Теніоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теніоз / Інвазія, яку спричинює свинячий ціп'як
Тіло (стробіла) Taenia solium, яке складається з окремих сегментів (проглотид) і сягає завдовжки до 4 метрів
Тіло (стробіла) Taenia solium, яке складається з окремих сегментів (проглотид) і сягає завдовжки до 4 метрів
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B68.0
DiseasesDB 12875
MedlinePlus 001391
eMedicine ped/2201
MeSH D013622

Теніо́з (лат. Taeniosis, англ. Taeniаsis, Pig tapeworm infection, застаріле — теніоз кишок) — біогельмінтоз, який спричинює статевозрілий свинячий (озброєний) ціп'як. Інвазія проявляється кишковими розладами. У людини можуть паразитувати проміжні форми цього гельмінта, які спричинюють цистицеркоз. Інвазію відносять до групи Теніазів / Теніїдозів (згідно МКХ-10, код В.68).

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Яйця теніїд були знайдені у копролітах хижих хребетних, які знаходились у породах, що утворились 270 млн років тому[1]. Перші письмові згадки про теніоз відносять до XVI століття до нашої ери (папіруси часів фараона Аменхотепа I). Перші медико-біологічні описи стрічкових гельмінтів були зроблені англійським лікарем Е. Тісоном у 1683 році[2]. Відмінності цього гельмінта від бичачого ціп'яка схарактеризував в 1784 році видатний німецький зоолог, пастор Й. Гьозе[de][3]. В 1845 році французький біолог Ф. Дюжардін[en] продемонстрував як з цистицерків утворюються зрілі гельмінти Taenia solium[4]. Пріоритет у розшифровці життєвого циклу збудника належить німецькому лікарю Ф. Кюхенмейстеру[de][5][6][7].

Актуальність[ред. | ред. код]

Поширений теніоз повсюдно, окрім Австралії та деяких островів Океанії. Найбільшу захворюваність реєструють в Індії, Північному Китаї, Африці та Південній Америці, що певним чином відображає відповідні харчові уподобання та релігійні заборони. В Україні гельмінтоз нечасто зустрічається в різних регіонах. Це один з 4-х гельмінтозів в Україні[8], коли заражені самі можуть побачити у себе збудника його — гельмінта (при пасивному виділенні з випорожненнями окремих частин свинячого ціп'яка).

Етіологія[ред. | ред. код]

Класифікація[ред. | ред. код]

Збудник інвазії, що зумовлена свинячим ціп'яком, — Taenia solium, який відносять до роду Taenia, класу Cestoidea, типу Plathelminthes. Назва Taenia solium утворена комбінацією слів лат. Tainia — стрічка, solium — сидіння.

Озброєний гаками сколекс Taenia solium.

Будова[ред. | ред. код]

Свинячий ціп'як є великим стрічковим гельмінтом, стробіла (тіло) довжиною сягає до 2-4 метрів. Число проглотид (сегментів тіла) від 800 до 1000. Невеличкий сколекс (голівка) має 4 хрестоподібно розташовані присоски і хоботок, на якому знаходиться подвійна «корона» з 22-32 гаків. Зріла проглотида не має активної рухливості, заповнена маткою, що містить до 50 000 яєць. Яйця практично не відрізняються від яєць бичачого ціп'яка і містять цілком сформований інвазійних зародок (онкосферу).

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Життєвий цикл Taenia solium.

Розвиток ціп'яка свинячого відбувається зі зміною хазяїв. Остаточний хазяїн — людина, в тонкому кишечнику якого паразитує статевозріла форма гельмінта. В організмі проміжного хазяїна (свині, рідше собаки, кішки, вівці, люди) зародки звільняються з яєць, проникають в кишкову стінку і кровь їх розносить (гематогенно) по всьому організму. Через 24-72 години онкосфери осідають переважно в міжм'язовій сполучній тканині, де через 2 місяці перетворюються на фіни (цистицерки). Цистицерки зберігають життєздатність до 5 років.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Ціп'як свинячий.

Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]

Джерело інфекції[ред. | ред. код]

Джерело інвазії — людина, що є кінцевим хазяїном гельмінта, виділяє з фекаліями проглотиди та яйця гельмінта. Забруднення ними довкілля призводить до зараження проміжних хазяїв. Свині заражаються внаслідок копрофагії та всеїдності.

Механізм і фактори передачі[ред. | ред. код]

Механізм зараження при теніозі — оральний, шлях передачі — харчовий. Люди заражаються при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса свиней і рідше — диких кабанів. Найбільшу небезпеку становить свинина, що не пройшла ветеринарний контроль.

Сприйнятливість та імунітет[ред. | ред. код]

Сприйнятливість дуже висока, сільські жителі хворіють частіше. В Україні підвищення рівня захворюваності відбувається, як і при теніаринхозі, в осінньо-зимовий період. Імунітет не прояснений.

