах острова зафіксовано близько 1400 видів рослин, значна частина яких є ендемічними — тобто зустрічається лише тут або тільки на Канарських островах.

Однією з найцікавіших особливостей природи Тенеріфе є чітко виражена висотна поясність рослинності. Залежно від висоти над рівнем моря та орієнтації схилів на острові виділяють кілька основних рослинних поясів.

Ксерофітна зона простягається від узбережжя приблизно до 600—700 м над рівнем моря. Тут переважає посушливий клімат, тому рослинність представлена ксерофітними чагарниками, пристосованими до дефіциту вологи та сильного сонячного випромінювання. Типовими рослинами є молочай канарський (Euphorbia canariensis), різні види сукулентів, воскові рослини роду Церопегія (Ceropegia). Ці рослини мають м'ясисті стебла або листки, які накопичують воду.

Драконові дерева (Dracaena draco)

На висотах приблизно 200—600 м розташована зона теплолюбних лісів. Тут ростуть фінікова пальма канарська (Phoenix canariensis), ялівці, драконові дерева (Dracaena draco). Ці ліси значною мірою були знищені людиною в історичний період, оскільки саме ця зона найбільш придатна для землеробства.

Одним із найцінніших природних комплексів острова є лаврові ліси (лаурисильва), що ростуть на висотах 500—1000 м. Вони є реліктом давньої субтропічної рослинності третинного періоду. Тут панують лаврові дерева, падуби, численні папороті та мохи. Ліси формуються завдяки так званому «горизонтальному дощу», коли туман конденсується на листках дерев і зволожує ґрунт.

На висотах 800—2000 м поширені ліси сосни канарської (Pinus canariensis). Цей вид є ендеміком архіпелагу і відзначається високою стійкістю до пожеж. Його товста кора та здатність до відновлення після пошкодження допомагають дереву виживати у складних умовах.

На висотах понад 2000 м, у районі вулкана Тейде, панує суворий клімат із різкими перепадами температур і сильним сонячним випромінюванням. Тут ростуть лише спеціалізовані ендемічні рослини, наприклад синяк тейдський (Echium wildpretii), фіалка тейдська, різні види гірських чагарників.

Тваринний світ

[ред. | ред. код]
Щеврик архіпелаговий (Anthus berthelotii)

Фауна Тенеріфе менш різноманітна, ніж на континентах, проте вона має значну кількість ендемічних видів. Загалом на острові відомо близько 56 видів птахів, 5 видів плазунів, 2 видів земноводних та 13 видів наземних ссавців. Через острівне положення природних наземних ссавців на Тенеріфе дуже мало. Більшість видів була завезена людиною. Природними мешканцями острова є переважно кажани, здатні перелітати через океан.

Характерними птахами острова є зяблик канарський (Fringilla canariensis), зяблик блакитний (Fringilla teydea), щеврик архіпелаговий (Anthus berthelotii). Скелясті узбережжя та віддалені острівці є важливими місцями гніздування морських птахів, зокрема буревісників і качурок.

Найпомітнішими представниками наземної фауни є ящірки. Найвідоміша з них — ящірка канарська (Gallotia galloti), яка трапляється майже на всій території острова. Також поширені сцинк канарський (Chalcides sexlineatus), стінний гекон Tarentola delalandii.

Води навколо Тенеріфе відзначаються значним біорізноманіттям. Тут мешкають дельфіни, кашалоти, морські черепахи, сотні видів риб. Це робить острів одним із важливих центрів морського екотуризму.

Охорона природи

[ред. | ред. код]
Національний парк Тейде

Значна частина природних ландшафтів Тенеріфе перебуває під охороною. Найвідомішим об'єктом є національний парк Тейде, створений у 1954 році. Він охоплює центральну вулканічну область острова. Його площа перевищує 18 тис га. У 2007 році парк занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО завдяки унікальним геологічним і біологічним особливостям. Щороку його відвідують мільйони туристів, що робить його одним із найбільш відвідуваних національних парків Європи.

