Тернопільська єпархія УПЦ (МП)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тернопільська єпархія РПЦвУ

Кафедральний собор Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (2007)
Основні дані
Церква РПЦвУ
Заснована 1988[джерело?][1], 1990[джерело?]
Юрисдикція Тернопільська область
Єпархіальний центр Тернопіль
Кафедральний собор Кафедральний собор Віри, Надії, Любові і матері їх Софії
Благочинь 4
Парафій 61 на 2022 рік[джерело?]
Монастирів 2+1 ставропігійний
Священиків 43
Сайт ternopil.church.ua
Правлячий архієрей

Тернопільський і Кременецький

митрополит Сергій (Генсіцький)
Вікарні архієреї
Шумський архієпископ Йов (Смакоуз)
CMNS: Тернопільська єпархія УПЦ у Вікісховищі

Тернопільська єпархія[2] — єпархія РПЦвУ на території Тернопільської області з центром у Тернополі. Керується митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм Генсіцьким.

Історія[ред. | ред. код]

Єпархія Константинопольської православної церкви[ред. | ред. код]

Територія сучасної Тернопільської області, на яку поширюється юрисдикція єпархії, об'єднує території, належні до двох історико-культурних регіонів: Галичини і Волині. Галицька частина в давнину перебувала в межах Галицько-Львівської православної єпархії, заснованої у 12 столітті, яка в певний період була окремою митрополією Константинопольського патріархату, а в 1700 році її єпископ прийняв унію з РКЦ і влада почала насаджувати католицизм та переслідувати і забороняти православну церкву. Багато священників і вірян відмовлялися приймати унію, попри тиск[3].

Волинська частина здавна належала до утвореної в 1288 році Луцької єпархії, яка почергово належала то до Галицької, то до Києво-Литовської митрополій; та існувала до 1710-х років, коли остаточно перейшла в католицизм. Православні краю перебували в підпіллі, поки після анексії Волині до Російської імперії за другим поділом Речі Посполитої ці землі відійшли під юрисдикцію Мінської, а з 1799 року — Волинської єпархії Російської православної церкви. За Польської Республіки це була територія Волинської єпархії Польської православної церкви.

Єпархія українського екзархату РПЦ[ред. | ред. код]

28 жовтня 1940 року Патріарший місцеблюститель московський митрополит Сергій Страгородський видав указ про утворення Західного екзархату у складі Волинської, Тернопільської, Галицької, Гродненсько-Віленської та Поліської єпархій РПЦ. Колишня Волинська єпархія поділялася на Волинсько-Луцьку з центром у Луцьку під управлінням архієпископа Миколая (Ярушевича), який ставав екзархом, і Тернопільсько-Галицьку на чолі з архієпископом Олексієм (Громадським), місцем перебування якого залишався Кременець[4].

Після початку окупації Західної України СРСР у результаті Другої світової війни в межах Українського екзархату Російської православної церкви була утворена Львівська єпархія РПЦ, юрисдикція якої поширювалася і на територію Тернопільської області. Після Львівського псевдособору у 1946 році вона значно поповнилася греко-католиками, які й далі відвідували ті самі храми. Після виходу УГКЦ з підпілля наприкінці 1980-х років більша їх частина повернулася під владу Папи Римського.

27 грудня 1988 року Тернопільську єпархію було виділено зі складу Львівської. У жовтні 1990 року Український екзархат було перетворено на так звану «українську православну церкву» (УПЦ (МП)), формально самоврядну з правами широкої автономії у складі РПЦ. Єпархія стала її складовою.

У цей час єпархія перебувала в досить напруженій ситуації, відновлена УГКЦ претендувала заледве не на все її майно. Греко-католикам було передано багато храмів, зокрема, рішенням облради від 21 грудня 1989 року — катедральний храм Воскресіння Христового (новою катедрою стала Церква Різдва Христового)[5]. Часто це супроводжувалося сутичками і фізичними конфліктами.

Єпархія УПЦ (МП)[ред. | ред. код]

Єдиним виходом із ситуації вбачалося проголошення автокефалії. Тому наприкінці 1990 року керівники трьох галицьких єпархій єпископи Івано-Франківський Феодосій (Дикун), Тернопільський Лазар (Швець) та Львівський Андрій (Горак) звернулися до митрополита Київського і всієї України (за версією Москви) Філарета Денисенка з пропозицією просити в РПЦ автокефалію[6].

11 лютого 1991 року на прохання єпископа Лазара, Синод перевів його на іншу кафедру, призначивши єпископом Тернопільським благочинного Почаївської лаври архімандрита Сергія Генсицького. 17 лютого над ним була звершена хіротонія.

В цей час в єпархії активізувалася діяльність УАПЦ: парафіян агітували переходити до автокефальної церкви, змінюючи також підпорядкування храмів. Зокрема, в цю юрисдикцію перейшла Церква Різдва Христового, яка була катедрою єпископа УПЦ (МП). Останній перебрався в будинок, де раніше жив священник. Там було облаштовано церкву, вона була єдиною в Тернополі в юрисдикції Московського патріархату[5].

