Теніаринхоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теніаринхоз / Інвазія, яку спричинює бичачий ціп'як
Проглотида бичачого ціп'яка, яка має автономну рухливість.
Проглотида бичачого ціп'яка, яка має автономну рухливість.
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B68.1
DiseasesDB 12875
MedlinePlus 001391
eMedicine ped/2201
MeSH D013622


Теніаринхо́з (англ. Taeniarhynchosis' або лат. Taeniasis saginata', також — англ. Beef tapeworm infection) — пероральний біогельмінтоз, який спричинює бичачий (неозброєний, воловий) ціп'як. Хвороба характеризується самостійним виходом з кишечника людини поза актом дефекації проглотид ціп'яка та переважно шлунково-кишковими розладами. Інвазію відносять до групи Теніазів / Теніїдозів (згідно МКХ-10, код В.68).

Історичні відомості[ред.ред. код]

Taenia saginata

Перші медико-біологічні описи стрічкових гельмінтів були зроблені англійським лікарем Е. Тісоном у 1683 році[1]. Систематичне положення і основні елементи життєвого циклу збудника були описані видатним німецьким зоологом, пастором Й. Гьозе[de] (1762 р.)[2] та зоологом і письменником Д.Ф. Вейнландом[de] (1858 р.)[3]. У 1850 році бельгійський зоолог і палеонтолог П.-Д. ван Бенеден[en] ввів до медичного вжитку поняття «сколекс» (голівка), «стробіла» (тіло), «проглотида» (сегмент стробіли або членик)[4]. Детальне ґрунтовне вивчення біології паразита проведено німецьким лікарем Ф. Кюхенмейстером[de] в 1851—1855 рр.[5] В 1877 році італійський ветеринар і паразитолог Е. Перрончіто[it] підтвердив, що інвазія людям передається через заражену яловичину[6].

Актуальність[ред.ред. код]

Теніаринхоз поширений повсюдно, особливо широко — у країнах Африки, Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, Південної Америки. Зустрічається нечасто в Україні. Його відносять до тих 4-х гельмінтозів в Україні[7], де збудника може помітити у себе сам пацієнт. У деяких країнах хвороба зустрічається рідко через особливості харчування людини — в Індії через вірування індуїстів корова є священною твариною, яку у їжу практично не вживають.

Голівка бичачого ціп'яка.

Етіологія[ред.ред. код]

Класифікація[ред.ред. код]

Збудник гельмінтної інвазії, що зумовлена бичачим ціп'яком, Taenia saginata або Taeniarhynchus saginatus, якого відносять до роду Taenia, класу Cestoidea, типу Plathelminthes і є великим стрічковим гельмінтом довжиною до 6-10 метрів. Це один з 3-х гельмінтів людини в Україні, який може бути помічений самою інвазованою людиною. Назва Taeniarhynchus saginatus утворена комбінацією слів лат. Taenia — стрічка, rhynchus — морда, saginatus — провислий.

Будова[ред.ред. код]

Сколекс (голівка) гельмінта має 4 присоски (тому це неозброєний ціп'як), стробіла складається з великої кількості (1000 і більше) проглотид. Зрілі проглотиди за забарвленістю та формою нагадують домашню локшину, розмірами в довжину до 2 см, в ширину до 0,5 см, містять понад 140 тисяч яєць. Яйця кругло-овальної форми, всередині знаходиться зародок (онкосфера).

Проглотида бичачого ціп'яка, заповнена зрілими яйцями.

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Розвиток бичачого ціп'яка відбувається зі зміною хазяїв. Це біогельмінтоз. Остаточний хазяїн — людина, проміжний — велика рогата худоба. При паразитуванні дорослих особин гельмінта в кишечнику людини проглотиди, що відокремилися від стробіли ціп'яка, активно виповзають з кишечника в зовнішнє середовище, здатні там рухатися на великі відстані, при висиханні звільняючи яйця та контамінуючи ними рослини. Така активність проглотид необхідна гельмінту, тому що подальший розвиток проходить в організмі травоїдних тварин. Виділення проглотид з кишечника людини відбувається вже через 2,5-4 місяці від моменту її зараження. У яйцях за цей період відбувається дозрівання зародка. Разом з травою проглотиди або вже їх яйця заковтуються та потрапляють в травний тракт великої рогатої худоби, де внаслідок дії грубої травної поверхні трьохкамерного шлунку та його соку вони, врешті решт, розкриваються, а з них виходять зародки, який за допомогою гаків проникають в капіляри стінки дванадцятипалої кишки і потоком крові розносяться по організму. Основна маса зародків осідає в міжм'язовій сполучній тканині, де перетворюється у фіну (цистицерк — личинку, що містить лише 1 сколекс). Фіни зберігають інвазійність в тканинах великої рогатої худоби протягом 6-9 місяців. При попаданні фін всередині яловичини паразит прикріплюється у травній системі людини до слизової оболонки проксимального відділу тонкого кишечника за допомогою присосок, зростає з формуванням проглотид. Бичачий ціп'як може паразитувати в організмі людини декілька десятків років.

