Терешківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Терешківці
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Горохівський район
Рада/громада Терешківцівська сільська рада
Код КОАТУУ 0720887701
Основні дані
Засноване 1577
Населення 510
Площа 12,1 км²
Густота населення 42,15 осіб/км²
Поштовий індекс 45724
Телефонний код +380 3379
Географічні дані
Географічні координати 50°32′46″ пн. ш. 24°51′27″ сх. д. / 50.54611° пн. ш. 24.85750° сх. д. / 50.54611; 24.85750Координати: 50°32′46″ пн. ш. 24°51′27″ сх. д. / 50.54611° пн. ш. 24.85750° сх. д. / 50.54611; 24.85750
Середня висота
над рівнем моря
210 м
Водойми річка Утятин
Місцева влада
Адреса ради 45724, Волинська обл., Горохівський р-н, с. Терешківці, тел. 91-1-72
Карта
Терешківці is located in Україна
Терешківці
Терешківці
Терешківці is located in Волинська область
Терешківці
Терешківці

WC: Терешківці у Вікісховищі

Ландшафти села

Тере́шківці — село в Україні, в Горохівському районі Волинської області. Населення становить 510 осіб.

Фізико-  та економіко-географічне положення  села[ред.ред. код]

Село Терешківці розташоване на території Волинської височини, в пониззі річки Біла Криниця, що є притокою річки Гнила Липа. Рельєф злегка горбкуватий, ґрунти — опідзолені (сірі, темно — сірі, чорноземи), клімат — помірно-континентальний. Все це створює сприятливі умови для розвитку сільського господарства.

У центрі села, в межах русла річки Біла Криниця, красується ставок площею 5,7 гектара. Корисними копалинами нашого села є пісок і крейда (біла глина).

Економічні умови розміщення села також вигідні. Через його територію проходить автомобільна дорога з високою інтенсивністю руху: Луцьк — Горохів — Львів. На відстані від села знаходиться залізничний вузол — станція « Звиняче». Відстань до обласного центру — 44 км, а до районного — 9 км.[1] 

Історія  виникнення населеного  пункту[ред.ред. код]

Минуле села Терешківці таке ж велике, як сама історія. Легенда про походження назви села загубилася у вирі століть, і сьогодні, на жаль, ми не знаємо, звідки походить ця прекрасна назва — Терешківці.

Проте історичні джерела свідчать, що наше село має давню історію.

У документах воно згадується як Терешковець або Терешковці. О. Цинкаловський в книзі «Стара Волинь. Волинське Полісся» (том 2, ст. 208) за 1984 р. згадує: «Згідно поборового реєстру Луцького повіту за 1577 р. Василь Ощівський платить за Терешковці від 4 димарів по 20 грошів, 4 городів по 2 гроші.[2]»

Отже, найдавніша згадка про наше село значиться 1577 р.

У «Географічному словнику королівства Польського» (том 12, Варшава, 1892 р., ст. 309) Терешківці згадуються так: «…Василь Ощівський платить за Терешковці в 1583 р…»

Важкі випробування випали на долю нашого села протягом його існування. Пам'ятає воно лихоліття першої світової війни і громадянської війни, польсько — буржуазного поневолення і Великої Вітчизняної війни. Проте воно піднімалося з руїн, хоч його кілька разів спалювали дотла; воно жило, хоч його найкращі сини і дочки відходили  у вічність.[1]

Село в роки Німецько-радянської війни[ред.ред. код]

Німецько-радянська війна страшним горем прокотилася через наше село. Вже на другий день після оголошення війни фашисти були в Терешківцях. А через кілька днів терешківчан почали забирати в Німеччину. Було горе і сльози, страждання і смуток. В Німеччину вивезли:

1. Зубка Мефодія Трохимовича

2. Бондарук Віру Степанівну

3. Ткач Анастасію Улянівну

4. Новосад Ганну Романівну

5. Вавриновича Степана Васильовича

6. Нечипорука Микиту Олексійовича

7. Загоруйко Ганну Романівну

Навесні 1944 р. фашисти відступали, і знову терешківцям загрожувала смертельна небезпека. Населення евакуювали кого куди. Частина людей перебувала в біженцях в селі Новий Тік Рівненської області, інші — в селах Квасів і Підбереззя Горохівського району. А в нашому рідному селі стояла до зубів озброєна німецька військова частина. По річці Біла Криниця село було розділене на дві частини. На правому березі стояли німці, а на лівому — радянські війська. Внаслідок військових дій по всій лінії фронту село Терешківці було спалене дотла. Воно стало «волинською Хатинню». Вціліло лише три хати, всі інші були суцільною руїною. Як пам'ять про цю жахливу подію, село золотими літерами вписане в стелу пам'яті на Луцькому Пагорбі Слави.

