Теорема Пазінетті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теорема Пазінетті
Галузь промисловості економіка
Автор Луїджі Пазінетті
Дата публікації 1962

Теорема Пазінетті (парадокс Пазінетті) — твердження італійського економіста Луїджі Пазінетті щодо джерел економічного зростання. Відповідно до цієї теореми, економічне зростання залежить виключно від рівня заощаджень, що роблять капіталісти і зовсім не залежить від того, чи схильні робити заощадження представники робітничого класу.

Історія[ред. | ред. код]

Італійський економіст Луїджі Пазінетті у своїй статті «Норма прибутку і розподіл доходу з точки зору економічного зростання» (італ. Rate of Profit and Income Distribution in Relation to the Rate of Economic Growth, 1962) представив модель, відповідно до якої економічне зростання в моделі Калдора залежить виключно від рівня заощаджень, які роблять капіталісти. При цьому динаміка економічного зростання ніяким чином не залежить від того, чи схильні робити заощадження наймані працівники. Ця теорема «самопідйому», коли капіталісти здатні підвищити прибутковість власних капіталів простим збільшенням заощаджень (накопичень), викликала досить активну дискусію, яка призвела до висновку про те, що все залежить від ряду інших обставин, вплив яких визначити та кваліметрично оцінити неможливо.

Рівняння[ред. | ред. код]

Заощадження робітників і капіталістів визначаються наступними рівняннями:

  
  
  
  де  — зарплата робітників,  — прибуток робітників,  — заощадження робітників,  — заощадження капіталістів,  — прибуток капіталістів.

Капітали робітників і капіталістів ростуть однаковими темпами:

  
  
  
  де  – капітал робітників,  — власний капітал капіталістів.

Так, як ставка відсотка і норма прибутку співпадають, то і . Звідси норма прибутку дорівнює:

  .

Це Кембриджське рівняння показує, що відсоткова ставка, рівна нормі прибутку, повністю незалежна від будь-якої схильності робітників до заощадження.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]