Іншими важливими природоохоронними територіями є:

  • природний парк Анага — гірський район із добре збереженими лавровими лісами; у 2015 році він був оголошений біосферним резерватом ЮНЕСКО;
  • природний парк Тено, відомий своїми стрімкими скелями, ущелинами та традиційними сільськими ландшафтами;
  • морські резервати (морські охоронні зони), створені в прибережних водах для збереження популяцій китоподібних та морських екосистем.

Основними екологічними проблемами острова є урбанізація узбереж, туристичне навантаження, інвазійні види рослин і тварин та зміни клімату. Для їх вирішення впроваджуються програми відновлення природних екосистем та збереження ендемічних видів.

Адміністративний устрій

[ред. | ред. код]
Аудиторіо-де-Тенерифе (Санта-Крус-де-Тенерифе)

Тенерифе разом із трьома сусідніми островами Пальма, Гомера та Ієрро входить до складу провінції Санта-Крус-де-Тенерифе з адміністративним центром в однойменному місті.

Санта-Крус-де-Тенерифе — столиця острова й місце розташування Ради острова (cabildo insular). Місто також є столицею автономної області «Канарські Острови» разом із Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія. Такі інститути управління, як президентський і міністерства відокремлені. Між 1833 і 1927 роками Санта Круз був єдиною столицею Канарських Островів, 1927 року було запроваджено теперішню форму управління.[13]

Історія

[ред. | ред. код]

Доколоніальний період

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гуанчі
Статуя легендарного короля Тінерфе Великого в Адехе

Точно невідомо, коли острови були заселені людьми. Перше письмове свідчення зустрічається у Плінія: люди на острові з'явилися приблизно між V століттям до н. е. і початком нашої ери — це були гуанчі. Близько 2000 років вони були єдиними мешканцями острова, розвиваючись у повній ізоляції і намагаючись найкраще адаптуватися до навколишнього середовища, поки цей процес не був перерваний появою іспанців у 1496 році[14]. У зв'язку з нестачею сировини, насамперед корисних копалин, на побутовому рівні гуанчі жили в кам'яному віці — вони займалися скотарством, примітивним землеробством, збиральництвом, рибальством і збором молюсків, а також кустарним промислом[15]. Для гуанчів характерне багатобожжя з елементами анімізму. На острові до сих пір збереглося безліч ідолів, присвячених цим богам, а на скелях знайдені так досі і не розшифровані різнокольорові петрогліфи[16]. Спільними для аборигенів Канарських островів були віра і поклоніння всюдисущій істоті, якій робилися підношення з проханням про захист і хороші врожаї, а також віра в духів добра і зла. На островах широко практикувалася муміфікація. Початок року на всіх островах припадав на червень, коли збирали врожай і влаштовували свята. Місця, призначені для судових розглядів, облаштовувалися у формі кола і зазвичай знаходилися на височині. Також для племен були характерні танці і ритуали, пов'язані з боями і полюванням[17].

Територія Тенерифе до іспанського завоювання

Загалом гуанчі відрізнялися високою соціальною організацією. Суспільство було розділене на страти, приналежність до яких визначалася багатством людини, що вимірювалося кількістю голів худоби. Страти розділяли населення на «дворян» і простий народ, над якими знаходився король (ісп. Mencey)[17].

Приблизно за 100 років до завоювання на півдні жив легендарний король Тінерфе Великий з Адехе, який зумів об'єднати під своєю владою весь острів і при якому Тенерифе досяг свого максимального процвітання. Після своєї смерті король залишив острів у спадок своїм синам. Вони розділили острів на дев'ять королівств (ісп. menceyatos), які стали згодом прообразами нинішніх муніципалітетів. Також існувала незалежна територія Ахіменейато (ісп. achimenceyatos) (Пунта-дель-Ідальго), якою керував Агуауко (ісп. Aguahuco), «бідний дворянин», незаконнонароджений син Тінерфе і Зебензуї[18]. Під час завоювання в королівствах правили прямі нащадки синів Тінерфе, за винятком Бенкомо (ісп. Bencomo), у якого було два попередники — Імобах і Бентенухья. Більшість імен, що фігурують в історії острова, взяті з книги Румеу де Армаса «Завоювання Тенерифе» сімнадцятого століття, яка має яскраво виражений літературний характер. Імена королів і царств мають деяку історичну основу, але вони є персонажами[19].