Проте людським стражданням не було кінця. У цьому ж 1944 р. чимало наших односельчан загинуло від рук поляків і ОУНівців. Це:

1. Зозуля Михайло

2. Зозуля Ганна

3. Штунь Ярина

4. Войтович Олексій

5. Доманський Сергій Іванович

6. Зубко Сергій Пилипович

7. Іванюк Пилип

8. Бойко Каленик

9. Іванцев Петро

10. Доманський  Андрій

11. Ткач Степан Лук'янович

49 чоловік загинуло на фронтах війни. Їхні імена викарбувані на Пагорбі Слави, що височить в центрі села.[1]           

Історія  створення колективного  господарства[ред.ред. код]

В 1947 р. на території села Терешківці було організовано колгосп імені Сталіна. Його очолив голова колгоспу Ващук Адам Леонтійович. Наступником став Новосад Павло Купріянович, який очолював колгосп до 1958 р.

В 1959 р. на основі двох колгоспів імені Сталіна, що в Терешківцях, та імені Молотова, що в селі Ощів, було створено колгосп імені Матросова. Головою правління колгоспу був Загоруйко Петро Давидович — хлібороб з діда — прадіда, людина добра і розумна.

У 1970-х роках відбулося укрупнення колективних господарств. Тому колгосп імені Матросова був об'єднаний з колгоспом «Шлях Леніна». Під керівництвом Жигуна Володимира Андрійовича село Терешківці було з 1974 року  по 1983 рік.

У березні 1983 р. на базі сіл Терешківці і Ощів було створено колгосп імені Карла Маркса. Його очолив молодий, здібний керівник, справжній господар землі, мудрий організатор Михайло Іванович Трачевський. В 1993 р. колгосп став селянською спілкою «Райдуга», а згодом — ПОСП «Райдуга».  Після 2013 року ПОСП «Райдуга» злилася із ПСП «Волинь-нова», керівником якого є уродженець Терешківців, мудрий хлібороб Валентин Володимирович Вавринович.[1]

Місцеве  самоврядування[ред.ред. код]

У 1941 р. на території села Терешківці діяла сільська Рада. Її головою був Захарчук Григорій, а секретарем — Антонюк Михайло Гнатович. З 1946 р. головою сільської ради працював Нечипорук Микита Олексійович, секретарем — Зозуля Єфросинія Юхимівна.

Карпунь Василь Йосипович очолював Терешківцівську сільську Раду з 1991 по 1998 рр., а до цього 30 років працював сільським головою Вільхівської сільської Ради.

З 1998 по 2006 р. сільським головою працювала Притолюк Ганна Степанівна.

Вищезгадані сільські голови багато зробили для благоустрою села, його культурного розвитку, освітнього та соціального добробуту.

У 2006 р. сільським головою шляхом таємного голосування було обрано Войтович Тамару Анатоліївну, людину високоосвічену, чуйну і авторитетну.[1]

Село  сьогодні[ред.ред. код]

Село Терешківці заново відродилося після Великої Вітчизняної війни. Відбудова була важкою і довготривалою. Адже згоріло все: школа, церква, житлові і господарські споруди. Кругом панував біль і сльози. Село оживало з попелу і руїн.

Монумент полеглим за Україну

Сьогодні Терешківці розкішно розкинулись своїми чудовими краєвидами по обидва береги річки Біла Криниця. Село повністю асфальтоване, має газо- і водопровід. Побудовані млин, пекарня, будинок культури, школа, ФАП, торговий центр, обрядовий будинок, чудова зона відпочинку для дітей влітку.

У центрі села споруджено монумент борцям за волю України.

Величаво підноситься серед  села Покровська церква, яка була побудована в 1994 р.

Але найбільшою гордістю села є його люди. Серед них шановані орденоносці:

  • Зубко Леонід Антонович
  • Ходоровський Віктор Михайлович
  • Загоруйко Петро Давидович
  • Тимощук Олексій Іванович
  • Вавринович Євгенія Іванівна
  • Новосад Надія Михайлівна

Уславили Терешківці заслужені працівники сільського господарства. Це Мартинюк Володимир Михайлович і Трачевський Михайло Іванович.

