Теодозій Янків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
о. Теодозій Янків, ЧСВВ
Тарас
Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя Василіянського Чину святого Йосафата (1997—2000)
Загальна інформація
Народження 14 квітня 1954(1954-04-14) (64 роки)
с. Ленкниця (нині гміна Сроково, Кентшинского повіту, Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща)
Освіта Варшавська вища семінарія латинського обряду
Релігійна кар'єра
Конфесія УГКЦ
Рукоположення 27 травня 1979
Постриг 1 квітня 1979
(довічні обіти в ЧСВВ)

Теодозій Янків ЧСВВ (хресне ім'я Тарас; нар. 14 квітня 1954, с. Ленкниця, Польща) — український церковний діяч, священик Української Греко-Католицької Церкви, василіянин, доктор богослов'я, педагог, проповідник, реколекціоніст і місіонер, протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя Василіянського Чину святого Йосафата в Україні (1997—2000), ігумен Крехівського і Київського василіянських монастирів. Після виходу УГКЦ з підпілля доклав багато зусиль для відновлення монашого василіянського життя і монастирів в Україні.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 14 квітня 1954 року в селі Ленкниця (нині гміна Сроково, Кентшинского повіту, Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща) в сім'ї Івана Янківа і Ольги з роду Старух, які походили з села Бережниця Вишня (Лемківщина) і були переселені до Ленкниці під час операції «Вісла» в 1947 році. Його прапрадід по маминій лінії Михайло Старух (1806—1876) був послом до Галицького сейму 1-го скликання (1861—1866).

Навчався в початковій школі в Ленкниці (1961—1965), Байорах Великих (1965—1967), в школі-інтернаті в Корше (1967—1969) та в IV загальноосвітньому українському ліцеї в Лігниці (1969—1973).

4 вересня 1973 року вступив на новіціат до Василіянського Чину у Варшавський монастир. 29 червня 1975 року склав перші тимчасові обіти. У 1973—1979 роках вивчав філософію і богослов'я у Варшавській вищій семінарії латинського обряду. 1 квітня 1979 року склав вічні обіти у Василіянському Чині, а 27 травня цього ж року отримав священичі свячення з рук латинського єпископа-помічника Варшавської архідієцезії Єжи Модзелевського.

У 1979—1983 роках душпастирював у Колобжегу, потім в Ольштині (1983—1984). 1984—1989 роки — магістр новіціату у Варшаві, тоді ж у 1987—1989 роках виконував обов'язки ректора семінарії для греко-католицьких богословів у Любліні. У 1989—1990 — душпастир та ігумен у Венгожево.

Діяльність в Україні[ред.ред. код]

У 1990 році приїхав в Україну для допомоги у відновленні василіянських монастирів і монашого життя. У вересні 1990 року відновив діяльність новіціату в Крехівському монастирі, у якому був призначений ігуменом та магістром новиків (до 1993). У 1991—1996 роках під його пильним наглядом була виконана грандіозна реконструкція ансамблю Крехівської обителі. У липні 1996 року на генеральній капітулі Василіянського Чину в Римі був обраний другим генеральним радником Чину, проте у 1997 році у зв'язку зі зреченням о. Віктора Батога з уряду протоігумена провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, о. Теодозій Янків був призначений на уряд протоігумена і виконував його до 2000 року. За його протоігуменства розпочато будівництво монастиря святого Василія Великого в Києві (1998), започатковано будівництво корпусів Василіянського інституту філософсько-богословських студій в Брюховичах, видавався часопис «Київська церква» (1998—2001), якого він був ініціатором і головним редактором[1] та ін.

Після завершення каденції протоігумена виконував обов'язки ректора Івано-Франківської духовної семінарії (2000—2001), а в 2001 році взяв активну участь у організації візиту папи Івана Павла ІІ в Україну. У 2001—2005 роках — ігумен Київського монастиря святого Василія Великого.

Проживає у монастирі Різдва Христового у Жовкві.

«Подвижник»[ред.ред. код]

У 2007 році в універистетському видавництві «Пульсари» у Києві вийшла книга під назвою «Подвижник» авторства Галини і Мирослава Левицьких, присвячена постаті о. Теодозія Янкова, ЧСВВ[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київська церква - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua). Процитовано 2018-05-17. 
  2. Галина і Мирослав Левицькі, Подвижник. Pulsary (ua). Процитовано 2018-05-17. 

Джерела[ред.ред. код]