Іспанська колонізація

[ред. | ред. код]
Докладніше: Завоювання Канарських островів
Перша битва біля Асентехо

У грудні 1493 року іспанський конкістадор Алонсо де Луго отримав від католицьких королів підтвердження свого права на завоювання острова Тенерифе (на той час більша частина Канарських островів вже була завойована). Виступивши з Гран-Канарії, у квітні 1494 року завойовник висадився на узбережжі сучасного Санта-Крус-де-Тенерифе разом з 2000 піхотинцями і 200 вершниками. Після побудови невеликої фортеці він почав просуватися вглиб острова[20].

Алонсо де Луго представляє Фердинанду та Ізабеллі захоплених королів Тенерифе

Серед menceyes, які очолювали різні королівства на острові, не було єдності щодо ставлення до іспанського вторгнення. Деякі з них були за збереження миру, інші — за початок війни. До перших належали королі Анага, Гуїмар, Абона і Адехе, до других — королі Тегесте, Такоронте, Таоро, Ікоде і Дауте. Вони чинили запеклий опір загарбникам протягом двох років, упродовж яких тривало завоювання острова. І хоча на самому початку іспанські війська зазнали нищівної поразки в першій битві біля Асентехо, технічна перевага конкістадорів дала змогу іспанцям завдати аборигенам низку поразок у битві при Агере[en], другій битві біля Асентехо, і зрештою до вересня 1496 року жителі острова припинили припинити опір. Після завоювання Тенерифе багато місцевих жителів, особливо з числа прихильників війни, були обернені в рабство. А нові хвороби, завезені конкістадорами, зокрема грип і віспа, до яких у гуанчів не було імунітету, ще сильніше їх ослабили. Все це дозволило протягом наступного століття здійснювати масову колонізацію острова іммігрантами з різних територій зростаючої Іспанської імперії (Португалії, Фландрії, Італії та Німеччини). Площа лісів Тенерифе поступово скорочувалася в міру зростання населення острова і зайняття земель під сільське господарство, яке було необхідне, щоб прогодувати населення острова і постачати харчові продукти на експорт. Спочатку, починаючи з 1520-х років, землі використовувалися для вирощування цукрової тростини, а надалі й інших культур, таких як виноград і банани[21].

Еміграція до Америки

[ред. | ред. код]

Тенерифе, як і інші Канарські острови, підтримував тісні відносини з країнами Латинської Америки. Від самого початку колонізації Нового Світу багато експедицій зупинялося на острові по дорозі до Америки, під час яких до них у пошуках кращої долі часто приєднувалися місцеві жителі. Разом із людьми з острова вивозили також окремі види рослин і тварин[22].

Після півтора століття відносного зростання населення на рубежі 1670-х років труднощі в торгівлі викликали занепад у виноробному секторі, який був основою добробуту багатьох землевласників на острові. Разом із тим приблизно в цей же час королівство Кастилії усвідомило необхідність якнайшвидшого заселення пустих територій у Південній Америці, щоб не допустити їх захоплення іншими державами, як це вже сталося раніше з Ямайкою, колонізованою англійцями, або Французькою Гвіаною та Еспаньолою, що відійшли до Франції. Усе це змусило багато сімей емігрувати на Кубу та до Венесуели. Бурхливе зростання сільського господарства, особливо какао у Венесуелі та тютюну на Кубі наприкінці XVII століття та на початку XVIII століття, ще більше підштовхнуло відтік населення з острова. Особливо сильним він був у таких містах, як Буенавіста-дель-Норте, Вілафлор і Ель-Саусаль, які в той період майже повністю спорожніли. Найяскравішим прикладом цього переселення є Сан-Карлос-де-Тенерифе (ісп. San Carlos de Tenerife) на околиці Санто-Домінго, який був заснований у 1684 році в Домініканській Республіці виключно вихідцями з острова Тенерифе. У період з 1720 по 1730 рік загалом 176 сімей переселилися з Канарських островів до Пуерто-Рико. З них 26 сімей у 1726 році емігрували до Америки, де брали участь у заснуванні міста Монтевідео. А через чотири роки, у 1730 році, інша група сімей заснувала місто Сан-Антоніо на півдні Техасу. Наступна хвиля еміграції припала на 1777 та 1783 роки, коли вихідці з порту Санта-Крус-де-Тенерифе були відправлені до Луїзіани, де брали участь в освоєнні Сен-Бернара[22].