Наше село виховало високоосвічених людей для різних сфер виробництва. Серед них вчителі, лікарі, економісти, спеціалісти сільського господарства, програмісти, юристи та інші.

Пишаємося ми сьогодні й науковими кадрами, босоноге дитинство яких пройшло у нашому селі: Кузьмич Альвіан Ярославович — кандидат технічних наук, старший викладач Національного Аграрного університету в місті Києві.

Лінник Єлизавета Сергіївна — доктор економічних наук, професор Черкаського Національного університету.

Загоруйко Борис Іванович — кандидат сільськогосподарських наук, голова одного із сільськогосподарських підприємств Костромської області в Росії.

Мартинюк Володимир Леонідович — викладач кафедри Близького Сходу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, аташе з культурно-гуманітарних питань та ЗМІ Посольства України в Державі Кувейт

Тож живи сто віків

Й розквітай, моє рідне село!

Живіть щасливо і багато, люди!

Хай тільки спокій, злагода й добро

У кожнім серці й кожнім домі буде![1]

Жителі Терешківців — борці  за національну  ідею[ред.ред. код]

Не обминула наше село і боротьба за національну ідею. Це було напередодні Німецько-радянської війни. У 1939 р. в село Терешківці з сусідньої Галичини прибув юнак на прізвище Ковальчук Григорій Павлович. Незадовго став зятем у родині Марчуків.

Григорій Павлович був людиною освіченою і мав велику мрію — бачити Україну вільною, самостійною. І своє бачення задумав передати терешківчанам. Навколо себе він об'єднав молодих людей віком 16 — 35 років. Їх було 22:

  • Антонюк Степан Пилипович
  • Бойко Іван Ілліч
  • Бойко Василь
  • Вавринович Клим
  • Гуцик Степан Іванович
  • Загоруйко Григорій Якович
  • Загоруйко Клим Степанович
  • Загоруйко Яків
  • Ковалишин Семен
  • Ковальчук Григорій Павлович
  • Качмарук Федір
  • Порванський Іван Васильович
  • Порванський Семен
  • Порванський Олександр
  • Порванський Костянтин
  • Тимощук Клим Іванович
  • Ілов Олександр
  • Лотоцький Марко Денисович
  • Луцишин Кіндрат
  • Штунь Каленик
  • Антонюк Михайло Гнатович
  • Захарчук Григорій

Помічником і однодумцем Ковальчука Г. П. був Гуцик Степан, а основна більшість молодих людей з їхнього оточення були зовсім неграмотні. Дехто читав по складах.

Старожили згадують, що ці хлопці, щоб вступити в групу Ковальчука, платили внески. Якою була сума внесків — ніхто не пам'ятає (бо членів групи немає в живих). Тільки дочка страченого в Луцькій тюрмі Порванського Олександра Зайцева Віра згадує: «Тато був зовсім неграмотний. За що загинув — не знаю. Але мама казала, що він ходив до Ковальчука і за це заплатив два рублі.» Отже, внески платили грішми, а іноді й продуктами.

Чим же займалися гуртківці? Вони регулярно збирались на сходки. Проводили їх таємно в лісі поблизу села або просто в лузі, посеред поля. Григорій Павлович читав присутнім твори Шевченка, статті із брошур і газет, переконуючи їх, що країна має бути вільною. Вони слухали, часто не розуміючи прочитаного, але вірили переконанням свого керівника і в  щасливе майбутнє українського народу. Хто вмів читати — самі читали, а хто вмів писати — переписували собі в зошит найцікавіше про волю України.    

Дочка Порванського Івана Васильовича Софія Іванівна Тимощук згадує: «Іноді тато давав мені переписувати якісь конспекти. Пам'ятаю, що я писала: „… Україну заплутав червоний імперіалізм…“. Тоді я не розуміла написаного, а тепер переконана, що тато боровся за вільну Україну.»

Напередодні 1941 р. Г. П. Ковальчука хтось видав властям. Його заарештували і заставили назвати однодумців. У січні 1941 р. в сім'ї терешківчан прийшло горе.