Докладніше: Бичачий ціп'як

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

Епідеміологічний ланцюг теніаринхозу.

Джерело інвазії[ред.ред. код]

Джерело інвазії — людина, яка є єдиним остаточним хазяїном. Від нього опосередковано відбувається зараження проміжного хазяїна — великої рогатої худоби. Безпосереднє зараження здорових людей від інвазованої людини не описано.

Механізм передачі[ред.ред. код]

Механізм зараження — оральний, шлях передачі — харчовий. Зараження людини відбувається при вживанні інвазованого фінами сирого яловичого м'яса або м'ясних продуктів, приготованих з порушеннями технології кулінарної обробки.

Сприйнятливість[ред.ред. код]

Максимум зараження в Україні припадає на осінні та зимові місяці, коли в наших регіонах відбувається традиційний масовий забій худоби. Захворюваність сільського населення в 3 рази вище від міського, понад 80 % хворих складають дорослі. Стан імунітету після дегельмінтизації або опісля рідкого природного звільнення від гельмінта не вивчений.

Патогенез[ред.ред. код]

Розвиток патологічних проявів при інвазії, що спричинена бичачим ціп'яком, обумовлюється комплексним впливом паразита на організм хворого. Присоски сколекса неозброєного ціп'яка пошкоджують слизову оболонку кишечника і порушують кровообіг, хоча значно менше від інших, озброєних ціп'яків. Зрідка сколекс при подальшому паразитуванні може змінювати місце своєї первинної локалізації в кишечнику. Активні скорочення м'язів тіла ціп'яка подразнюють механорецептори кишкової стінки, відбуваються тонічні скорочення її м'язів і, як наслідок, нападоподібний біль в різних ділянках живота. Додатковим фактором механічного впливу є активність проглотид, що відокремилися від стробіли, вони можуть спровокувати больовий синдром. Комплексне хіміко-механічне подразнення рецепторів паразитом і продуктами його обміну зумовлюють відповідні реакції з боку різних органів і систем: кишкової стінки, печінки, слизової оболонки шлунка, кровотворних органів. Інтенсивне споживання паразитом харчових речовин у процесі зростання і розвитку призводить до булімії, дефіциту найбільш цінних харчових компонентів, схуднення. Продукти метаболізму гельмінта чинять сенсибілізуючу дію на організм хворого. При зворотному випадковому потраплянні проглотид в шлунок людини яйця не вивільняються, тому що у людини. на відміну від великої рогатої худоби, недостатньо факторів травлення для порушення цілісності стінки проглотиди. З яєць бичачого ціп'яка, заковтнутих випадково, не можуть вивільнитися онкосфери теж через вищеназвану причину. Тому паразитування проміжних форм бичачого ціп'яка у людей, як це відбувається при цистицеркозі, не описано.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

У МКХ-10 виділяють «Інвазію, яку спричинює Taenia saginata» (В68.1). Досить часто інвазія бичачим ціп'яком може проявлятися тільки неактивним виділенням проглотид гельмінта при дефекації або самостійним їх активним виходом із заднього проходу, що є патогномонічним симптомом цього гельмінтоза. Співвідношення проглотид, що активно і пасивно виділяються, складає у різних хворих від 1:3 до 1:8. Активний самостійний вихід проглотид іноді може не супроводжуватися об'єктивними проявами при проході через анус, хоча частіше хворі відчувають свербіння, відчуття повзання у ділянці анального сфінктера. Часто це відбувається вночі або вранці, тому іноді хворі виявляють проглотиди, які активно розповзаються по постільній білизні, ліжку, кімнаті, що створює ще й психологічні проблеми у пацієнтів. Проглотиди можуть виповзати з кишечника при посиленні його перистальтики з будь-яких причин, в тому числі й при руху хворих, занятті фізичною діяльністю, при виконанні танцю тощо.