Патогенез[ред. | ред. код]

Після вживання фінозної свинини цистицерки перетворюються на дорослих паразитів в кишечнику людини. Під дією травного соку і жовчі відбувається вивільнення онкосфери, сколекс ціп'яка за допомогою присосок і гаків досить міцно прикріплюється до слизової оболонки кишечника. В подальшому зміни його локалізації, як при теніаринхозі, не відбувається. Паразит починає зростати, формуючи стробілу з проглотидами, і через 2-2,5 місяці досягає своєї зрілості, починаючи виділяти з фекаліями окремі проглотиди,, але частіше куски стробіли (часто по 5-6 проглотид одразу) та яйця. Провідну роль у патологічному процесі відіграють токсико-алергічні реакції, механічне подразнення слизової оболонки присосками й гаками, поглинання гельмінтами поживних речовин хазяїна.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Згідно МКХ-10 виділяють «Інвазію, яку спричинює Taenia solium» під кодом В68.0. При теніозі клінічні прояви нерідко відсутні, а інвазія проявляється лише тим, що хворі періодично спостерігають у фекаліях шматки стробіли або окремі проглотиди. Активне виповзання проглотид з кишечника, як при теніаринхозі, не відбувається. У клінічно виражених випадках спостерігають розлади функції кишечника, нудоту, блювання, біль у животі, слабкість, запаморочення, періодичний головний біль, порушення сну, схуднення. Іноді теніоз супроводжується ознаками гіпохромної анемії.

Ускладнення[ред. | ред. код]

При закручуванні протяжної стробіли в кишечнику можлива механічна кишкова непрохідність, в місці прикріплення сколекса — перфорація кишкової стінки, перитоніт, запалення слизової оболонки.

Детальна морфологія проглотиди Taenia solium (мікрофотографія, світлова мікроскопія, збільшено у 8 разів). На відміну від проглотиди бичачого ціп'яка проглотида свинячого ціп'яка має 7-13 бокових відгалужень всередині, тоді як у бичачого 12-30.

Діагностика[ред. | ред. код]

Так само при рентгенологічному дослідженні кишок з барієм, як і при теніаринхозі, свинячий ціп'як можу бути інколи простежений. Яйця свинячого ціп'яка морфологічно не відрізняються від яєць бичачого ціп'яка, тому виявлення лише яєць теніїд вимагає подальшого діагностичного пошуку проглотид та їх подальшої ідентифікації.

Засохлі поза кишечником проглотиди Taenia solium.

Лікування[ред. | ред. код]

Дегельмінтизацію проводять виключно у стаціонарі препаратом вибору — празиквантелем. Його призначають після добового обмеження прийому грубої їжі, багатої на клітковину. Дозу обраховують з розрахунку 25-40 мг на 1 кг маси тіла, її поділяють на 2 прийоми з інтервалом 4-6 годин. Контролюють ефективність проведеного лікування через 5 та 6 місяців. Інші антицестодні засоби, які використовують в розвинених країнах (наприклад, ніклозамід), на даний час в Україні не зареєстровані[9].

Профілактика[ред. | ред. код]

Включає в себе проведення медико-санітарних заходів (виявлення осіб, інвазованих свинячим ціп'яком, їх дегельмінтизація, проведення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на попередження забруднення зовнішнього середовища фекаліями хворих на теніоз) і ветеринарних заходів (проведення ветеринарної експертизи на м'ясокомбінатах, продовольчих ринках). При виявленні великої кількості фін у зрізах свинини м'ясо утилізують, при невеликій кількості — знешкоджують шляхом заморожування. Дотримання технології приготування м'ясних продуктів запобігає зараженню на інвазію, яку спричинює Taenia solium. Знешкодження фін (загибель цистицерків) в м'ясі настає при температурі +56°С протягом 5 хвилин. Охолодження й соління протягом тривалого часу або заморожування при температурі −10°С протягом 12 днів також призводять до загибелі цистицерків.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Paula C. Dentzien-Dias et al. Tapeworm Eggs in a 270 Million-Year-Old Shark Coprolite. PLoS ONE, 2013; 8 (1): e55007 DOI: 10.1371/journal.pone.0055007
  2. Tyson, E. 1683. Lumbricus latus, or a discourse read before the Royal Society, of the joynted worm, wherein a great many mistakes of former writers concerning it, are remarked; its natural history from more exact observations is attempted; and the whole urged, as a difficulty against the doctrine of univocal generation. Philos. Trans. R. Soc. London 13:113-144.
  3. Goeze, J. A. E. 1784. Neueste Entdeckung. Dass die Finnen im Schweinefleische keine Drüsenkrankheit sondern wahre Blasenwürmer sind. Halle.
  4. Dujardin F. 1845. Histoire naturelle des helminthes ou vers intestinaux. xvi, 654+15 pp.
  5. Küchenmeister, F. 1857. Animal and vegetable parasites. Translated from the German by Edwin Lankaster. The Sydenham Society, London, United Kingdom.
  6. Küchenmeister, F. 1860. Erneuter Versuch der Umwandlung des Cysticercus cellulosae in Taenia solium hominis. Dtsch. Klin. 12:187-189.
  7. Küchenmeister, F. 1861. The Cysticercus cellulosus transformed within the organism of man into Taenia solium. Lancet i:39.
  8. Ще три таких — аскаридоз, ентеробіоз, теніаринхоз.
  9. Державний реєстр лікарських засобів України [1]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.). — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. К. 1940, 2-е видання — 1947 р., Держмедвидав УРСР, тираж 10 000, 392 с.;
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека: Протозоозы и гельминтозы. — Москва: Издательство Российского университета дружбы народов, 2004. — 206 с. (рос.)