Вічна пам'ять героям

Кожну ніч арештовували 2 — 3 чоловіки. Люди жили в страху і тривозі, бо забирали зовсім молодих і невинних хлопців. Всі арештовані були ув'язнені у Луцькій тюрмі. П'ятеро було засуджено до страти: Ковальчука Г. П., Гуцика С. І., Ілова Олександра, Лотоцького Марка, а п'ятого ніхто не пам'ятає. Всіх інших мали вивезти на каторгу, але до Луцька уже підходили фашисти. Вирок суду був ще не виконаний. У тюрмі було неспокійно. В'язнів зігнали в одне приміщення, де було тісно і душно. Почалася жорстока розправа.

Антонюк Михайло згадує: «Зчинилася стрілянина. Змішалися живі і мертві. Кров бризкала по стінах, частини людських тіл і нутрощі розліталися в різні сторони — це було справжнє пекло».

Двоє наших односельчан під час розстрілу опинилися під трупами і чудом залишилися живі — це Антонюк Михайло і Захарчук Григорій. Вони повернулися додому і до кінця своїх днів прожили в Терешківцях. Проте доля сімей в'язнів Луцької тюрми була важкою і після закінчення війни, адже вони втратили членів своїх родин і ще й стали ворогами для односельчан. Їх підозрювали у зраді Радянської влади, не допомагали у важкі хвилини, насміхалися. Вони   пережили все. Час залікував душевні рани. Всі сім'ї стали прекрасними хліборобами, виховали хороших дітей і правнуків. А пам'ять про в'язнів Луцької тюрми, членів їхніх родин, залишилася в наших серцях, як про борців за незалежну Україну.[3]

Історія Свято-Покровського храму села Терешківці[ред.ред. код]

За переказами старожилів перший храм у селі Терешківці був побудований у XVIII ст. і простояв до I Світової війни, між Росією і Австро-Угорщиною. У селі проходила лінія фронту і під час воєнних дій храм згорів. Пізніше на цьому самому місці місцеві жителі села побудували нову дерев'яну церкву невеличку, на три куполи, акуратну і гарну, обгороджену дерев'яним парканом.

Знову ж Друга світова війна, і знову у селі 5 місяців стояла лінія фронту. Село було спалено, і знову згоріла церква (літо 1944 р.) У 1948—1949 рр. люди побудували невеличку часовню-дзвіницю, де було 4 дзвони і збирались люди для молитви по великих святах. Простояла вона десь до 1971—1972року. Дзвони забрали тодішні партійні люди, що й досі ніхто не знає де вони. Дзвіниця розвалилась. 1989—1991 році на цвинтарі змурували невеличку Каплицю, де святили паску. У 1992 році по проханню парафіян посеред села на новому місці почалось будівництво нової церкви, мурованої. Будували за кошти колгоспу під керівництвом голови Трачевського Михайла Івановича. У 1994 році 13 грудня в день пам'яті святого апостола Андрія Первозванного єпископом Ніфонтом при настоятелі протоієреєві Миколаю було освячено збудований храм  і престол в честь Покрови Божої Матері.  З 1996 по 1998 рр. обслуговував Свято-Покровський храм ієрей Василій Хомляк, настоятель храму с. Угринів. У вересні 1998 року був переведений Архієпископом Ніфонтом із Угринова у Терешківці, де і досі є настоятелем місцевого храму. У 1998 році храм був розписаний і був освячений розпис ікон митрополитом Ніфонтом за настоятеля о. Василія Хомляка. року відбулось урочисте святкування 10-ліття храму з участю митрополита Ніфонта.[4]  

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Середа, Тамара (2008). Сторінки історії села Терешківці (українська). Ощів: Ощівська ЗОШ. с. 40. 
  2. [[url = http://diasporiana.org.ua/istoriya/887-tsinkalovskiy-o-stara-volin-i-volinske-polissya-t-1/%7CЦинкаловський, Олександер]] (1986). Стара Волинь і Волинське Полісся (українська) 2. Вінніпег. с. 208. 
  3. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Рух опору тоталітарним та окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії України та Волині. Матеріали XXXI Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, Луцьк-Горохів, 14—15 травня 2009 року (українська). Луцьк. 2009. с. 521с, іл. 
  4. Протоієрей, Василій (Хомляк). Свято-Покровський храм села Терешківці. http://gorokhivblag.com.ua/ (українська). 

Посилання[ред.ред. код]

Монумент