Теорія соціальної дезорганізації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теорія соціальної дезорганізації – соціологічна теорія, що пояснює злочинність як наслідок соціального розшарування суспільства, звертає увагу на залежність психології злочинця від функціонування суспільства.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Основоположником теорії вважають французького соціолога Е.Дюркгейма.В свою чергу, його ідеї розвинув американський вчений Р. Мертон. Дюркгейм зазначав, що на особу впливають соціальні фактори – готова соціальна реальність, до якої потрапляє індивід при народженні. Отже індивід має підлаштувати свої мислення та дії під ті, що існують в суспільстві. Останні виступають таким чином примусовими, що призводить до прямого чи непрямого контролю над поведінкою індивіда. За Дюркгеймом,суспільна мораль є суворішою за мораль окремого індивіда, вона вказує йому правила поведінки. У разі якщо індивіди не пристосовуютьcя до існуючих способів мислення і дій, вони стикаються з негативною реакцією з боку пануючого суспільства у вигляді правових санкцій, громадського осуду і т.ін[1].

Аномія[ред.ред. код]

Дюркгейм використовує поняття «аномії», тобто стан суспільства, за якого значно послаблюється стримуюча дія моралі, і суспільство втрачає вплив на особистість. Дану думку розвинув і Мертон, який вказував, що причиною аномії може бути суперечність між пропагованою суспільством метою та припустимими з погляду суспільства засобами її досягнення. Так, загальноприйняті в суспільстві цілі досягнення особистого успіху та добробуту перебувають у постійному конфлікті з обмеженістю доступу до схвалених соціумом каналів здобуття освіти, професії, багатства, статусу. Відповідно, для нижчих прошарків лишається лише шлях до успіху через порушення закону.

Соціальна дезорганізація[ред.ред. код]

Соціальна дезорганізація розглядається як система соціальних процесів, що спричиняють дії (у межах певної спільноти), які не відповідають загальноприйнятим нормам, оцінюються негативно, а також перевищують припустимі межі, та загрожують нормальному розвитку процесів спільного життя. Загалом, дезорганізація полягає в розшаруванні інститутів, які не виконують завдань, у послабленні механізмів контролю, у поведінці, яка суперечить нормам. Виникає вона під впливом різних обставин, що порушують рівновагу та узгодженість і зумовлюють зниження ефективності дії інститутів соціального контролю. Такими обставинами можуть бути стихійні лиха, тривалі війни, політичні кризи, революції, масова міграція і т. ін[2]. Соціально дезорганізована особистість перебуває немов поза межами нормального, усталеного функціонування всіх соціальних інститутів, в яких вона перебувала раніше. Особистість своїми діями переміщується в суспільній ієрархії. Відбувається процес соціального переміщення. [3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Криминология. Учебник для юридических вузов /Под редакцией проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 21-26.
  2. Прибиткова І. Сучасні міграційні процеси // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999, № 1.
  3. Белых Е. Я, Вернеенко Г. П. Социальная структура и социальные изменения в современном обществе. – М., 1993.