Теорія хвиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія (концентричних) хвиль — теорія німецького мовознавця Йоганнеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

На противагу теорії родовідного дерева (А. Шлейхер) постала групова теорія, що отримала назву «теорія хвиль» Йоганеса Шмідта (1872-1875 рр.) Згідно з цією теорією, всі мови розвиваються спільно, й кожна мова непомітно переходить в іншу, тому, на думку мовознавця, відмінної межі між сусідніми мовами не існує, вони завжди близькі.

Кожна мова по обидва боки є ніби мостом до сусідньої. За цією теорією, сусідні мови завжди мають багато спільного між собою, наприклад, українці західні близькі своєю мовою до поляків, а східні — до росіян. І навпаки: східні поляки близькі мовою до західних українців, а росіяни до східних українців[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. — Київ: Академія, 2003. — С. 439