Через економічні труднощі, зумовлені нестачею сировини та віддаленістю від Європи, еміграція до Америки, особливо на Кубу та до Венесуели, тривала також і впродовж XIX століття, аж до початку XX століття. Однак десятиліття проведення політики захисту економіки Канарських островів[es], а також розквіт туристичної індустрії дозволили змінити і переломити ситуацію, і тепер багато з нащадків переселенців, які покидали острів протягом останніх п'яти століть, знову повертаються[22].

Місця археологічних розкопок

[ред. | ред. код]
Королівська Базиліка Канделарія.

На острові є кілька археологічних пам'яток періодів, що передували завоюванню. Здебільшого це наскельні малюнки, які можна зустріти в печерах по всьому острову, але особливо багато їх на південному схилі вулкана Тейде. Найбільш значущими є археологічні розкопки в Лос-Камбадосі та Ель-Барранко — місцевостях, що знаходяться поблизу міста Арона[23]. Також великий інтерес для археологів представляє печера Ахбініко (англ. Cave of Achbinico), яка є першим християнським святилищем на Канарських островах[24]. Святилище було таким ще до появи на острові іспанців, коли він був населений лише аборигенами[25]. Ще одним місцем, що представляє великий археологічний інтерес, є територія, яку займало королівство Анага[en]. Загалом ці місцевості є одними з найбагатших на археологічні знахідки на всьому острові[26]. Тут було знайдено багато мумій гуанчів та муміфікованих тварин, а також каменів з написами, таких як «камінь Анаги»[27]. На протилежному боці острова в муніципалітеті Ель-Танке був знайдений інший камінь з письменами, який отримав назву Камінь Заната (ісп. Piedra Zanata). Написи на ньому датуються V—VII століттям і, ймовірно, пов'язані з магічними віруваннями гуанчів[28]. Камінь був знайдений у 1992 році поряд з горою Монтанья-де-Лас-Флорес і зберігається в Музеї природи і людини в місті Санта-Крус-де-Тенерифе.

Піраміди Гуїмар.