У клінічно виражених випадках на початку хвороби може турбувати булімія, проте яка супроводжується певним схудненням хворого. В подальшому хворі відзначають загальну слабкість, печію, нудоту, тяжкість у верхній частині живота (епігастрії), біль у животі різної інтенсивності, рідше — збільшення язика, поява на ньому тріщин і відбитків зубів по краях. У ряді випадків спостерігають шкірні алергічні прояви. У частини хворих розвивається астено-невротичний синдром — запаморочення, головний біль, порушення сну. При тривалій хворобі може формуватися нормохромна анемія з відповідним клінічними проявами (тахікардія, задишка, головокружіння, шум у вухах тощо).

Ускладнення[ред.ред. код]

При закручуванні протяжної стробіли в кишечнику можлива механічна кишкова непрохідність, в місці прикріплення сколекса — перфорація кишкової стінки, перитоніт. Активне пересування проглотид всередині кишечника може призвести до апендициту, холангіту, панкреатиту.

Діагностика[ред.ред. код]

Виявлення факту активного виповзання з кишечника великих проглотид є вирішальним для клінічної діагностики теніаринхозу. В загальному аналізі крові відзначають, але не завжди, помірну еозинофілію, анемію. Нерідко дорослого бичачого ціп'яка можна виявити при рентгенологічному дослідженні з проходженням барію по кишечнику людини.

Яйця теніїд.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Ґрунтується на результатах морфологічного дослідження проглотид. Особливо це потрібно у рідких випадках пасивного виділення проглотид бичачого ціп'яка з фекаліями, тому що таке виділення може відбуватися при інвазії різними ціп'яками. Яйця бичачого ціп'яка морфологічно не відрізняються від яєць свинячого ціп'яка, тому виявлення лише яєць теніїд вимагає подальшого діагностичного пошуку проглотид та їх подальшої ідентифікації.

Лікування[ред.ред. код]

Дегельмінтизацію проводять виключно у стаціонарі препаратом вибору — празиквантелем. Його призначають після добового обмеження вживання грубої їжі, багатої на клітковину. Дозу обраховують з розрахунку 25-40 мг на 1 кг маси тіла, її поділяють на 2 рази з інтервалом 4-6 годин. Контролюють ефективність проведеного лікування через 5 та 6 місяців. Інші антицестодні засоби, які використовують в розвинених країнах, на даний час в Україні не зареєстровані[8].

Профілактика[ред.ред. код]

Включає в себе проведення медико-санітарних заходів (виявлення осіб, інвазованих бичачим ціп'яком, їх дегельмінтизація, проведення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на попередження забруднення зовнішнього середовища фекаліями хворих на теніаринхоз) і ветеринарних заходів (проведення ветеринарної експертизи на м'ясокомбінатах, продовольчих ринках). При виявленні великої кількості фін у зрізах яловичини м'ясо утилізують, при невеликій кількості — знешкоджують шляхом заморожування. Дотримання технології приготування м'ясних продуктів запобігає зараженню теніаринхозом. Знешкодження фін (загибель цистицерків) в м'ясі настає при температурі +56°С протягом 5 хвилин. Охолодження й соління протягом тривалого часу або заморожування при температурі −10°С протягом 9 днів також призводять до загибелі цистицерків.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tyson, E. 1683. Lumbricus latus, or a discourse read before the Royal Society, of the joynted worm, wherein a great many mistakes of former writers concerning it, are remarked; its natural history from more exact observations is attempted; and the whole urged, as a difficulty against the doctrine of univocal generation. Philos. Trans. R. Soc. London 13:113-144.
  2. JAE Goeze"Versuch einer Naturgeschichte der Eingeweidewürmer" (1782; ein Nachtrag von ihm selbst wurde 1800 von Zeder herausgegeben).
  3. Weinland, David Friedrich Human Cestoides An Essay On The Tapeworms Of Man Nabu Press. Paperback. Book Condition: New. This item is reprinted on demand. 1858, 110 pages.
  4. Pierre-Joseph van Beneden Les Commensaux et les parasites dans le règne animal (1875).
  5. Küchenmeister Friedrich Die in und an dem Körper des lebenden Menschen vorkommenden Parasiten. Lehr- und Handbuch, Band 1, Leipzig, B.G. Teubner 1855.
  6. Perroncito Edoardo I parassiti dell'uomo e degli animali utili. Delle più comuni malattie da essi prodotte. Profilassi e cura relativa, Milano-Bologna-Napoli, Vallardi, 1882. 2ª ed.: 1901—1902 (21 fascicoli).
  7. Ще троє — аскаридоз, ентеробіоз, теніоз.
  8. Державний реєстр лікарських засобів України [1]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.). — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. К. 1940, 2-е видання — 1947 р., Держмедвидав УРСР, тираж 10 000, 392 с.;
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека: Протозоозы и гельминтозы. — Москва: Издательство Российского университета дружбы народов, 2004. — 206 с. (рос.)