22 січня 1992 року Сергій Генсіцький, який раніше голосував за надання автокефалії УПЦ, став одним із трьох архієреїв, які при повторному голосуванні не підписали Звернення до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати автокефалію. Наступного дня синод УПЦ (МП) змістив його з кафедри і призначив вікарієм Київської митрополії, однак, це рішення не було виконане, як, втім, і не було скасоване[7].

Після того, як Архієрейський собор РПЦ навесні 1992 року за умову надання автокефалії УПЦ поставив зречення Філарета Денисенка з посади митрополита Київського, була утворена УПЦ КП, до якої приєдналася значна частина вірних єпархії. У 1993 році прихильники УПЦ КП на чолі з народним депутатом Василем Червонієм[5] здійснили напад на будинок єпархії[джерело?].

Почаївська лавра (2008)

1994 року єпархії було виділено ділянку на вулиці Коновальця, де згодом розпочали будівництво нового Кафедрального собору Віри, Надії, Любові і матері їх Софії та єпископської резиденції. У 1997 році рішенням суду старий єпархіальний будинок із домовою церквою було передано УАПЦ, а вірні Московського патріархату перейшли в новобудову[5][8][9].

У 1996 році Тернопільський єпископ Сергій втрачає священноархімандритство над Почаївською лаврою, Почаївська лавра стає ставропігійним монастирем із прямим підпорядкуванням митрополитові Київському, відтак вікарна кафедра єпископів Почаївських переходить до Київської митрополії.

У листопаді 2022 року в Тернопільській єпархії РПЦвУ СБУ провели обшуки, під час яких у семінарії та єпархії було виявлено російські пропагандистські матеріали, що заперечують існування України[10].

17 квітня 2023 року міськрада Тернополя припинила права на користування земельною ділянкою управління Тернопільської єпархії РПЦвУ на вулиці Євгена Коновальця[11].

Переходи до Православної церкви України[ред. | ред. код]

Після утворення об'єднаної Православної церкви України 15 грудня 2018 року Тернопільська єпархія УПЦ (МП) стала одним із лідерів серед єпархій МП за кількістю переходів парафій до ПЦУ. Станом на 1 липня 2022 року в Тернопільській єпархії з УПЦ (МП) до ПЦУ перейшла 41 парафія.

Устрій[ред. | ред. код]

Тернопільська єпархія ділиться на 4 благочиння (деканатів): Вишневецьке, Кременецьке, Лановецьке, Шумське. Всіх парафій станом на 22 червня 2022 року в єпархії — 71[джерело?].

Кафедральним є Собор Віри, Надії, Любові і матері їх Софії в Тернополі. Єпархіальне управління розташоване біля собору, за адресою 46020, м. Тернопіль, вул. Коновальця, 1 .

Богоявленський собор Кременецького монастиря (2008)

На території єпархії діє ставропігійна Успенська Почаївська лавра і два монастирі єпархіального підпорядкування:

При Почаївській лаврі діє підпорядкована єпархії Почаївська духовна семінарія, заснована у 1991 році як пастирські курси, перетворені того ж року на духовне училище, а 1994 року на семінарію. Ректор — Йов (Смакоуз), єпископ Шумський (з 25 вересня 2018), вікарій Тернопільської єпархії. З часу заснування училища, при семінарії діє Богословсько-регентський клас у Кременці[12].

Керівні архієреї[ред. | ред. код]

Вікарні архієреї[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ як Тернопільська єпархія Українського екзархату
  2. ↑ УПРАВЛІННЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ в ЄДР. [Архівовано з першоджерела 20.05.2018.].РПЦвУ
  3. ↑ Проголошення унії // Град Лева.
  4. ↑ Вишиванюк А. В. Митрополит Алексий (Громадский) Экзарх Украинской Автономной Православной Церкви (1941—1943) // Вестник ПСТГУ. Серия 2: История. История Русской Православной Церкви. 2007. Вып 4 (25). С. 78.
  5. ↑ а б в г Тернопольская епархия. // Звезда Рождества. (рос.)
  6. ↑ Юрій Дорошенко. Львівський православний митрополит. Штрихи до портрета владики Андрія (Горака). // Офіційний сайт Української православної церкви — Київського патріархату.
  7. ↑ 22 января. Православие. Ru (рос.)
  8. ↑ Тернопіль. В єдиному православному соборі міста Хрестопоклонна неділя — особливе свято. Православіє в Україні
  9. ↑ Тернопольський собор Веры, Надежды, Любви и Софии. Древо (рос.)
  10. ↑ Знайшли брошури, що заперечують існування України. СБУ провела нові обшуки в УПЦ МП. РБК-Украина (укр.). Процитовано 28 листопада 2022.
  11. ↑ Тернопільській єпархії УПЦ МП заборонили користуватися земельною ділянкою. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 травня 2023.
  12. ↑ Історія Почаївської духовної семінарії. Офіційний сайт Почаївської духовної семінарії

Посилання[ред. | ред. код]

 
 
Архієпархії
Єпархії
¹ РПЦ вважає ПЦА автокефальною церквою, однак більшість автокефальних церков цю автокефалію не визнають і вважають ПЦА самоврядною церквою у складі РПЦ
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тернопільська_єпархія_УПЦ_(МП)&oldid=42264892