Терещенко Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Іванович Терещенко
Mikhail Ivanovich Tereshchenko.jpg
Народився 18 (30) березня 1886(1886-03-30)
Київ, Російська імперія
Помер 1 квітня 1956(1956-04-01) (70 років)
Монако
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність дипломат
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Титул Міністр фінансів (березень-травень 1917)
Міністр закордонних справ (травень-жовтень 1917)
Посада Список міністрів закордонних справ Росії
Батько Терещенко Іван Миколайович
Мати Єлизавета Саранчева[d]
Родичі Іван Миколайович
Єлизавета Михайлівна
Дружина 1-ша Маргарет Терещенко (Ное)
2-га Хорст
Діти від 1-го шлюбу: Петро Михайлович та 2 дочки
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
  • Coat Tereshenko.jpg
    Герб Терещенків

Тере́щенко Миха́йло Іва́нович (18 (30) березня 1886(18860330), Київ, Російська імперія — 1 квітня 1956, Монако) — український підприємець, цукрозаводчик та землевласник, меценат. У березні-травні 1917 року міністр фінансів, у травні-жовтні 1917 року — міністр закордонних справ у Тимчасовому уряді Росії.

Сім'я та освіта[ред.ред. код]

Народився в сім'ї багатого цукрозаводчика і землевласника, нащадка козаків (особистий статок Михайла Терещенка оцінювався приблизно в 70 млн крб.). Батько — Іван Миколайович, мати — Єлизавета Михайлівна. Був одружений на француженці Маргарет, вродженою Ное, в цьому шлюбі народилися дві дочки і син Петро Михайлович, що жив у Франції, працював інженером в США і Бразилії. У 1923 році подружжя розійшлося, 1926 року Михайло Терещенко одружився з норвежкою Хорст.

Вже в ранньому дитинстві вільно володів французькою, англійською, німецькою мовами, розумів старогрецьку і латину (пізніше вільно володів в цілому 13 мовами). Закінчив Київську гімназію, Вчився в Київському університеті, в 1905—1908 вивчав економіку в Лейпцизькому університеті. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1909, екстерном).

Юрист, видавець, промисловець[ред.ред. код]

У 1909—1911 працював на кафедрі римського та цивільного права Московського університету, покинув його разом з іншими ліберальними викладачами на знак протесту проти звільнення ректора, помічника ректора і проректора університету по розпорядженню міністра народної освіти Л. А. Кассо. У 1911—1912 роках був чиновником особливих доручень (без зарплатні) при Дирекції імператорських театрів. Став камер-юнкером. Володів разом з сестрами видавництвом «Сірін», що випускало книги літераторів «срібного століття», у тому числі роман Андрія Білого «Петербург». Підтримував дружні взаємини з Олександром Блоком. Вів світський спосіб життя, вважався балетоманом. Масон, член ложі Гальперна. При цьому активно займався бізнесом, був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волжсько-камського банку і облікового комітету київського відділення Азовсько-донського банку.

Діяльність під час Першої світової війни[ред.ред. код]

Після початку Першої світової війни був уповноваженим передового загону Червоного Хреста на Південно-західному фронті, потім помічником по завідуванню санітарними організаціями на цьому фронті. Входив до складу Головного комітету Союзу міст, займав пост уповноваженого Головного комітету Земського союзу. З липня 1915 року був головою Київського військово-промислового комітету, в 1915—1917 роках також був товаришем(заступником) голови Центрального військово-промислового комітету О. І. Гучкова. Входив до складу Особливої наради по обороні. Незадовго до Лютневої революції брав участь в плануванні державного перевороту (разом з О. І. Гучковим і Н. В. Некрасовим; у змову був залучений і знайомий Терещенка генерал А. М. Кримов).

Міністр Тимчасового уряду[ред.ред. код]

У першому складі Тимчасового уряду був міністром фінансів. Спільно з О. Ф. Керенським і Н. В. Некрасовим наполягав на створені коаліційного уряду з представниками соціалістичних партій. У другому — четвертому складах уряду був міністром закордонних справ. Як міністр закордонних справ виступав на підтримку виконання Росією своїх союзницьких зобов'язань, що означало продовження її участі в Першій світовій війні, хоча формально і прийняв гасло «миру без анексій і контрибуцій», відмовившись від непопулярної тези свого попередника П. Н. Мілюкова про «завоювання Константинополя і проток». У жовтні 1917 вступив в конфлікт з військовим міністром А. І. Верховським, що вважав, що армія більш воювати не може.

У липні 1917 брав участь у переговорах з Центральною Радою. Виступав за те, щоб питання України було вирішене після скликання Всеросійських Установчих Зборів. Разом з Олександром Керенським підтримував Центральну Раду, виступав проти дострокового вирішення «Українського питання»

Управляючий справами Тимчасового уряду В. Д. Набоков виділяв такі якості Терещенко, як «його souplesse (гнучкість), сама його світськість, відсутність у нього твердих переконань, продуманого плану, повний дилетантизм в питаннях зовнішньої політики» (втім, ці якості дозволяли йому налагоджувати стосунки з різними політичними силами). За словами дипломата Р. Н. Михайлівського, Терещенко «прагнув, не виходячи, правда, із загальних рамок дореволюційної політики, поставити себе по-новому як представник революційного і демократичного уряду, який не може говорити тією ж мовою, що і царське». Михайлівський відзначав також, що

наскільки краще в порівнянні з Мілюковим удавалося Терещенко ладнати і з союзниками, і з Совдепом, наскільки ж він був абсолютно безособовий усередині свого відомства, дедалі більше стаючи слухняним знаряддям в руках його вищого персоналу. Якщо Мілюков по балканських питаннях, наприклад по константінольському, займав свою власну позицію і заставляв відомство її приймати, то Терещенко, навпаки, дуже уважно слухав, що йому говорили, і завжди погоджувався. Всі директори департаментів і начальники відділів були їм нескінченно задоволені, оскільки він не заважав їм управляти відомством.

Разом з іншими міністрами Тимчасового уряду Терещенко був арештований більшовиками в Зимовому палаці, знаходився в ув'язненні у Петропавлівській фортеці.

Емігрант[ред.ред. код]

Весною 1918 за викуп у 100 000 карбованців звільнений, емігрував до Фінляндії, звідти до Норвегії, потім жив у Франції та Великій Британії. Підтримував «білий рух».

З 1921 був членом Торговельно-промислового і фінансового комітету. Втративши весь статок в Росії, він успішно займався бізнесом за кордоном, був співвласником декількох фінансових компаній і банків у Франції і на Мадагаскарі. Працював у компанії «Мадал» у Мозамбіку в 1950-х. Був благодійником, створював притулки для українських емігрантів і допомагав у їх облаштуванні, але не афішував цю сторону своєї діяльності.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.