Головною археологічною пам'яткою для туристів є піраміди Гуїмар. До нашого часу збереглося всього шість ступінчастих пірамід з дев'яти, що існували раніше. Вони знаходяться на південному сході острова в околицях міста Гуїмар. Всі вони викладені з оброблених каменів вулканічного походження прямокутної форми, верхні майданчики і кожен ступінь вирівняні та акуратно посипані гравієм. Майданчики перед початком будівництва кожної піраміди ретельно розрівнювалися, а кутові камені пірамід обточувалися. Їхнє походження і призначення до кінця не зрозумілі. За однією з версій, піраміди Гуїмар зобов'язані своєю появою селянам, які складали один на одного знайдені під час роботи на полях камені, за іншою — вони мають сакральний сенс: усі піраміди мають астрономічну орієнтацію на сонце, а на вершині найвищої з них у день літнього сонцестояння можна спостерігати подвійний захід сонця. Крім того, іспанські піраміди дуже нагадують за формою споруди пірамід Перу і Мексики, а також вежі Месопотамії[29].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.ine.es/jaxiT3/Datos.htm?t=2910
  2. ↑ https://archive.today/20120605025544/noticias.terra.es/local/2009/0812/actualidad/canarias-recibe-593604-turistas-extranjeros-durante-el-mes-de-julio-un-16-menos-que-los-registrados-en-2008.aspx
  3. ↑ http://www.santacruzmas.com/SantaCruzMas09.asp?IdMenu=10&IdSeccion=41&IdSubseccion=238[недоступне посилання з травня 2019]
  4. ↑ Auditorio Tenerife, información
  5. ↑ Correos emite seis sellos con obras emblemáticas de la arquitectura española e incluye el Auditorio de Tenerife. Архів оригіналу за 11 квітня 2008. Процитовано 14 грудня 2009. [Архівовано 2008-04-11 у Wayback Machine.]
  6. ↑ San Cristybal De La Laguna - Arquitectura y construccion. Архів оригіналу за 5 січня 2009. Процитовано 14 грудня 2009. [Архівовано 2009-01-05 у Wayback Machine.]
  7. ↑ O'Brien, Sally and Sarah Andrews. (2004) Lonely Planet Canary Islands «Lonely Planet». p. 59. ISBN 1-74059-374-X.
  8. ↑ Charles Knight, The English Cyclopaedia, 1866, Bradbury, Evans
  9. ↑ Abreu Galindo, FR. J. (1977). Historia de la conquista de las siete islas de Canaria. Goya. ISBN 978-84-400-3645-2.
  10. ↑ Bethencourt Alfonso, Juan (1997). Historia del pueblo guanche. Francisco Lemus Editor SL. ISBN 978-84-87973-10-9.
  11. ↑ Origins of the island. About Tenerife.com. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 15 жовтня 2008. [Архівовано 2013-05-19 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Parque nacional del Teide: web oficial de Turismo de Tenerife. Архів оригіналу за 26 серпня 2009. Процитовано 14 грудня 2009.
  13. ↑ Real Decreto de 30 de noviembre de 1833 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2009.
  14. ↑ Estudio demográfico de la población guanche de Tenerife. www.scielo.cl. Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 23 жовтня 2020.
  15. ↑ La población prehispánica: los guaches — Gran Enciclopedia Virtual de Canarias. www.gevic.net. Архів оригіналу за 21 грудня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  16. ↑ Тенерифе по-русски — История и мифы. www.webtenerife.ru (рос.). Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  17. ↑ а б Dr. Juan Espino. Historia de Canarias (PDF). www3.gobiernodecanarias.org (ісп.). Архів (PDF) оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  18. ↑ El Portal de las Islas Canarias. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 18 квітня 2017.
  19. ↑ Principados o reinos aborígenes. Gran Enciclopedia Virtual de las Islas Canarias (ісп.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 23 жовтня 2020.
  20. ↑ Antonio Rumeu de Armas. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-84-88366-57-3.
  21. ↑ История испанского завоевания острова Тенерифе (рос.). 15 грудня 2012. Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 20 липня 2014.
  22. ↑ а б в Artículo del Gobierno de Canarias acerca de la emigración canaria a América a través de la historia. www.gobiernodecanarias.org. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 23 жовтня 2020.
  23. ↑ Monumentos y patrimonio de Tenerife (ісп.). Архів оригіналу за 18 червня 2017. [Архівовано 2017-06-18 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Carta arqueológica de Tenerife (PDF). mdc.ulpgc.es (ісп.). Архів (PDF) оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 23 жовтня 2020. [Архівовано 2019-08-15 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Basílica Nuestra de Señora de la Candelaria, en la Página Oficial de Turismo de Tenerife. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 2 грудня 2019. [Архівовано 2011-07-18 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Raúl E. Melo Dait. Melodait (ред.). ANAGA Y OSSUNA (ісп.). Hallazgos arqueológicos. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 18 березня 2010.
  27. ↑ Manuel Ramírez Sánchez. SAXA SCRIPTA, LA BÚSQUEDA DE INSCRIPCIONES PALEOHISPÁNICAS Y LATINAS EN CANARIAS(1876-1955) (PDF) (ісп.). REGIONALISMO Y ARQUEOLOGÍA: A propósito de la piedra de Anaga, 2114. Архів (PDF) оригіналу за 20 грудня 2009. Процитовано 18 березня 2010. [Архівовано 2009-12-20 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Artículo publicado en el Diario de Avisos, el día 17 de noviembre de 1996. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 червня 2016. en página web de ATAN
  29. ↑ Пирамиды Гуимар (рос.). Тонкости туризма. Архів оригіналу за 22 листопада 2016. Процитовано 26 червня 2016.
  30. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
  • Апродов В. А. Природа мира. Вулканы. — М. : Мысль, 1983. — 368 с. (рос.)
  • Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с. (рос.)
  • Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
  • Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
  • Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
  • Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
  • Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003 — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
  • Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
  • Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
  • Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тенерифе&oldid=48026561