Тернавський Владислав Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Владислав Тернавський
Особові дані
Повне ім'я Владислав Михайлович Тернавський
Народження 2 травня 1969(1969-05-02) (50 років)
  Київ, УРСР
Зріст 185 см
Вага 72 кг
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР, Flag of Russia.svg Росія і Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1987 СРСР «Динамо» (Ірпінь) 26 (0)
1988–1992 СРСР / Україна «Динамо» (Київ) 0 (0)
1991–1992   Україна «Динамо-2» 41 (8)
1993–1994 Україна «Нива» (Тернопіль) 39 (6)
1994–1996 Росія «Спартак» (Москва) 29 (0)
1995–1996   Україна «Чорноморець» 31 (4)
1996 Росія «Текстильник» (Камишин) 29 (0)
1997 Росія «Сатурн» (Раменське) 13 (0)
1997–1998 Росія «Ростсельмаш» 16 (0)
1999 Росія «Динамо» (Ставрополь) 13 (1)
1999 Росія «Шинник» 3 (0)
2000 Росія «Волгар» 21 (0)
2001 Росія «Локомотив-НН» 9 (0)
2002 Казахстан «Іртиш» 13 (0)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1994–1996 Росія Росія 7 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2007–2008 Росія «Витязь» (Подольськ) (помічник)
2010– Росія «Витязь» (Подольськ)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Владисла́в Миха́йлович Тернавський (рос. Владислав Михайлович Тернавский; нар. 2 травня 1969, Київ) — російський футболіст українського походження, захисник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Наразі очолює тренерський штаб команди «Витязь» (Подольськ).

Як гравець найбільш відомий виступами за національну збірну Росії на ЧС-1994.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Вихованець СДЮШОР «Динамо» (Київ), в якому перебував з 1979 року. Перший тренер — Володимир Онищенко.

У дорослому футболі дебютував 1987 року виступами за «Динамо» (Ірпінь), в якій провів один сезон, взявши участь у 26 матчах чемпіонату.

З 1989 по 1992 рік був у складі «Динамо» (Київ), проте виступав за другу команду, хоча й дебютував за киян в єврокубках в останньому матчі другого групового етапу Кубка чемпіонів 1991—1992 проти празької «Спарти», яку українці виграли з рахунком 1-0, а Тернавський вийшов на поле на 28 хвилині замість травмованого Павла Яковенка.[1]

Протягом усього 1993 року виступав за вищолігову тернопільську «Ниву», після чого перейшов у московський «Спартак» . Протягом 1994 року Тернавський зумів досягти багато, до чого деякі йдуть роками: виступ за найкращий клуб Росії 90-х років та звання чемпіона країни з футболу, виклик у збірну та виступ на Чемпіонаті світу з футболу. За визнанням самого Тернавського, після цього він всю футбольну кар'єру боровся зі штампом «футбольного щасливчика»[2].

Спад у грі Тернавського також припав на 1994 рік — восени позначилася втома, що накопичилася протягом року. Перестав потрапляти в склад після домашньої нічиї з «Баварією», коли спартаківці пропустили гол на останній хвилині. Той м'яч забив Маркус Баббель, а опікав його Тернавський.

На початку наступного року його не взяли на збори «Спартака», і він зважився на перехід в одеський «Чорноморець». У новій команді виступав на правах оренди близько року. Вважаючи, що рівень чемпіонату України не відповідає рівню його гри, він знову српробував знову закріпитися в московському «Спартаку». Однак гравця там не чекали та після двох місяців, проведених у дублі москвичів, прийняв запрошення Сергія Павлова та перейшов у камишинський «Текстильник». У Камишині швидко став гравцем основи і в середині 1996 року знову викликався в збірну Росії.

Потім виступав за низку російських клубів пршого і другого дивізіонів, проте в жодному з них надовго не затримувався.

2002 року приєднався до складу казахського «Іртиша» з Павлодара, з яким в тому ж сезоні став чемпіоном країни, після чого завершив кар'єру.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що не мав російського паспорту[3], вирішив виступати за національну збірну Росії, в якій дебютував в офіційних матчах 20 квітня 1994 року у виграному товариському матчі проти збірної Туреччини (1-0).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, де виходив на поле в двох зустрічах групового етапу: у програному 0:2 збірній Бразилії та переможному 6-1 над Камеруном. Останній матч за збірну зіграв у вересні 1996 року проти збірної Кіпру (4:0).

У загальній кількості у формі головної команди країни 7 матчів.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2007 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Витязь» (Подольськ). У 2010 році ненадовго став її головним тренером, але незабаром знову став асистентом.

18 квітня 2013 року вдруге став головним тренером «Витязя».

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Спартак» (Москва): 1994
«Спартак» (Москва): 1994
«Іртиш»: 2002

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]